Казка про брехню
 

Коли це було, вже ніхто не згадає,
Тільки Дніпро ті часи пам’ятає.
Блукала по світу брехня, все блукала,
Шукала собі закуточок, шукала.
 
По Україні брехня шкандибала,
Так Україна їй в око запала!
Люди повсюди трудящі, веселі,
Брехня потихеньку продерлась в оселі.
 
Там сипала гречку, давала олію,
У владі осісти була в неї мрія.
Солодка брехня розповзалась повсюди,
Скоро брехати навчилися люди.
 
Тих, хто навчився майстерно брехати,
Та справедливість гуртом ґвалтувати,
Щоб більше нашкодити чесному люду,
Брехня їх проштовхує в Раду й до суду.
 
Та що там до Ради, та що там до суду,
Брехня тепер поряд, брехня тепер всюди.
Кривда царює і світ весь дивує,
Країна бідніє, неправда жирує,
 
Навколо себе паркани будує,
Обдурених більше не бачить, не чує.
Хто хоче з неправдою лагідно жити,
Має постійно душею платити.
 
Еліта, що вийшла колись із народу,
Схожа буває на грішних уродів.
Уроди елітні ганьблять Україну,
Брехнею своєю вбивають країну.
 
Чому в українців і смерть така рання?
Тотальна брехня – це і є вимирання.
Завмерло життя, як на цвинтарі тиша,
Так, сильна брехня, але правда сильніша.
 
Згубила брехня не одне покоління,
Серця оповив злим отрутним корінням.
Там, де неправда – руйнується згода,
Там у людей відбирають свободу!
 
А це найдорожче, що має людина,
Бо вільна людина, то вільна країна.
От піднявся народ, подолав заборони,
Викинув геть всю брехню за кордони!
 
Блукає по світу брехня, все блукає,
Шукає собі закуточок, шукає.
Коли це було, вже ніхто не згадає,
Тільки Дніпро ті часи пам’ятає.