Пишу уривками. Чи завершу коли-небудь, не знаю. Тому викладаю те, що маю на поточну хвилину, а потім, якщо зможу, буду нарощувати цей текст (поки це ІМХО не зникне з 1-ї сторінки).
 
1. Стиль влади
 
Сьогоднішню владу можна загербувати двоголовим плазуном. Однією головою є адміністрація, другою - бізнес. Навряд чи там десь (в АП чи в палацах Ахметова) сидить верховний ієрарх і керує перстом всією "виконавчою вертикаллю". Тобто, немає ні ВерхІєрарха, ні слухняної безвольної вертикальної структури. А є життєзздатна структура інтересів великого-середнього "донецького" бізнесу і життєздатна структура адміністрування коррупції.
 
Життєздатність зазначених структур, при наявності в них всіх звичайних конфліктів внутрішніх інтересів, забезпечена усвідомленням всіх участників бандитської влади наступної простої обставини: поки вони при владі, вони у безпеці і у гешефті; якщо ж вони втрачають владу, то втрачають все. Навіть Ахметов, який міг пристойно існувати при минулій владі, за наступної влади мусить відповісти за підтримку окупантів. Звідси і характер поводження влади і її акционерів - креативно-технологічний. Соціальною ковровою доріжкою, по якій влада пересувається у часі, є "свій" електорат.
 
Привладні технологи на кожну обставину компонують оптимальну виставу (як от концерт Калашнікова на Хрещатику) чи послідовність дій, іноді розтягнутих на місяці (як от переслідування і арешт послідовно всіх впливових лідерів опозиційних утворень). Всі здійснювані на наших очах сценарії провладних постановників витримані в одному стилі - стилі плазуна, який повільно, але невідступно, затягує у пащу свою жертву. "Хижак і жертва" - таким є стиль донецької влади.
 
2. Стиль опозиції
 
Стиль не можна вигадати. Стиль можна продовжити з минулого у нові обставини життя .. Тобто, новий стиль завжди постає модифікацією минулого стиля (чи навіть міксом декількох минулих стилей) .. Певна традційність притаманна (чи, як кажуть хвілосопи - "іманентна") будь-якій суспільній течії .. От, скажімо, донецькі продовжують (модифікують з андерграунду в офіціоз) свій споконвічний кримінально-груповий стиль. Стиль зграї хижаків ..
 
А яку традицію (чи традиції) наслідує опозиція? Чи має вона сталий ефективний стиль боротьби?
 
До речі, Словопедія дає наступне тлумачення "стилю", щоправда, по відношенню до літературного тексту (чи мови, діяльності):
 

СТИЛЬ (лат. stylus, букв. — паличка для письма) суспільно-необхідний, історично-сформований різновид літературної мови (її функціональна підсистема), що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних одиниць. Кожний стиль має свою сферу використання, призначення, ознаки і мовні засоби.

Ну, замінивши прикметник "мовний" на "владний", отримаємо щось таке: СТИЛЕМ влади є узгоджена всередині себе сукупність засобів і характеру їх використання для досягнення бажаного стану (результату, мети) ..
 
Стиль теперішньої опозиції (минулої влади) є, на мій погляд, сумішшю віртуальних стилей націоналістичної ідеології і демократичної ідеології, які зчеплені з єдиним реальним  (тобто, таким, що став складовою ментальності) стилем радянського державного управління.
 
Тут мені спало на думку, що замість класифікуючих ознак "влада" і "опозиція", краще скористатися ознаками "донецькі" і "українські" (ці ознаки є більш сталі і більш змістовні).
Так от, "українські" (тобто, нинішня опозиція), знаходячись при владі, намагалися притримуватися (реалізувати) демократичний стиль, який, у сучасному його розумінні, є поки що для нас віртуальним (саме - західним) стилем.
 
Потрапивши до опозиції, українські почали зсувати стиль в бік націоналістичної ідеології. Такий зсув легко пояснити: порушення прав людини та нехтування конституційно закріпленими свободами нашого, пострадянського, пересічного не проймеш. Він і не таке бачив і при тому якось існував. Слід визнати, що він, пересічний, і національне приниження бачив .. Його і цим не дуже .. (звичайно, на західних землях вага "національного" є значно більшою). Його, нашого пострадянця, і голодом на революцію не зрушиш! Він голодоморами (Ющенко нагадав, дякуємо) вже ляканий, пустими прилавками тестований, невиплаченою з/п тренований .. Він нічого не боїться .. В тому сенсі, що із крайньої хати його не виженеш по вулицях-майданах права виборювати, влади змінювати ..  
 
Тим не менше, якщо лозунгів типу "Україні свободу слова і демонстрацій" на стінах будинків не побачиш, то, скажімо, лозунг "Україну українцям!" особисто я бачив і не раз ..
 
Якщо декілька років сидіти в опозиції, то можна отримати професійних опозиціонерів. Тобто людей, загострених на боротьбу .. Професійні революціонери ідейний привід, звичайно, не забувають, але користуються ним як прикрасою, як виправданням .. І от саме для професійної революційної діяльності найкраще підходять традиції націоналістичного руху (в Україні, звичайно). Звідси і стихійний зсув стилістики української опозиції до націоналізму ..
 
Думаю, що ні в кого, з тих, хто користується здоровим глуздом, не виникає ілюзії щодо швидкого повалення злочинного режиму. (Хто читав Ерне́ст Мі́ллер Хемінґве́й, англ. Ernest Miller Hemingway «По кому подзвін» («англ. For Whom The Bell Tolls»), той пам'ятає, як гишпанські демократи змагалися з гишпанськими фашистами і шо з того вийшло. Як на мене, то проглядає аналогія ..
 
3. Гармонізація стилей чи конфлікт стилей (революція)?
 
Отже, донецькі впроваджують стиль «хижак і жертва» .. Інакше кажучи, пропонують опозиції зіграти роль жертви (до речі, до опозиції належать всі ті, хто приймає участь в акціях).
 
Ніхто не хоче грати цю трагічну роль .. Щоб уникнути долі жертви треба серед наявних реальних можливостей відшукати (намацати) такий шлях боротьби, який залишить хижака голодним.