Свято єдності міліції з народом!

День єдності міліції і народу! Хіба може бути більше свято для дійсно громадянського суспільства?
«Міліція – з народом!» - радісно кричали громадяни.
«А як же!» - не менш радісно відповідала їм міліція.
Люди традиційно зібралися біля пам`ятника Тарасу Шевченко. Оратори змінювали один одного, але контекст їхніх промов був незмінний – дякуємо тобі, наш президент! За все, що ти зробив для нас! За ту любов і повагу, якою ти дбайливо оточив нас по периметру.
А міліція… Це було найбільше свято для будь-якого працівника міліції. В цей день вони, екіпіровані по всій формі, виходили на вулиці наших міст, і народ відкривав їм свої обійми.

В цей день кожний притомний міліціонер вважав своїм обов`язком перевести через вулицю хоч одну стареньку бабусю. Але бажаючих було стільки, що бабусь на всіх не хватало. Як тільки десь на обрії появлялися бабусі, їх розмітали, як на Троєщині гарячі пиріжки з лівером.
В цей день бабусь переводили як вздовж вулиці, так і поперек. А по діагоналі, то просто передавали з рук в руки. Як естафету. Деякі бабусі трохи лякалися, коли до них кидалися відразу з десяток міліціонерів. Але коли ті їх хапали і брали на руки, то бабці вже не пручалися, а сиділи тихо, як мишки. Тільки іноді було чути дрібний стук їхніх вставних щелеп, бо деякі таки сильно були налякані – аж сіпалися. Але то таке.

А це - злобний колдун вуду. Він обв`язав щось там бідній ляльці і смикає знизу за шнурочок.

Ой! Таки відірвав...

А міліція все напирала, і тренований спортсмен-велосипедист ледве їх стримував

Я тебе поцілую. Потім. Якщо ти захочеш.

Панове, до нас міліця прийшла, а ми якось негостинно себе поводимо. Аж невдобно.
Може заспіваємо для них якусь пісню? А громада підхопить. Підхопите, хлопці?