Нещодавно мене прискіпливо запитали: за яким дідьком я так довго перебував там, де мене часто бачили всі бажаючі. Пам’ятаю, як почав щось белькотіти про відданість мисленню, сприяння моралі, традиції гуманізму, тощо. Все це, мабуть, нісенітниці, щонайменше в мене є сумнів, що діло цим вичерпується. Та менше з тим, якесь алібі маю собі забезпечити за згаяний час, трохи й злегка. Відтак декілька спостережень, але без наполягань і без сподівань, що вони попадуть за призначенням, тобто в голови й у мізки.
 

 
1. Голосніше за всіх кричить «Пожежа!» саме палій. Тут було чимало афектацій і екзальтацій, які умовно можна посортувати на різновиди:
 

- справжні божевільні вигуки осіб, яких збуджує будь-що;
 
- агітпроп, що не відає про відпочинок чи глузд;
 
- відволікання уваги від значущих подій, тобто вчинення шумових перешкод;
 
- порожнє тестування аудиторії на чутливість, розпушування ґрунту без сівби;
 
- спроби самоствердження (самореалізації) на підручно-підніжному матеріалі;
 
- безпосередня емоційність щирих людей.
 

 
     Очевидно, все з переліченого є наявним водночас і важко надається для аналізу та розкладання на окремі мотиви й наміри.
 
     Але одне можна стверджувати впевнено: новітні нет-технології використовуються не за призначенням, з негативним ефектом, всупереч можливостям комунікації між людьми.
 

 
2. Не потрібно великого розуму для однозначного висновку: наявні нет-завсідники за жодних умов не здатні створити не лише якусь організацію чи структуру опору. Насправді все, на що вони (персонажі й персоналії) придатні – це створювати шум і бути шумовинням, топити в хаотичному бездумі останні натяки на осмислені ідеї та вчинки.
 
     Треба бути: а) самонадіяним дурнем (чи самонадіяною дурепою); б) професійним чи самодіяльним провокатором; в) схибнутим маніяком-сектантом; г) наполегливим заробітчанином – кому що більше до вподоби – щоб торочити саме на цих сторінках про організаційні засади реальних акцій протесту, опору, повстання чи революційних заколотів.
 
     Ясне розуміння цього мало б урятувати якщо не голову, то хоча б дупцю опірних переростків. Оскільки такого розуміння нема, то зазначені частини тіла приречені.
 

 
3. Будь-які історичні алюзії, інтенції, паралелі, асоціації, аналогії, що використовуються недоумками й нетесами – це лише гримаси й кривляння, які за суттю пласкі, поверхові й некорисні в якості практичних рекомендацій і настанов для дії. Історіографія – це наука. Поза науковим її аспектом є тільки факт: примітивне тлумачення судьби людей і народів нічому навчити не може, недобросовісні спекуляції, надуживання барвистою й гучною «псевдоісторичною» речовиною нічого не додають ані уму, ані серцю.
 

 
4. Зворушливо та щемливо виглядають конкретні оповідки з життя персонажів та їхніх родин, поза сумнівом: це так по-людському. Але діяння пращурів і фамільянтів жодним чином не впливають на особисту нікчемність їхніх окремо взятих нащадків, на жаль.
 
     Коли підстаркуваті юнаки та юнки кажуть: мій прапрадід орав ріллю, а я отут сиджу й пишу статтю – в цій заяві нема ознак якогось історичного прогресу щодо конкретної сучасної людини, а скорше все відбувається якраз навпаки. Бо від прапрадіда-хлібороба була якась користь людям на прожиток, а від новітнього графомана – хісна ніщота.
 
     Так само й у родині героїв національно-визвольних змагань запросто народжується неабиякий пристосуванець чи видатний патріот, як і в усіх решта звичайних родинах, причім повсюдно й завсідно. Навіщо забагато слів чи світлин, коли досить порівняти Леоніда Кравчука, сина Макара, з Малого Житина - першого Президента незалежної України та Олексу Присяжнюка з Полонки – шефа контррозвідки УПА-Північ. Для Волині загалом упівське комбатантство – жодна дивина, коли цілі села й повіти взялися до зброї.
 

 
5. Існує принципова різниця в критеріях оцінки окремого індивіда як людини й як політичного діяча.
 
     Коли понад рік політика розглядають суто по-людському, забуваючи, що він не діє, коли створене цим політиком на політичному полі розсипається гниллю й цвіллю, коли замість долі цілої нації та її держави увага публічності прикута до теми «посадять – не посадять», «відпустять – не відпустять»,  «вона мені подобається – я її терпіти не можу», «гарна – погана», «люблю – проклинаю» - то хіба такий персонал лікувального закладу має право на якісь діагнози чи лікарські вправи в операційній?
 
     З гарних людей нечасто бувають вправні політики, а видатний політик – майже ніколи не буває приємною й душевною людиною. Усвідомлення цієї нехитрої істини дозволяє правильно поцінувати й людину, й політика. Альтернативою цьому є нестямний шал і безплідні ненависть чи кохання.
 

 
6. Чварк-хрясь-пшик-пшик-пшик… Ну дуже безпечні сірники  Рівненської сірникової фабрики, що в місті Березне, першої й єдиної в Україні – кожен третій чи четвертий загоряється ясним полум’ям, а решта відзначаються чадним і ядучим вихлопом… Не знаю: може - новатор сірниковий майстер, а може – просто шахрай. І так пішла ціла упаковка, по 25 копійок за одне пуделко.
 

 
7. «Я, мов горох при дорозі, народився людиною в пасторському домі…», а сьогодні, 111 років тому, помер у тюрінгському Ваймарі.
 
     «Припустімо, що істина – жінка, і що ми побачимо? Хіба нема підстав запідозрити, що всі філософи, догматики за натурою, погано розумілися на жінках? Що жахлива серйозність, незграбна нав’язливість, із якими вони досі підступали до істини, були невдалим і непристойним способом спокусити бодай одну жінку. Звісно, істина на спокусу не піддалась, і нині кожний догматик стоїть понурий і знесилений. Якщо взагалі стоїть! Бо охочі поглузувати стверджують, що вже впав, що всі догматики вже лежать, ба більше – здригаються в передсмертних корчах.» (Фрідріх Вільгельм Ніцше. По той бік добра і зла. Переклав Анатоль Онишко).
 

    
     ***
 

Гадаю, цього мало б вистачити.
 

     ***
 

 
А як замало, то отут іще трохи є, але затоптаного копитами:
 
1. http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/11265/user_id/10069.phtml
 
2. http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/11444/user_id/10069.phtml
 
3. http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/11475/user_id/10069.phtml