Ранок 10.45 йду від метро «Театральна» до парку.
 
Рух перекритий на Володимирській і бульварі Шевченка, дивно спостерігати за вулицями без звичних авто. На підході  до парку уже стоять автобуси з захисниками права і порядку. У парку кілька тисяч мітингувальників, у підніжжя пам*ячника -організатори мітингу.
 

 
Навпроти КНУ група мітингарів у супроводі баяна злагоджено співають гімн України та інші українські пісні.
 

 
Мітинг ще не почався, але уже людно
 

 
У натовпі, час від часу зустрічаю знайомі обличчя депутатів: Кармазін,  Шевченко, Зварич, Шкіль та ін.
 

 
Прапори, прапори…
 

 
О, Дмитро Корчинський
 

 
Вулиця Володимирська поки ще малолюдна; там вдалині перший міліцейський кордон, який колона легко потім проламала.
 

 
Мітинг продовжується, звучать короткі виступи лідерів партій що входять до складу об*єднаної опозиції.
 

 

 
Мітинг закінчується прийняттям резолюції з вимогами про відсторонення від влади президента, парламенту і голови Київської адміністрації Попова і призначення дострокових виборів. Турчинов закликає рухатись в бік Володимирської, формувати колону на чолі з депутатами ВР і рухатись до президентської адміністрації для вручення резолюції.
 

 
Виходимо на Володимирську, голова колони уже пішла.
 

 
Чути викрики і шум боротьби - перший заслін подолано. Колона розтяглась від університету до дому вчителя.
 

 
Колона зупинилась: вигуки, скандування гасел,свист. Протискуюсь вперед.
 

 
Біля другого кордону: боротьба закінчилась.
 

 

 

 

 
14:37 Відступ. Основна група депутатів подалась самостійно вручати резолюцію мітингу
 

 
Андрій Шевченко. З гучномовців отого авто озвучуються суперечні заклики: спочатку розходитись, щоб не допустити кровопролиття і підійти з прапорами на Майдан о 17:00, а через деякий час новий заклик – йти туди самостійно і негайно, та те уже мало хто чує-основна маса людей відкотилась далеко назад
 

 
В залишеному без керівництва натовпі відчувається розгубленість, як тоді коли розумієш що потрібно щось робити, а що-не знаєш.
А ще гірке відчуття поразки.
 

 
Вирішую йти на Майдан самостійно, бульвар Шевченка перегороджує ланцюг, складений виключно із офіцерів-міліціянтів.
 

 
Ріденько, здавалося б, та позаду, перекриваючи Пушкінску, за металевими щитами ховаються уже знайомі фігурки байкерів-омонівців.
 

 
Далі, по бульвару-ще група бійців омону. Проводиться роз*яснювальна робота зі сторони населення.
 

 
Вєрной дорогой ідьотє товаріщі!
 

 
На Хрещатику, перше, що кидається у вічі – автомати Калашнікова, котрі за високою загорожею, заради високої ідеї, навіть у свято продовжують "облічать", а ще давить на вуха, записаний на плівку, набридливий голос їхнього ідейного лідера. На Хрещатику людно – веселуха по повній! Змагання на велосипедах, мотоциклах, роликах, конкурс краси, танці, брейкери, кругом підмостки, підмостки….Скільки ж то треба було вбухати коштів, та ще коли туди накинути грошові розходи на утримання бійців і техніки спецназу…
 


 
Перед ЦУМом останній кордон ОМОНу, далі можна пройти, тільки протиснувшись у вузьку шпаринку між стінкою підземного переходу і металевими щитами.
На захисті незалежності.
 

 

 
На самому Майдані пару сотень людей з мітингу, які стихійно, але досить злагоджено скандують добре знайомі гасла, тож приєднуюсь до них і я. Хтось із депутатів у мегафон робить спробу надати заходу організований характер.
 

 

В глибині Майдану, за отим  гігантським золоченим стовпом (учора, їй-же, уперше, почув його нову назву"мавзолей Ющенка"), оформлена з величезною помпою сцена; справа і зліва підмостків, неймовірного розміру кількаповерхові акустичні установки, і, коли її, оту " велику Дору", час від часу вмикали, грудна клітка вминалась усередину, вибиваючи із нутра останні залишки духу, і тоді не було вже чутно не те щоби сусіда, але і самого себе – країна готувалась до свята, і нам, «людям которые хотят странного», місця на тому святі не було.
 

 
А зараз про неприємне: люди прийшли на мітинг з надією, що організатори добре продумали план дій на поточний день. Як на мене – аніскільки. Взяти хоча  б елементарне:перед початком ходи потрібно було б, хоча б проінструктувати людей що робити в випадку, коли ота хода зірветься, а що вона захлинеться, в мене, особисто, не було жодного сумніву. А то вийшло по-ленінськи: головне влізти в бійку, чи то просто налякати когось хотілося. Та, щось мені підказує, що наш цар-батюшка про ту подію може і не дізнатись - навіщо його відволікати від державних справ.
 
Мене тут можуть традиційно запитати, то що ж робити? Відповідаю – не знаю! Одне скажу-потрібно думати, всім. Я ж особисто, коли знову покличуть на Майдан, знову на нього піду. Без надії сподіваюсь.
 
P.S. Прошу вибачення за низьку якість фото, вони з мобільного, не брав фотоапарата, бо не збирався ті фото викладати на сайт, та, врешті-решт, не втримався.