Минулого тижня нам з дружиною на декілька днів залишили доглянути старшу внучку, котрій незабаром має виповнитись 4 роки. І почалася нова епоха: розмірений, спланований ритм життя покотився під укіс, отой маленький тайфун гасав по квартирі перевертаючи догори дригом  все, що траплялось на його шляху. Вимкнути той енерджайзер можливо було тільки за допомогою Універсального нейтралізатора активності - компьютера з мультами всередині і тоді наставала Велика Тиша, що порушувалась, час від часу, появою малої на кухні, щоб ухопити що-небудь із ласощів зі столу, попередньо натиснувши клавішу «Брейк» на клавіатурі.  Те ж траплялось коли їй читали книжку: тоді вона тихенько сиділа і слухала, зрідка лише перепитуючи: «А що таке…?, А куди він…?», а також, маючи феноменальну пам*ять, не допускала жодних проявів нехлюйства при читанні: «Не мама, а мать» чую як виправляє вона дружину, коли та, намагаючись пом*якшити  слово «мать», відхиляється від оригіналу- то вони читають толстовського «Філіпка»
 
   Якось, щоб дати дружині можливість попрацювати на кухні, пропоную внучці вибрати якусь книжку та разом почитати. Вона охоче тягне із шафи недавно куплену книгу байок І. Крилова «Лучшие басни» з яскравими малюнками - пазлами,  застрибує швиденько на дивана і плескає долонькою поруч з собою. Я сідаю поряд і вона , притиснувшись теплим боком, відкриває навмання книжечку, хутко розбирає на пазли сторінку що справа і, так же швидко починає її збирати докупи. Я ж, заглядаючи поверх її голови, на сторінці зліва починаю читати (читаю без окулярів, майже напам*ять, тож інколи збиваюсь):
                 Слон и Моська.
По улицам Слона водили,
Как видно, напоказ —
Известно, что Слоны в диковинку у нас —
Так за Слоном толпы зевак ходили.
Отколе ни возьмись, навстречу Моська им.
Увидевши Слона, ну на него метаться,
И лаять, и визжать, и рваться,
Ну, так и лезет в драку с ним.
«Соседка, перестань срамиться, —
Ей Шавка говорит, – тебе ли со Слоном водиться?
 
- Не водИться, а возИться – виправляє внучка, котра, займаючись своїм, здавалось би мене і не слухала.
 
Смотри, уж ты хрипишь, а он себе идёт вперёд-продовжую
И лаю твоего совсем не примечает».
«Эх, эх! – ей Моська отвечает. —
Вот то-то мне и духу придаёт,
Что я, совсем без драки,
Могу попасть в большие забияки.
Пускай же говорят собаки:
„Ай, Моська! знать, она сильна,
Что лает на Слона!“»
І поки вона вставляє останній фрагмент в свій малюнок роздумую, кого мені оті персонажі нагадують? Кого?!
 
І тут мене осяває: отой розгніваний цуцик – ну прям наш грізний фронтовик: ґвалту на всю іванівську при нульовій реакції опонента. А що? На майбутнє може згодитись: попереду вибори і наш герой ще добряче може попастИсь на електоральних пажитях основного конкурента нашого Слона. А потім- його завше можна зманити до себе великою цукровою кісточкою у вигляді, скажімо, прем*ерського крісла, благо позитивний приклад тому є, бо вже відкрита наступна сторінка:
                
Попрыгунья Стрекоза
Лето красное пропела…
 
Перед очима постає мужня постать сильного українця з рельєфною мускулатурою і голлівудською посмішкою на обличчі.
 
Злой тоской удручена,
К Муравью ползёт она – то ість до партії пана Миколи.
 
То ще треба примудритись, думаю - менш чим за рік розтрусити оті 15% здобутих на президентських виборах до, майже, нульової відмітки!
 
«Не оставь меня, кум милой!
Дай ты мне собраться с силой
И до вешних только дней
Прокорми и обогрей!»
 
А що? Те можна, з усіма, звичайно, наслідками і успадкування подальшої долі матєрної партії.
 
«Ты всё пела? это дело: так поди же, попляши!» -За все треба платити. Мораль сей басни такова: історія нас учить тому, що нічому не учить-наш мачо достеменне, здавалося б, повинен те знати, та як оминеш оті граблі.
  
Далі більше:
Проказница Мартышка,
Осёл, Козёл
Да косолапый Мишка
Затеяли сыграть Квартет- на спомин приходить нескінченна коаліціада: ПР, НУ, КПУ; БЮТ, СПУ і карнавальнії маски по кругу, по кругу - нескінченне тасування  засмальцьованої колоди з традиційною підкилимнною штовханиною і у кінці  безжальний висновок:
 
«А вы, друзья, как ни садитесь,
Всё в музыканты не годитесь»
 
Перегортаємо ще сторінку:
-О!  Лебедь, Щука и Рак – варто процитувати повністю:
 
Когда в товарищах согласья нет,
На лад их дело не пойдет,
И выйдет из него не дело, только мУка.
Однажды Лебедь, Рак да Щука
Везти с поклажей воз взялись,
И вместе трое все в него впряглись;
Из кожи лезут вон, а возу всё нет ходу!
Поклажа бы для них казалась и легка:
Да Лебедь рвётся в облака,
Рак пятится назад, а Щука тянет в воду.
Кто виноват из них, кто прав, – судить не нам;
Да только воз и ныне там.
 
Гай, гай – так це ж прямим текстом про почилу в Бозі демократичну коаліцію у складі: БЮТ, НУНС і БЛ!
 
Ну, а це вже з іншого місця:
 
…послушался Зевес.
И стал Осёл скотиной превеликой;
А сверх того ему такой дан голос дикой,
Что мой ушастый Геркулес
Пораспугал было весь лес.
«Чтo? то за зверь? какого роду?
Чай, он зубаст; рогов, чай, нет числа?»
Ну только и речей пошло, что про Осла.
Но чем всё кончилось? Не минуло и году,
Как все узнали, кто Осёл:
Осёл мой глупостью в пословицу вошёл.
И на Осле уж возят воду.
В породе и в чинах высокость хороша:
Но что в ней прибыли, когда низка душа?
 
     Подейкують, Віктор Андрійович заходячи до залу суду, як свідок у справі Юлії Володимирівни, мав намір взяти її на поруки, та після того як його там зустріли вигуками «Ганьба!», дуже розгнівався і став топити свою віце-прем*єрку по повній. Взагалі мені видається, що оті поруки чиста вигадка ВАЮ і його поплічників (якщо вони ще, звичайно, залишились); думаю йшов він на той суд з наміром зробити те, що він , власне, потім і зробив, але, якщо навіть і не так, то уявіть собі сценку: Віктор Андрійович, з суворим виразом обличчя, стоїть на місці свідка, кругом «Ганьба, ганьба!», а він твердим голосом: «Любі друзі! Я, як президент України маю нести повну відповідальність за все, що діється в країні і тому готовий відповідати, як за свої дії, так і дії прем*єр-міністра по суті справи і т. д і т. п». Ото повідвисали б щелепи в усіх тих безвідповідальних крикунів і, як би одразу підскочили рейтинги серед його поріділого електорату, бо покаянну голову і меч не січе!
     Та даремне, бо тоді йому довелось би розділити не тільки відповідальність, але і лаву підсудних з ЮВТ, а можливо і сісти на ту лавочку замість неї, та, повторюсь, видно марні на те сподівання, бо не для того виставили його свідком ті, для кого він у свій час зробив усе, щоб привести до влади, бо ж так не хотілося втрачати, нажиті непосильною працею в роки президентства, статки і хатинки. Але, як казав класик *Сядем усе!*, то краще вже зараз і за правду, бо відповідати колись, як не крути, все ж доведеться.
    І ще: хотілося б дожити до тієї миті, коли в нашій краї буде влада, котра дбає про свій нарід та пильно стоїть на варті законів, нею ж прийнятих, як оте робить наша малолітня внучка, котра завше так ревно і послідовно оберігає чистоту авторського тексту.
       Contra Spem Spero
P.S. А я завтра знову, як і раніше, піду на свій Майдан, цього разу до пам*ятника Шевченку.
З Днем Незалежності усіх!
Господи, допоможи Україні.