«Тут вот некоторые – солидные ветхозаконники, стоят, хитро улыбаются одними глазами и, щурясь, изрекают: евреи, де, народ богоизбранный.  При этом пальцы вышеобозначенных хитрецов описывают замысловатые фигуры, кои должны символизировать процесс избирания того самого народа, или же указывают на размер бюста хитрецовой супруги, что поражает даже его самого, несмотря на годы семейной жизни.
 
Донеслось бы это размышление до Адольфа Алоизьевича Шикльгрубера! Кстати, если верить поповскому племени, может он и слышит, голова-то над котлом торчит. Если уши смолой не залепило – точно слышит и, пощипывая ус, смеется. Особенно, коль припомнить, что на доброй трети Європы богоизбранный народ перевели под корень. Как раз там, где раввины Тору талмудычили, и хитромудро в ешиботах ботали  – нынче и на языке иудейском никто двух слов связать не может, за редким исключением.
 
И дива в том никакого – в старобывшие времена выводители корней и родов, сиречь агрономы, свое дело знали. Таких же хитрых ашкенази собрали, выстроили в колонны,  переправили на ближайшую железнодорожную станцию – и, айда в газовые камеры. Моисеево племя не сопротивлялось, на ум не пришло. Никто не вернулся, передохнув от циклона Б, сиречь синильной кислоты, и рассуждения о богоизбранности народа также в подспорье не пригодились. Сколько этих хитрецов было – не пересчитать!
 
Наверняка, поддавшись исконно иудейскому фатализму, авраамовы сыны рассудили так, – Ладно, нас-то изведут к псам, а вот богоизбранности, согласно раввинской мудрости, конца не будет. Измыслив для своей трусости и нерешительности такое вот удивительное оправдание, собрали они пожитки (те, что агрономы им позволили) и подались всем кагалом принимать ингаляционные процедуры. В хатках их агрономы с востока заселились; которые с пьяни пожгли, а которые сами развалились от вопиющего недосмотра, ибо выяснилось, что кроме как изводить под корень более ни к чему они не пригодны.
 
В это самое время наш пузатый хитрец выводит третий этаж той хаты, что на первом  - шинок, и не догадывается, какая превратность судьбы может его ожидать. Вместе с мамой, и с выводком. Но дурачок, в своей наивности, жадного взгляда агрономьих азиатских глаз, пялящихся ему в спину не ощущает. Кто-то, видать – злокозненный умник, сказал ему, что нынче гуманизм на дворе. Вот и расслабился несчастный. Плодится, строит, напрягается, сворачивает жилы и рвёт пуп, причем – не только себе, но и всему богоизбранному роду.
 
А агрономы стоят за плетнём, и размышляют – сейчас имущество забрать, или когда отштукатурит. И всякие там разные мелочи – как с женушкой обойтись: в бордель отправить, или на органы сдать; да расценки у педофилов, со знанием дела оговаривают, с расчетом на ту часть богоизбранного рода, что до совершеннолетия не доросла. Причем, не взирая на половую принадлежность. Так-то вот!
 
По нынешним временам газовые камеры свою актуальность, в смысле способа приема ингаляций толстопузыми дядьками утеряли вовсе».  (пунктуацію і орфографію автора збережено)
 

 

 
Не чую реготу. Заціпило? То, може, про красу слога поговоримо? Ви узнали чий стиль я імітую? Чи про орфографію? От, приміром, чи не треба було у слові "ингаляционные" після "ц" написати "ы"? Ні? Отакої!.. Чується ж "ы"...
 

А якщо серйозно, скажіть, що ви відчували, читаючи наведений вище текст? Щонайменше, обурення, чи не так? Більш емоційні читачі могли пережити шок. А тепер уявіть собі, як ви переходите до коментарів під цією "гуморескою" і бачите там...  що? А бачите ви там, як ваші віртуальні друзі чи, принаймні, як вам здавалося, однодумці з ентузіазмом аплодують душці-автору. Ну, хіба що, помилочки просять виправити. А на спробу докричатися до співвітчизників ліплять вам клеймо «національно-екзальтована дама», якщо ви – жінка, і урезонюють: «Ну, подумаешь, пошутил человек!» А наведені вами свідчення очевидців трагедії, які спростовують тезу автора про «трусость и нерешительность» (http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/7244/user_id/6824.phtml), останній називає  «відходами розумового абортарію». Ось тут уже будь-яка нормальна людина мала б пережити не просто шок, а шок цивілізаційний.
 
Дозвольте наївне запитання: ви можете уявити собі таку сміхотню, скажімо, в Ізраїлі на популярному інтернет-ресурсі? Заледве, чи не так? Що то значить в країні немає свободи слова! Україна в цьому сенсі пішла далеко вперед. В Ізраїлі – зась!, а у нас – запросто! Не вірите? Можете самі переконатися:
 
http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/6331/user_id/6353.phtml
 
Сходили за посиланнячком? Не смішно? А так сміялись! Так сміялись…
 
Що? Кажете, є нюанс? Там не про євреїв? Так, там про українців.
 
Іноді чуєш стенання на тему, що от євреї, мовляв, примусили світ рахуватися з їхньою трагедією, а українці і на це не здатні. Так то воно так. Але ж знову... є нюанс. Режим, що здійснював геноцид  єврейського народу був усунений від влади, в тому числі і ціною життів мільйонів українців, а режим, що здійснював геноцид  українців, і нині при владі, в тому числі і в Україні. І плоть від плоті цього режиму з регулярністю, що наводить на роздуми про комерційне підґрунтя такого натхнення, строчить пасквілі  як не про недолугість українців, так про страшних нациків, і плоть від плоті цього режиму захоплено аплодує тим церебральним клістирам.
 
Я б не верталася до цієї неприємної теми, я би воліла якнайшвидше її забути, та, на жаль, тема не забуває нас. І справа зовсім не в бідному йорику, що нещодавно ощасливив шановне товариство черговим спічем про черепи, дай йому, боже, здоров’я і всякого благополуччя. Справа в тренді, який, подібно лакмусовому папірцю, цей йорик унаочнює.
 
Є люди-вітри, є люди-флюгери.
 
Потужні вітри зіштовхують хмари, здіймаючи у повітря народжених повзати. Вітри слабкі на таке не здатні, але, дуючи постійно, добряче надувають голови, необтяжені мізками.
 
Люди-флюгери уникають потужних вітрів. Їхні хирляві шпеники не витримують снажних поривів. Зате до вітрів марудних люди-флюгери дуже чутливі. Деякі з них самі не усвідомлюють власного флюгеризму і діють на рівні підсвідомості. Інші ж не приховують своєї сутності і липнуть, як жуйка до підошви: «А что вам не понравилось в моем произведении? А как вы хотите, чтоб я написал? А о чем бы вы хотели прочесть? Вы скажите, я напишу!» І апофігеєм такої запопадливості буде: «Я могу … (ну… якщо літературно, то  –  «обгадить») любого. Вы только укажите кого!»
 
При всій нашій бридливості, мусимо визнати, що такі люди дуже корисні в суспільстві, оскільки за ними можна безпомилково визначати його тренд. Якщо перо такого аналітика робить черговий випад проти українців, значить у суспільства, в нашому випадку – відвідувачів ДД, існує запит на подібні откровення.
 
Значить, щоденні блокувальні ін’єкції в голову зробили свою справу. І ось уже з-під емоційного пір’я письменників-аматорів вискакують гнівні манускрипти, в яких з кучерявістю ДНК переплетені два слова - народ і бидло.
 
«Пусть сільнєє грянет бур-ря!!!» – стенають буревісники, а бурі катма! Ну не хочуть праправнуки козаків і онуки упівців боротися за світле майбутнє письменників-аматорів. Ну, не вбачають чомусь у тій боротьбі своєї національної ідеї.
 
Ось іще одна модна тема. А мода – то страшна сила! Бо якщо входять в моду, приміром, купальні труси-стрінги, то не тільки шістнадцятирічні дівчатка підкреслюють ними досконалість форм, а й скількись-там-літні гранд-дами являють світу свої апельсинові тухіси. Так і з національною ідеею вийшло. Хто вже тільки не ялозив язиком по карієсних зубах, обсмоктуючи те словосполучення.
 
Навіть в українців пробували питати. А українці мовчать. Бо не хочуть говорити вголос про сокровенне.  
 
Уявіть собі: ведуть людину на розстріл чи петлю на шию накинули і вже ногу занесли, щоб вибити підставку. Запитайте у тої людини про її головне прагнення. Діамантову каблучку вона хоче чи мерседес з масажним кріслом? Чи може про перемогу своєї збірної на Євро-2012 мріє? Авжеж! ЖИТИ ВОНА ХОЧЕ!!! ТУ-ПО-ВИ-ЖИ-ТИ!!! Отака примітивна і не велична у неї ідея. Це вже потім!..  якщо обірветься мотузка…
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
 
-        Нет, вы только посмотрите на нее! Сейчас начнет распинаться, что она сильнее всех любит Украину!!!
 
А хто вам сказав, що я її люблю? Я люблю свою сім’ю, тому що люблю, я люблю своїх друзів, бо з ними цікаво і тепло, я люблю своє місто, бо воно моє, я люблю свій народ, над яким не владен час, бо народ цей регоче над вічністю, вдягаючи до модерних джинсів споконвічні вишиванки.
 
А любити Україну? Я б дуже хотіла цьому навчитися. Адже Україна – це ви. Ви, які глумитеся над нашими трагедіями, ви, які поряд з януковичами є знаряддям в руках чудища, що вже кілька століть намагається нас зжерти. Знаряддям більш ефективним і значно надійнішим, аніж всі януковичі усіх часів і народів разом узяті.
 
Вмирала Україна і під монгольськими ханами, і під польськими магнатами, і під московитськими боярами. Та ще, як ви чули, не вмерла. Усіх цих «володарів» поглинула українська земля, а слід залишився хіба на папері. Бо крізь віки єдиною українською національною ідеєю було і є протистояння асиміляції, збереження своєї ідентичності, на знищення якої ось уже четверте століття направлена потуга нависаючої над нами безформної туші, охопленої виразками запалення на поверхні і сповненої гнійників усередині.
 
Так, ця ідея не дає рухатися вперед так швидко, як ми могли б це робити, скинувши вампіра з плечей, але коли нам пропонують змиритися з повзучою русифікацією, визнати її як доконаний факт, знаєте що ми в тому чуємо, незалежно від тону і формулювань, в яких це подається? Ми чуємо: УМРИ, ЩОБ МЕНІ БУЛО ДОБРЕ!
 
Про існування колективного несвідомого всі знають? А чи задумувалися ви над тим, що там зараз колобродить у колективному несвідомому українців? Я маю на увазі етнічних українців. (От тільки не треба знову торохтіти черепами! Шолом вам на голову, щоб не нервували. Мотоциклетний.) Чи відчуваєте ви, як стискається пружина? Звісно, можна скільки завгодно тримати її в напруженому стані. Але один необережний рух і вона може вистрелити так, що стискаючий її вмить розкине мізками. По стінах і парканах. Таке вже не раз траплялося в українській історії і ті, хто закручують сьогодні іржаві гайки, знають про це чи не краще за нас самих. Тому стільки зусиль зараз спрямовано  на деморалізацію українців і на відсікання від цього вибухонебезпечного ядра іншомовної чи швидше іншоментальної частини населення.
 
Бо навіть недавні події, наш із вами спільний Майдан показав, що в критичний момент розділення по мові не спрацьовує. Коли з’являється віра, то відбувається миттєва кристалізація суспільства навколо української ідеї. Саме так! Це був УКРАЇНСЬКИЙ МАЙДАН! І як би не хотілося кому подати його під соусом боротьби злидарів за шматок хліба з салом, це був підйом українського духу, а не здуття кишечних газів.
 
На відміну від пересічного українського громадянина, ті, хто думають за Януковича, це добре розуміють. Тому на кожному медіа-ресурсі є своя штатна б…  Перепрошую за вульгарний натяк, але чомусь імена знаних мною спеціалістів цього профілю починаються на «б». Бузина, Бобік, Блокер…  Не кажучи вже про Богословську.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
 
Знаєте, я збиралася написати просторе імхо. Я хотіла розповісти вам, ЩО ми відчуваємо, живучи в окупованій країні. Думок і прикладів було стільки, що я не встигала їх викладати і щоб нічого не згубити занотовувала у вигляді плану. За кілька хвилин план розрісся на три сторінки. Але чим більше я писала, тим безглуздішим і безнадійнішим виглядав мій намір.
 
Розповідати безліч життєвих історій, наводити якісь докази, щоби донести таку очевидну для нас і таку недоступну для вас думку: у вас,  дорогі наші неукраїнські українці, вибір невеликий – або ставати поруч із нами на захист нашого (а значить і вашого, якщо ви тут живете) світу, або котитися далі в прірву, тягнучи нас за собою.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
 

 
Абрам Кацнельсон
 
Україні
 
Ніжною сопілкою поліською
привітала ти мій перший день.
Над моєю тихою колискою
ти співала чарівних пісень.
 
Вчився я пісень дзвінкої щирості
в солов'їв у рідному гаю.
Як же можна не поетом вирости
в цьому мелодійному краю?..
1936
 

Леонід Кисельов
 
ДОДОМУ
 
Шкода Москви. Вже наче відійшов
Від сподівань і пристрастей Арбату
І паху бурштинової гербати
У мареві тих марень, тих розмов.
 
Додому час. До міста всіх кохань,
Де тополеві вранішні тумани,
Де сірий тулуб вершника Богдана
На золотому тлі софійських бань.
 
Літак аж ніби крилами змахнув,
Натруджений двигун тамує стогін.
Невже мені лишиться тільки спомин
Від тих беріз у весну крижану?
 
Зелені леза юної трави
Очистять душу, стешуть білу льолю,
І не відчую ні жалю, ні болю,
А тільки так, смутне: шкода Москви.
1968
 

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
 

Розумному достатньо.
 

 

P.S. Днями я отримала смс-ку:
 
        « Дорогий друже! 24 серпня - двадцята річниця незалежності. Для Януковича і його орди це не свято. Тому він скасував парад на Хрещатику. Вірю, що для тебе і для мене - це свято. Маєш вишиванку, надінь. Приходь на народний парад на Хрещатик. Збір об 11.00 біля Шевченка. Марш Хрещатиком о 12.00 »
 
Я переслала її своєму другові і запропонувала розіслати за всіма адресами в телефонній книзі. На що почула: «Я розішлю, кому вважатиму за потрібне». Звертаюся до своїх друзів і до усіх небайдужих. Кому вважаєте за потрібне, ви краще подзвоніть, а смс-запрошення на народний парад варто  розсилати по всіх наявних у вас номерах мобільних телефонів.
 
Розсилайте цей текст, або напишіть свій. Приходьте у вишиванках чи в косоворітках, в талісах чи в бурках з газирями. Приходьте в джинсах і футболках. Але не сидіть вдома. Не час.