Та стаття Блокера, у яку я заглядав у попередніхї своїх ІМХО, кудись зникла (можливо після моєї критики Блокер застидався своєї статті і прибрав її?) Тому я поки що не заглядатиму у Блокера, а просто спробую посовати туди-сюди термині і змісти, щоб дещо впорядкувати той фрагмент мови, яким ми (я і Блокер) користуємося у своїх теоретичних спічах.
 
Почнемо з «ірраціонального» народу і теперішніх «раціональних» можновладців (здолати яких, за твердженням Блокера, може лише «раціоналізований» нарід).
 
На моє тлумачення (яке я називаю «системним»), «раціональним» слід вважати такий вчинок (таку дію), у поданні якого [засобами мови] можна угледіти логіку. Соціальна логіка передбачає наявність у діючого суб’єкта певної мети. Тобто, «логічними», отже, і «раціональними», ми вважаємо такі дії суб’єкта, які, за нашими уявленнями, просувають його до [його ж таки] мети.
 
Чи вбачаємо ми намагання досягти бодай якоїсь певної мети у діях наших пересічних, які складають нарід?
 
Будь-хто у спробі відповісти на це запитання змушений буде визнати, що така висока абстракція, як «нарід», у її тлумаченні постане надто неоднорідною. Інакше кажучи, серед народу ми можемо зустріти будь-кого.
 
По-перше, ми стикнемося з тією обставиною, що більшість посполитих не взмозі скласти для себе особисто будь-якої соціальної мети. Більшість українців демонструють нерозвинений стан соціальної свідомості (тут Блокер аплодує). Для цієї більшості наше суспільство (та й загалом країна з її інституціями) живуть власним, іноді зовсім незрозумілим, але завжди незалежним від потреб і побажань пересічних українців життям. Виходячи з такого розуміння життя, українці, що належать зазначеній більшості, майже всю свою енергію спрямовують на пристосування до форсмажорних обставин.
 
Тут ми маємо визнати, що пересічні (і не дуже) насправді демонструють раціональну поведінку, адже вони спрямовують енергію на такі дії, які сприяють досягненню ними певної мети. Щоправда, ця мета не здіймається вище задоволення власних особистістних (родинних) і/чи корпоративних потреб-інтересів. Якщо життя змушує українців (з тієї більшості) здиратися на високі рівні свідомості, то вони, здершись туди, зразу ж демонструють повну некомпетентність (стають неадекватами, «соціальними дебілами» - Блокер аплодує стоячи).
 
Дехто здивується: а хіба задоволення власних особистістних (родинних) і/чи корпоративних потреб-інтересів посполитих не є природним для будь-якої нормальної країни? Звісно, так і є. Ми ж народжені для щастя, як птиця для польоту .. Бери від життя за потребами і давай йому за бажанням .. чи за необхідністю, але то не є суттєвим ..
 
Звісно, в нормальній країні пересічному громадянинові не треба перейматися повсякчас проблемами функціонування високих рівнів соціальної ієрархії. Простіше кажучи, у впорядкованих країнах посполиті не переймаються щодня «за нарід», також вони не вирішують державних справ, адже для цих справ у них є достатньо більш-менш пристойних еліт.
 
Але ж знаємо, що наша нація не є нормальною, а є унікальною.І хоча деякі вусаті з галицькою впертістю пхають нас у нормальну Ойропу, втратити унікальність нам не загрожує (принаймні, років з 50, поки не скінчиться у надрах нафта).
 
І доля наша також є унікальною. Зважаючи на таку обставину, слід визнати, що на наших унікальних посполитих лежить додатковий (до нормального) обов’язок. Обов’язок піклуватися про країну, про впорядкування державного рівня на засадах нормальної демократії.
 
Я не з тих, хто буде моралізувати у стилі «як вам, посполиті, не соромно бути такими соціальними дебілами!». Посполиті є посполитими .. Коли їх багато, їм нічого не соромно .. І в цьому є якась сірьмяжна правда (я її ірраціонально відчуваю, тре буде здогадатися, в чому та правда полягає).
 
Ну, це було «по-перше» (якщо хто ще пам’ятає). А по-друге, серед народу ми знаходимо «свідомих», тобто таких, хто вболіває за «нарід» і за «державу». «Свідомі» гуртуються навколо двох віртуальних тенденцій: «сильна держава» і «демократична держава».
 
Ті, хто марить «сильною державою», є по-суті націоналістами, бо провідним мотивом «сили» є для них «посилена українськість» системи управління і загальної технології буття (інших мотивів «сили» я не бачу).. Ті, хто віддає перевагу демократії, є здебільшого вільним від посиленого національного компоненту .. Також можна вгледіти і націонал-демократів, і демократ-націоналістів, але їх відносно мало.
 
На мою думку (думку скоріше демократа, ніж націоналіста), більшість населення (разом із «дебілами») ірраціонально розуміє, що майбутнє належить демократії. Хоча б тієї обставини, що саме за демократії більшість населення (в нормі) задоволена власним життям.
 
Ви хочете отримати реальний шанс стати задоволеним власним життям? Тоді ладнайте в своїй країні демократію.
 
(далі буде)