AlexLoL 02.08.2011 13:01:32

із землею що робити?

Питання земельних відносин виникло з переходом суспільства до осілого способу життя і появою аграрного господарювання, коли товари і продукти почали відтворювати завдяки обробки землі.
Розглянемо земельні відносини та їх формування з огляду на історико-політичні, правові, та економічні події на теренах сучасної України
В період палеоліту (до Х тисячоліття до нашої ери) територія України щільно населена, відкрито більше 800 пам’яток того часу, житла з мамонтових кісток, що свідчить про значний розвиток мисливства тогочасних мешканців України.
З часів мезоліту (ІХ – VІ тисячоліття до нашої ери) на теренах України, після відступу льодовиків і пом’якшення клімату сформувався природний ландшафт котрий існує і до тепер. Вже в ті часи територія України була достатньо густо населена. Відомо понад 300 стоянок людей того часу. Знаходять зброю, стріли з кістяними наконечниками, кремнієва зброя, частина похованих в могильниках того періоду містить сліди ураження зброєю, що свідчить про досить часті сутички між племінними групами того часу, котрі напевно відбувались за території полювання, рибальства, тощо
В часи неоліту (VІ – ІІІ тисячоліття до нашої ери) починається доба міді, золота. Відбувається розпад первинно общинного ладу, виділяється родинно-племенна знать, відбувається майнове розшарування, розвивається обробка землі..
"Радіо-вуглецеві дати дозволили уточнити час появи перших культурних рослин в Україні та виділити три етапи в розвитку землеробства. Перший з них припадає на 7 тисячоліття до н.е. В цей час, землеробством займалося населення степового Приазов'я та лісостепового Побужжя. Вивчено лише набір рослин Буго-Дністровської культури. На жаль, у нас немає даних про культурні рослини, які вирощувались в епоху раннього неоліту в Приазов'ї та степовому Подніпров'ї. Це пов'язано з одиничністю ранньої кераміки та невивченістю палеоботаніками кераміки Ракушечноярської культури. Проте наявні визначення дозволили висловити припущення про те, що культурні рослини були запозичені мешканцями України у населення північного Приазов'я та Передкавказзя, а не Балкано-Карпатського регіону. Такий висновок можна зробити на підставі знахідок ячменю та проса на Південному Бузі біля 6300 р. до н. е. та відсутністю його в неолітичних пам'ятках Подністров'я VІІ тисячоліття до нашої ери."
До цього часу відносяться пам’ятки трипільської культури.
В останній чверті ІІІ тисячоліття до нашої ери на сході Європи починається доба бронзи. Відбувається другий великий розподіл праці: ремісництво, скотарство, землеробство. Посилюється майнова диференціація та міграція племен.
Дослідження пам’яток Трипільської і пізнішої Катакомбної (ІІ тисячоліття до нашої ери) та Зарубинецької культури (ІІ – І тисячоліття до нашої ери) свідчить що ці культури можна назвати праслов’янськими культурами
Скіфський період історії України починається в другій половині VII століття до нашої ери і закінчується в ІІІ століття до нашої ери приходом на історичну арену сарматів. Під назвою скіфів розуміється значна кількість різнорідних племен. Декотрі з них (на півночі Причорномор’я), в зоні лісостепу були землеробами, декотрі (на півдні Причорномор’я та Криму) були кочовиками і займались скотарством.
У ІV – ІІ сторіччі до нашої ери у північному Причорномор’ї існувало Боспорське царство та інші грецькі рабовласницькі держави міста (поліси). Сільське господарство, рибальство, різні ремесла, торгівля за тих часів і в наступні століття були основними галузями її економіки, що базувалася на експлуатації рабів і пелітів (залежного землеробського населення). В Боспорській державі виробляли велику кількість товарного хліба, виловлювали багато риби, вирощували виноград. На базі рибальства та виноградарства розвинулися рибозасолювальна (особливо в перших століттях нашої ери) і виноробна промисловість (залишки рибозасолювальних підприємств виявили археологи в Тірітаці, Пантікапеї, Фанагорії, Мірмекії). Значного розвитку набули на Боспорі будівельна справа, виробництво покрівельної черепиці, судно будівництво.
З ІІІ століття до нашої ери до ІІ століття нашої ери Сармати контролювали майже все Причорномор’я, декотрі з цих племен (Роксолани. Язиги) наймались Римською імперією для охорони кордонів.
У ІІІ –VIІ сторіччі нашої ери відбувається велике переселення народів. Виникають і зникають держави Гунів, Готів, Антів, гине під ударами «варварів» Римська імперія.
Від кінця IV до початку VII століття нашої ери на теренах України римські історики згадують про формування союзу племен ранніх слов’ян Антів та їх війну з Готами. Антські пам'ятки в Україні широко розповсюджені між Дністром і Дніпром
У VIIІ – ІХ столітті внаслідок тривалого процесу економічної, політичної та етнокультурної консолідації східнослов'янських племінних князівств почала формуватись давньоукраїнська держави з центром у Києві Київська Русь, яка у різних формах існувала до серед. ХІІІ століття. Провідне місце в економіці Київської Русі посідало сільське господарство, яке розвивалося у відповідності до природних умов. У лісостеповій зоні застосовувалась вогнево-підсічна система обробітку землі (це така форма землеробства, коли для перетворення землі в стан, придатний для вирощування хліба, випалювали ліси, кущі чи дернину), у степовій – перелогова (коли після оранки цілини або земель, що «лежали» певний час необробленими, лан протягом кількох років засівали зерновими культурами, а коли лан переставав родити, його залишали під «залеж» і вдавалися до обробітку нових ділянок цілини або перелогу). Давньоукраїнські землероби використовували досконалі знаряддя праці: плуг, борони, заступи, коси, серпи. Сіяли злакові і технічні культури.
 
У 1240 році взяття Києва монголо-татарами ознаменовує занепад Київської Русі.
А вже другий половині ХІІІ сторіччя відбувається перепис земель, так 1257 року на Русь приїхали монгольські чиновники, метою яких було переписати все населення Русі і обкласти народ важкої даниною. Ця перепис і означала встановлення на Русі монголо-татарського ярма. Князі самі допомагали переписувати населення своїх земель.
Цей Перепис часів залежності від монголо-татар, іноді вважається першим прикладом запровадження на теренах України земельного кадастру.
Процес руйнування Київської Русі завершився розділом Галицько-Волинського королівства. У 1349 рік Галичина була поступово захоплена сусідньою Польщею, а Волинь – Литвою. Галицько-Волинське князівство (з 13 сторіччя королівства)  перестало існувати як єдине політичне ціле. А у 2-й половині XIV сторіччя Буковина, з послабленням Галицько-Волинського князівства (з 13 сторіччя королівства) потрапляє до складу Молдавського князівства. А з кінця XIV сторіччя потрапляє під владу Туреччини.
Кінець Золотоординського панування для українських земель відбувся після взяття Володимиром Ольгердовичем у 1362 році Києва.
Він створив незалежне князівство на теренах Київщини та Чернігівщини з 1362  по 1394 рр., провадив самостійну політику і карбував власну монету (що було з давніх часів ознакою самостійності володаря.
Проте у 1395 Київ перейшов під владу родичів Володимира і потрапив у залежність від Литовського князя Скиргайла Ольгердовича.
У 1385 році відбулась Кревська унія, наслідком котрої стало підпорядкування Великого князівства Литовського Польщі
Кінець XIV сторіччя ознаменувався початком в окремих місцевостях Литовського князівства «волочного переділу» (волочна поміра) ревізія земель та замків, аналог земельного кадастру. Здійснювався обмір та переділ землі, що виконувався у великокнязівських, а згодом у приватних маєтках (XVI ст.). Метою був чіткий облік великокнязівської, шляхтянської та селянської землі з метою збільшення виробництва товарної продукції.
Дуже важливим етапом в розвитку правових і земельних відносин в ту пору стала поява у 1529 році першої редакції Литовського статуту.
Статут унормував як засади державного устрою, так і положення цивільного та карного права.
Статут гармонізував і поєднав строгі юридичні поняття римського права, елементи Руської Правди, деякі норми звичаєвого «руського» (тобто білоруського та українського) і литовського права, низку приписів чеських, польських та німецьких судебників, зокрема - «Саксонського Зерцала».
Подальшим розвитком волочного переділу став 1557 рік, коли вийшов Устав на волоки господаря його милості у всьому Великому князівстві Литовському котрий закріплював положення про «волочний переділ». [B]Шляхетство передавалось у спадок, звільнялось від мит на іноземні товари, зрівнювалось в правах з магнатами. [/B]
Литовський статут мав три редакції. Друга редакція Литовського статуту вийшла 1566 ріку радикально зреформував усю систему органів влади й управління, остаточно утвердивши ідею самоврядної і шляхетської держави, зближеної в типі основних політичних структур із Польським королівством. Відбулось збільшення прав дрібної шляхти, обмеження прав селянства. Третя редакція Литовського статуту від 1588 ріку продовжила звуження прав селян та збільшення прав шляхти, підтвердження положень про «волочний переділ»
«Артикули» польського короля Генріха Валуа 1573 р. і третій Литовський статут 1588 р. остаточно закріпачили селян. Їм заборонялося самостійно брати участь у судочинстві, свідчити щодо своїх панів. Унеможливився перехід від одного до іншого маєтку. Селяни втрачали право розпоряджатися своїм майном. У першій половині XVII ст. у Галичині, на Волині і на Поділлі для багатьох категорій селян стала нормою щоденна панщина. Обтяжливими були різні повинності.
 
Фактично прийняттям трьох Литовських Статутів 1529, 1566 і 1588 років завершилось правове оформлення першої хвилі закріпачення населення на теренах України. Так, ще в першій редакції Литовського Статуту у 1529 року законодавчо закріплювався порядок переселення селян до міста. Причому, право переміщення у міста поширювалося лише на тих селян, які мали дозвіл від свого феодала. Крім того, увага приділялась розшуку і поверненню селян-утікачів.
Як відповідь на згортання прав і свобод селянства, міщан, релігійні і економічні утиски, стало поступове формування в продовж кінця ХV ст. - першої половини XVI ст. Запорізької Січі (створення козацької республіки). Закріпачення селян та небезпека татарських набігів призводили до масової втечі селян. Такі люди об’єднувались, організовувались і отримали назву козаки (вперше слово згадується наприкінці XІV сторіччя. З початку 16 сторіччя козаки почали створювати укріплені поселення – Січі і утворювати певну організацію – Кіш (Кош) що був гарнізоном січі. Черкаський староста князь Дмитро Вишневецький Байда) сприяв зорганізуванню козаків і очолював їх військові походи. З часом козацтво організувалось в самоврядну козацьку республіку.
В цей же час на частині українських земель що входила до складу Московського царства у 1648 - 1649 роки виходять Соборні уложення.
Уложення регулювало широке коло суспільно-політичних відносин. У ньому закріплювалися привілеї правлячих станів і нерівноправне становище залежних станів, а також статус царя як самодержця і спадкового монарха. Соборне уложення остаточно закріпачувало селян та розширювало права дворянства і купецтва.
Війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького, котра стала відповіддю на посилення утисків прости українського народу, відбувалась з перемінним успіхом. В наслідок поразки 18 серпня 1649 під Зборовим, Хмельницький змушений був шукати підтримки в іноземних держав.
Так зокрема у 1654 році була укладена Переяславська угода з РосієюПереяславська угода була лише тимчасовим, феодальним альянсом, покликаним розв'язати спільними зусиллями актуальні суспільно-політичні проблеми. Проте його реальним наслідком стало порушення Росією існуючих міждержавних домовленостей і поступова політична, економічна та духовно-культурна інкорпорація українських земель.
 
Черговим етапом в розвитку земельних відносин став указ від 23 березня 1714 року про єдиноспадкування всі дворянські маєтки в Росії було перетворено на родові вотчини, земля і селяни перейшли у повну власність поміщиків.
У XVIІІ та початку XІX сторіччя українські землі ще зберігали декотрі ознаки автономії, в тому числі і щодо регулювання майнових відносин. Так у 1743 році було складено видатний неофіційний правовий збірник «Права, за якими судиться малоросійський народ».
 
22 серпня 1767 року Катерина II видала найжорстокіший указ за всю історію існування кріпацтва. Цим указом будь-яка скарга селянина на поміщика оголошувалася найтяжчим державним злочином.
 
Тим часом частина Українських земель входила до Складу Австро-Угорської імперії. Так 1774 року Буковина приєднана до Австро-Угорської імперії. А 24 лютого 1787 року на Буковині декретом уряду передаються у постійне користування селянам землі, якими вони у 1786 році користувалися з дозволу пана.
18 березня 1848 року Закарпаття: угорський сейм видав закон про загальне скасування панщини в країні (не поширювався на селян-орендарів та дворових селян). Селяни втратили значну частину наділів. За втрачену землю поміщики отримали компенсацію, яку сплатили селяни у формі додаткового податку.
7 вересня 1848 Указ цісаря Австро-Угорщини про скасування особистої залежності та про відміну феодальних повинностей за викуп. 17 квітня 1848 року імператор Фердинанд І видав Закон про скасування феодальних повинностей селян у Галичині (з 15 травня 1848 року).
Закріпачення селян сильного гальмувало розвиток міст та вкрай негативно впливало на розвиток сільського господарства і поширення там передових технологій.
 
Важлива подія в розвитку земельних відносин стало видання 7 лютого 1861 року Маніфесту Олександра ІІ про звільнення селян з кріпосної залежності.
За маніфестом селяни отримували особисту свободу (повні права вільних сільських обивателів). Щоб стати власником свого наділу, селянин повинен був викупити його.
 
7 листопада 1917 року Українська Центральна Рада проголошує 3-ій універсал, яким створюється УНР та скасовується право власності на поміщицькі та інші нетрудові землі.
В цей період (1917 – 1922 роки) на теренах України точилась запекла боротьба між анархістами, більшовиками котрі спираючись на військову допомогу з Росії у 1919 році контролювали значну територію України, білогвардійськими загонами Денікіна, Врангеля котрі за підтримки держав Антанти окупували частину українських земель, соціалістичним урядом УНР та Гетьмана Скоропадського котрий почасти спирався на німецьку армію, та Польщею.
Складні революційні процеси відбувались і на західних українських землях. У 1918 році з розпадом Австро-Угорщини Буковина входить до складу Румунії, а на частині західноукраїнських земель було в листопаді 1918 року утворено ЗУНР.
А вже 22 січня 1919 року було укладено Акт злуки УНР і ЗУНР.
В земельних відносинах в цей період було прийнято значну кількість законів, рішень, декретів, тощо. Частина з них стосувалась передачі землі селянам, частина переводу земель до державної власності або скасування права приватної власності на землю:
18 січня 1918 року Ухвалено Земельний Закон УНР. В якому врегульовувались відносини між численними органами, що здійснювали владні повноваження на місцях. у статі 4 закону зазначалось «Верховне порядкування всіма землями з їх водами, надземними і підземними багатствами, належить до скликання Українських Установчих зборів Українській Центральній Раді. Порядкування в межах цього закону належить: землям міського користування – органам міського самоврядування; іншими – сільським громадам, волосним, повітовим і губернським земельним комітетам в межах їх компетенції». [16]
Закон Директорії, виданий 8 січня 1919 року, згідно якого земля залишалася у власності держави.
29 квітня 1918 року Гетьман Скоропадський скасував закони Центральної Ради про конфіскацію великих маєтків, але план їхнього викупу та розподілу між селянами було ухвалено лише в листопаді але його так і не вдалося виконати.
 
29 листопада 1922 р. третьою сесією ВУЦВК шостого скликання було прийнято Земельний кодекс УСРР. Це була перша законодавча база для створення галузі земельного права в Україні.Земельним кодексом допускалася «трудова оренда» землі, але не більше ніж на 12 років
 
З1-го вересня 1939 – 28 жовтня 1944 відбувався новий поділ українських земель між Німеччиною та її союзниками, шляхом створення: Дистрикту «Галичина», Рейхскомісаріату «Україна», Трансністрія, частина східних українських земель були під військовою адміністрацією, Закарпаття з 1939 року залишалося під владою Угорщини. Окупаційна влада управляла захопленими територіями через спеціально створене міністерство А. Розенберга і численний адміністративний апарат з чіткою структурою. Будь яка політична діяльність українцям була суворо заборонена.
Уже восени 1941 року німці наклали на селян контингент – примусову здачу зерна, за що розраховувались горілкою та окупаційними марками. Більшовицькі колгоспи і радгоспні господарства німці перетворювали на «лігеншафти», призначають у них своїх директорів, а селян зобов'язують до примусової безкоштовної праці.
 
А 25 грудня 1970 року було прийнято Земельний кодекс УРСР, введений у дію він був лише 1 січня 1971.
ЗК УРСР 1970 як і раніше, визначав землю виключною власністю держави і заборону цивільно-правових угод щодо відчуження земельних ділянок. Разом з тим, на відміну від ЗК 1922 року, ЗК 1970 не передбачав свободи вибору форми господарювання на селі Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, землі могли надаватися лише «соціалістичним» підприємствам — колгоспам і радгоспам. Діяльність селянських господарств, котрі до примусової колективізації 1929 – 32 років були основною формою господарювання на селі, фактично заборонялася.
Початком проведення нинішньої земельної реформи в Україні можна вважати прийняття 18 грудня 1990 нового Земельного кодексу. Земельний кодекс 1990 року мало чим відрізнявся від ЗК 1970 року Важливою новацією ЗК 1990 року було юридичне відновлення селянських (фермерських) господарств на зразок тих, що існували до колективізації 1929 – 32 років. Дозволялося надання у володіння селянським (фермерським) господарствам земельних ділянок розміром до 50 га сільськогосподарських угідь і до 100 га усіх земель.
 
Перший етап земельної реформи в Україні (15.03.1991 – 3.12.1999)
13 березня 1992 ВР України затвердила нову редакцію ЗК України.
Перший етап земельної реформи в Україні мав Основне завдання паювання землі. Основним підсумком першого етапу аграрної реформи є становлення (хоч і не до кінця завершене) реального власника.
 
Другий етап земельної реформи в Україні (3.12.1999 – 2005)
Основним завданням другого етапу аграрної реформи є формування аграрного ринку.
Подальшому реформуванню земельних відносин сприяло прийняття у жовтень 2001 року нової редакції Земельного кодексу України. З його прийняттям в правовому полі почала формуватись законодавча база для створення ринку землі. Він визнавав приватну, державну і комунальну власність на землю. Кодекс закріплював права власності фізичних і юридичних осіб на землю та встановлював виключний перелік можливості обмежити їх права. Новим Земельним кодексом передбачено право земельного сервітуту, під яким розуміють право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне чи безоплатне користування чужою земельною ділянкою.
 
Третій етап земельної реформи в Україні (2005 –
Основним завданням третього етапу є фінансове оздоровлення аграрних підприємств і забезпечення економічної підтримки їх доходів.
У результаті перерозподілу земельних ресурсів у державній власності залишилося  49,3 % земель, у приватну власність передано 50,7 %.
Із 6,77 млн. громадян, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай), 5,40 отримали державні акти на право власності на земельну ділянку, що становить 79,7 %. Водночас із 13,56 млн. громадян України, що мають право на приватизацію земельних ділянок, тільки 3,68 млн. громадян (або 31,6 %) оформили державні акти на право власності на землю.
 
Тепер відповідь що б нам робити далі?
Перейняти ДОСВІД   ПОЛЬШІ
 
Польща
В Польщі на початку становлення ринкових відносин лише 25 відсотків сільськогосподарських земель потребували реформування.
Законодавство про земельну реформу, що віддає перевагу економічним інструментам регулювання земельних відносин. Закон Польщі «Про продаж сільськогосподарських угідь державного земельного фонду й упорядкування деяких питань щодо проведення сільськогосподарської реформи і сільського поселення»  1998 року істотно обмежив адміністративно-правові інструменти регулювання земельного ринку в приватному і державному секторах сільського господарства, розширив сферу дії цивільного права через різні форми економічної і законодавчої підтримки громадян, що виявили бажання купувати й орендувати землю, стимулювання й інтенсифікацію землеобороту.
 
Центральне місце на державному і приватному земельному ринку займає Агентство сільськогосподарської власності державної скарбниці (АСВДС).
 
АСВДС здійснює викуп у селянських господарств землі і нерухомості, продає її перспективним господарствам. З фонду АСВДС здійснюється передача землі сільськогосподарським переселенцям: малоземельним селянам; молодим селянам, що бажають створити велике господарство; колишнім працівникам державних господарств.
Передача земель сільськогосподарським поселенцям провадиться або за договором купівлі-продажу або за договором оренди землі.
Купівля-продаж земельної ділянки оформляється договором, який може бути укладений також за участю фермера-пенсіонера. Останньому за таким договором виплачується пенсійна допомога з Державного холдингового агентства. Як відчужувателі за таким договором виступають громадяни, які стали непрацездатними за віком або за станом здоров'я. Селянин, передаючи Державній холдинговій компанії земельну ділянку, залишає у своїй власності лише житлові будівлі. Сама земельна ділянка є власністю холдингового агентства, власник житлового будинку користується земельною ділянкою на принципах сервітуту.
За час реформування стабілізувалася ціна на ринку землі. У 2007 році  вартість одного гектару землі сільського господарського призначення в середньому становить 3,5 тисячі американських доларів. В межах 50 км від Варшави вартість гектару досягає 30-40 тисяч доларів.
Іноземці не можуть бути власниками землі. А після в ступу до ЄС було впроваджено дванадцятирічне обмеження на операції с землею, щодо іноземних громадян.
 

 
Але все це можливо лише за наявності Незалежної держави та ПРОУКРАЇНСЬКОЇ  влади в Україні.
Наразі маємо окупаційну колоніальну адміністрацію Тому будь які її кроки спрямовані ЛИШЕ  НА  ЗАКРІПАЧЕННЯ  українців.
Які б закони і які б гарні формули вних не фігурували.
 
Єдино що можу додати ще:
З розвитком науки та техніки земля перестає бути основним засобом виробництва.
Наприклад технологія ГІДРОПОНІКИ дозволяє вирощувати картоплю зовсім без обробки ґрунту, наявність родючогу ґрунту взагалі не потрібна, потрібна лише площа (певна територія в просторі) та дотримання технології виробництва.
Тобто само по-собі землеробство теж не стоїть на місці.