Ксива. Яке солодке і водночас страшне слово. Для власника – солодке. Для всіх інших – страшне.
Написати це ІМХО мене підштовхнув випадок на дорозі.
Місцями у нас взялися за ремонт доріг. Самі знаєте, як це проходить. Якщо ремонтують наші – то перегороджують невеликий відрізок дороги, шуфлями кидають асфальт у ямки, ними ж прихлопують, розрівнюючи. Каток – рідкість. Потім задумуєшся: коли було краще – до, чи після ремонту.
Я ж потрапив на ремонт дороги іноземцями. Здається, це були турки. Вони кладуть асфальт серйозно. Відразу на відрізку з півкілометра. Звичайно ж, по одній стороні. По іншій – їдуть автомобілі. У реверсивному порядку. Думаю, всі ви це бачили не раз. І чергу, і «поспішаючих»,які не «можуть» стояти в черзі, а відразу їдуть в кінець,  і те, який затор вони створюють, вповільнюючи швидкість «розсмоктування». Так от, щоб хитро висповідані не пхалися на початок черги, я виїхав на поки що вільну протилежну смугу, перегородивши її. І стою собі. Та виявилося, що я не зміг перекрити всю полосу руху і зліва просовувався «дуже поспішаючий» МЕРСЕДЕС купе. На ЄВРО номерах. (Потім я побачив, що на польських.) Він порівнявся зі мною, опустив вікно і, посміхаючись показав комбінацію з трьох пальців. Я людина проста, складні комбінації – не моє. От і показав комбінацію з одного пальця, середнього. І, проїхавши вперед, взяв лівіше. МЕРС об’їхав мене з правого боку. Я знову проїхав вперед і тепер вже правіше. І тут почалося найцікавіше. З вікна польського авто ми почули українську лайку. «Поляк» почав махати якимось посвідченням і на чистій українській погрожувати, що завтра ми зустрінемося в нього в якомусь Управлінні. Назви Управління я не почув, але, думаю, це було не Управління ЖКГ. Там на таку тачку не нашкребеш. Та й не налякаєш таким посвідченням. На той час назустріч вже йшли автівки і я був змушений ховатися в якусь нішу. Якось приткнувся біля Таврії, вислухавши бурчання водія, чому я біля нього тулюся. Мимо мене проїжджав зустрічний транспорт, а я думав…
 
Думав про ту ксиву, за якою ховається якийсь недоносок. Дуже сумніваюся, що він вийняв посвідчення, щоб я йому не заважав виконувати його професійний обов’язок. Просто власнику такої ксиви «не положено» стояти в одній черзі з простими смертними. Колись, як я гриз граніт науки в інституті, в одну групу зі мною ходив (саме ходив, не вчився) синок великого начальника. Дуб-дерево. Я з ним не дружив – не та вагова категорія, та і точок дотику не було. Але якось, по студентській п’яні він розповів мені свою мрію. Мріяв він про час, коли отримає диплом, батя «дасть йому кабінет» і випише ксиву. Кабінет був йому потрібен, щоб там сидіти і, як хтось постукає, сказати: «Заходьте». А вхід же не безплатний. Якщо заходиш – значить гроші несеш. Батя ж іншого кабінету не дасть. А ксива – для того, щоб на вулиці не віддавати те, що в кабінет принесли. Тобто – штрафи всякі. Та й не тільки. Та й просто, щоб лохів «попугати».
 
Думав, чому мене не підтримав ніхто з колег-водіїв. Чи визнають вони право ксивомахателя на позачерговий проїзд, а значить – і його вищість?
 
Думав про те, як би виглядала така ж ситуація десь в Німеччині, чи Франції. Та там би той ксивомахатель був знятий з посади, ще не доїхавши до «свого» Управління. Там -- громадянське суспільство. Через те там і живеться класно. Всі хочуть жити в громадянському суспільстві. Тільки чомусь забувають, що складається воно не з баранів, а з громадян. З громадян, на  яких махання ксивою перед носом діє, як червона шмата на бика.
 
Не хочу в Європу. Хочу, щоб Європа була тут. Географічно вона завжди була тут. Лишилася дрібничка: перетворити баранів на громадян.
 
Хтось знає рецепт?