В ШАХТУ СПУСКАЄТЬСЯ — З СВІТОМ ПРОЩАЄТЬСЯ
 
В шахту спускається — з світом прощається,
Жадно він дивиться в світ,
Дома — там діти, сім’я дожидається,
Живий він вернеться, чи ні?
 
Помниш, тієї минулої ноченьки
Він під вагони попав;
Ми підняли, він, весь кров’ю облитий,
Дуже, нещасний, стогнав.
 
Руки побиті, породою зрізані,
Кров по долонях біжить,
Краплями капає, з гряззю мішається,
Вспомниш, аж серце болить.
 
Весь пошматований, кості поламані,
Довго, нещасний, стогнав:
«Діти, прощайте... сирітки зосталися», —
Тільки і встиг він сказать.
 
Та ось як копійка трудом добувається,
Ось де життя гірняка!
Вічно він мається! Доля проклятая —
Така ти важка і гірка.
 

В ШАХТУ СПУСКАЄТЬСЯ — З СВІТОМ ПРОЩАЄТЬСЯ.
 
Записано в 1935 р. в м. Сталіно. З матеріалів Інституту МФЕ АН УРСР.