Ітак, я все ж притримуюсь Сенеки:
Немає змісту говорити про закони там, де відсутня мораль.
Окрім Сенеки тут можна було б розвернути цитат – як парусів на лінійному флагмані адмірала Нельсона. Кант, Бердяєв, Розанов і ще Бог його знає скільки мислителів відмічали пріоритетну важливість фактора моралі в розвитку цивілізації.    
Мораль – ось той фундаментальний критерій, який утримує людину в певних кордонах.
Саме власні моральні засади миттєво формують наше відношення до якоїсь події, або чиїхось висловлювань. Ми ще не здогадуємося, що думає закон про цю подію, але вже чітко знаємо, що нам це не подобається. Або – категорично не подобається. Хоча у когось те ж саме явище може викликати неймовірно радісну реакцію.
Мораль – той критерій, який, практично, не піддається аргументованому обґрунтуванню, оскільки своїм фундаментом лежить на віковічних національних традиціях. Ходити без паранджі, це нормально, чи ні? Безпредметне питання, оскільки не прив’язане до традиційної моралі конкретного народу.
І саме загальноприйняті норми суспільної моралі є тією базовою основою, яка впливає на законотворення.
Себто, спільнота визначає, що для неї є нормою, а що відхиленням від норми. А також механізми, якими будуть регулюватися конфліктні моменти.
Безперечно, державні закони і суспільна мораль взаємопов’язані і піддаються взаємному корегуванню. Особливо сьогодні, коли ЗМІ мають можливість імплантувати нові стандарти чи не з дитсадка і 24 години на добу.
І при бажанні цю суспільну мораль можна спотворити до такої степені, коли моральна деградація значної маси населення ставить питання про існування самої держави. При чому – в короткотерміновій перспективі. Нічим не стримувана шкурна рефлексія включає незворотний процес „війни всіх проти всіх”, як його охарактеризував Афанасьєв.
На той момент мова йшла про ситуацію в Росії. Але немає необхідності говорити, що ми так само стрімко наближуємося до тієї небезпечної межі.
І основним чинником цього поступального процесу є не стрімке погіршення якості державних законів, бо закони, в основній своїй масі, залишилися незмінні, а той приклад стрімкого морального розкладання, який продемонстрував суспільству попередній президент.
Що заважає людині вкрасти, якщо є впевненість в безкарності? Тільки власні моральні засади. Селяни віками жили не маючи уявлення про те, що там думає закон про злодійство. Основним стримуючим фактором був осуд громади.
 
В Британії закони забороняють журналістам прослуховувати приватних осіб. Британці – достатньо законослухняний народ з тривалими демократичними традиціями. Питання: що дозволило  Мердоку & co ігнорувати закон? А ось те саме, що, власне кажучи, й дозволило безпринципно влізати в приватні справи – безмежний цинізм і абсолютна аморальність.
Познер про Мердока на „Эхо Москвы”:
 
В. РОМЕНСКИЙ: Потому что первые сообщения, что его газета «News of the World» и её журналисты занимались прослушкой телефонов, были и раньше.
 
В. ПОЗНЕР: Были, были.
 
В. РОМЕНСКИЙ: И именно здесь скандал, связанный с тем, что они прослушивали телефон девочки, которая находилась в руках у маньяка, и в том числе стирали смски, которые отправлялись.
 
В. ПОЗНЕР: Совершенно правильно. Понимаете, это уже не журналистика, что-то из другой области. Все-таки как никак, мне кажется, что наша задача – сообщать информацию, не скрывать часть, чтобы было поинтереснее, а сообщать её. Они её сообщали, так сказать, противозаконным путем. Не разрешается прослушивать чужой телефон, для этого нужно иметь решение суда. Но мало того, что прослушивали, так еще и редактировали её так, чтобы было погорячее. Ну, согласитесь, что это уже выходит за рамки любого понимания журналистики.
 
...............................
 
В. РОМЕНСКИЙ: А сам Мердок, он мог быть как-то связан с этим скандалом?
 
И. МЕРКУЛОВА: И вообще несет ли он ответственность?
 
В. ПОЗНЕР: Прямую. Я господина Мердока знаю поверхностно. Мы с ним раза три разговаривали. Это, конечно, человек мощный, темпераментный, обаятельный и абсолютно лишенный хотя бы каких-то представлений о совести, когда речь идет о том, чтобы добиться того, что он хочет. И в политическом смысле, в смысле использования принадлежащих ему газет и телевидения, в особенности, для того, чтобы добиться тех или иных результатов.
 
В. РОМЕНСКИЙ: В политике?
 
В. ПОЗНЕР: В политике. И в плане добывания дополнительных источников информация и просто денег. В этом смысле, этот человек…дракон, самый настоящий дракон.
 
На тому ж „ЭМ” Артемій Троїцький висловився про якість таблоїдів Мердока.
 
А. ТРОИЦКИЙ - Это полная просто бурда для быдла. Чудовищная. Безвкусная, бессмысленная, намеренно грязная, намеренно хамская. И прочее, прочее.
 
Т. ФЕЛЬГЕНГАУЭР - Люди хотят этого, они это читают.
 
А. ТРОИЦКИЙ - Люди хотят много всего такого, что лучше бы им не получать. Они хотят паленой водки, наркотиков, они хотят несовершеннолетних однополых любовников, и прочее. Мало ли чего хотят люди. Я считаю, что все-таки людям надо говорить, вот это хорошо, а это плохо. И вот если это настолько плохо, то это нужно каким-то образом уметь приструнить. Скажем то, что в Англии сейчас, я надеюсь, возьмутся за эту их поганейшую желтую прессу, это прекрасно, это очень хорошо, потому что желтая пресса делает из людей жлобов. Потому что мало того, что там все эти дутые звезды, весь этот гламур и так далее, как бы это противно, фальшиво, но это до некоторой степени безобидно. Но ужасно то, что эти газеты просто реально провоцируют и будят в людях все эти гнусные инстинкты. Вся эта расчлененка, обнаженка, вся грязь, все эти грязные какие-то убийства, изнасилования и так далее…

Відповідно виникає дуже просте питання: що мусить робити та частина суспільства, яка притримується консервативних національних цінностей, і яка вважає неприпустимим подібне цілеспрямоване опускання моралі в суспільстві? Правильно – пройти в парламент і урегулювати це питання законом.
А до тих пір, як мінімум – задекларувати своє особисте відношення до подібного явища.
 

Сіськой дорогу проложим сєбє!
 
В тому ж інтерв’ю, але вже в контексті нового гламурного руху „Порву за Путіна!” (креативненько; не гірше від „мочіть в сортірє!) Артемій Троїцький споминає „добрим словом” і наших, широко відомих, особливо – вище пояса, не особливо закомплексованих дам-с.  
 
А. ТРОИЦКИЙ - Тогда я думаю, что это какие-то засланные девчонки, на Украине там есть движение Фемен, я так думаю, что такие провокативные девушки.
 
І я так думаю: провокаційні дамочки. Там, начебто, вони під посольством Грузії нещодавно відзначилися? І знову традиційно, себто – вище пояса і нижче плінтуса. А тепер нехай хто-небудь мені пояснить, в чому циміс стриптизу під посольством? Хоча – ні, це не стриптиз. Це – ексгібіціонізм в чистому вигляді. Класичне збочення. То з яких пір прояви ексгібіціонізму на вулиці стали нормальним явищем? В чому полягає його політична складова? А якщо під посольство прийде якийсь ублюдок в плащі на голе тіло і з плакатиком в трубочку під пахвою, та й розверне це все – і плащ, і плакатик? Це буде розцінюватися як політичний протест, чи як?
А якщо ні, то в чому принципова різниця?
Я вже не питаю, чи є у цих самок якісь родичі, і як вони до цього відносяться. Це – їх проблеми. Але мій особистий критерій тут простий і ясний: те, що не бажано бачити дітям, мусить бути заборонене в прилюдних місцях. Крапка. Якщо ж хтось вважає, що спостерігання дітьми на вулицях наших міст подібних істот є допустимим, то дозвольте вважати вас так само істотами аморальними. І в даний момент мені абсолютно байдуже, що мої слова звучать „не толерантно”. Бо вже відверто нудить від „толерантності” до всіх форм збочення.
А тепер за безпосередній мотив цього „протесту”.
 
Тим, хто з 45-того року безвилазно просидів в глухому танку і не в курсі подій останніх років повідомляю: між Грузією і Росією була війна. Справжня. Літаки, мародери, погвалтування, артилерія, спалені в хатах живцем, розмазані танками - загалом, все, що зазвичай відбувається з живими людьми на справжній війні, а не в якомусь дуже „патріотичному” паскудному кіно а-ля Міхалков.
Як це трапилося? Ну, ясен пень, що біло-фіни... вибачаюсь, я хотів сказати: чорно-грузини чи то – напали, чи то – спровокували оту розвернуту армію, яка чисто випадково якраз мирно дрімала перед хард-Рокським тунелем. А треба зауважити, що в ті недалекі часи тунель цей був якраз на кордоні.
І саме в цей же час в Кремлі два гнома – Добрий і Мудрий, задавалися екзистенціальним для тієї географічної широти питанням:
 
А хотят лі русскіє войни?
 
Питав Добрий гном. Він так питав, бо сам був, напевне, не рускій, а тому не знав достеменно – хотят ті рускіє войни, чи не хотят... А другий йому відповідав з загадково-медитативним виразом своїх вічно бдящих очей:
 
Спросітє ви у тішини...
 
Ну, корочє – була війна. Гноми вирішили, що хочеш, не хочеш, а прийдеться. І до Тбілісі їм залишалося всього дві години на танку, якщо не відволікатися на генделики і мародерство. Але - не доїхали. Чому? Тяжко сказати. Може, по звичці, соляру фермерам розпродали, а може – „не судьба”. Суть не в тім.
З того часу Росія стала ще більш миролюбивою, демократичною і толерантною, що повною мірою проявилося в тій же Сагрі, а грузини все так само не демократично продовжують пресувати правильних пацанів, без ножа перерізають наркотрафіки, і чисто в пику гномам добилися того, що, окрім курортного, у них ще й став привабливим інвестиційний клімат.
Забув сказати: довіра грузинів до своїх ментів – близько 85%. Для тих, хто не зацінив цю цифру – дивитися на „ЭМ” звіти Ройзмана про Сагру.
Так ось: спецслужби Грузії (себто, не криміналізованої, на відміну від Росії, демократичної країни з неймовірно високим рівнем довіри населення до силових структур) взяли фотографів.
 
І не так, щоби зовсім простих. Дехто, як то кажуть, мав „доступ до тіла”.
І Напомним 7 июля были задержаны трое фоторепортеров, Ираклий Геденидзе работал при администрации президента, Абдаладзе на МИД Грузии, Курцикидзе - корреспондентом Европейского фотоагентства. Вину признали все задержанные. В случае доказательства вины фотографов ждет от 8 до 12 лет лишения свободы.
 
Абдаладзе, який співпрацював з МВС, розповів наступне.
 
   Свой рассказ Абдаладзе начал с того момента, когда он работал фотокорреспондентом в газете "Квирис палитра". Во время командировки он должен был сделать репортаж о контрабанде на Эргнетском рынке, который действовал на границе с Южной Осетией.
"Я там находился вместе с водителем. У входа на рынок "Эргнети", который тогда считался нейтральной территорией, меня задержали представители российских спецслужб и избили. Заставили водителя ехать в направлении Цхинвали", - заявил Абдаладзе, отметив, что их доставили в здание службы безопасности.
По его словам, в здании избиение продолжилось. Во время обыска у Абдаладзе обнаружили аккредитацию пресс-службы президента Грузии и включенный диктофон, который записывал все происходящее с момента задержания. Этот факт, по словам Абдаладзе, еще больше разозлил сотрудников ведомства и они принялись избивать его еще сильнее.
Спустя полтора суток Абдаладзе принесли документ на подписание, сообщают со ссылкой на телекомпанию "Имеди" "Новости - Грузия".
"Мне сказали, что это акт моего допроса, в котором я признаюсь в шпионаже и намерениях совершить диверсионные акты. Сначала я отказался, после чего меня снова начали избивать. Затем я подписал этот документ. После этого насилие прекратилось", - говорит Абдаладзе.
После этого, по словам фоторепортера, его "перевезли в Цхинвальскую тюрьму, а на рассвете увезли в другое здание. Там его завели в комнату, где сидели два российских военных, которые обращались с ним вежливо".
"Российские военные заявили мне, что против меня выдвинуто тяжелое обвинение, которое предусматривает девять лет лишения свободы. Затем мне положили на стол фотографии моих братьев и матери, и заявили, что если я откажусь сотрудничать, их ликвидируют, а если соглашусь, получу крупное вознаграждение", - отметил Абдаладзе.
По словам Абдаладзе, он согласился и подписал некую бумагу, даже не читая ее содержания. После этого его освободили и довезли до Эргнети.
 
Якщо все відбувалося так, як описано (а нічого нереального я тут не прочитав), то, чисто по-людськи, я відверто співчуваю цьому Абдаладзе. Людина попала в патову ситуацію. Бо нема нічого страшнішого, аніж шантаж твоєю родиною. І я думаю, що підстав не вірити на слово тим джентльменам, які демонстрували фото і попереджали за можливі наслідки, у Абдаладзе не виникало.
Дуже тяжка ситуація. Себто, людину зламали. Але мої особисті співчуття навряд чи будуть взяті до уваги прокуратурою Грузії при розгляданні цієї справи.
Нам рано робити якісь висновки. Залишається тільки сподіватися, що справа буде розслідувана у максимальній відповідності до закону. У всякому випадку особисто у мене є підстави сподіватися на це.
Але повернемося до наших борциць. Так що вони там вимагають, ганьбуючи Україну перед шокованою Грузією?
Просто, аби ті тупо відпустили людей, які знаходяться під підозрою в шпигунстві на користь Росії. Я нічого не наплутав?
Тоді вибачте, але у мене виникає цілий возик дуже цікавих питань.
І в першу чергу –
хто цих цнотливих дєвушек „танцює”?
А тепер ще ось таке питання: чи може собі хтось уявити, якими очима в Грузії спостерігали за цією своєрідною „протестною” акцією? Повірте, що для більшості притомних грузин ці дами не відрізняються від тих, що кожен день „протестують” на окружній. Не може в уяві нормального грузина так вести себе нормальна жінка.
І мені, м’яко кажучи, дуже неприємно, що у значної частини населення Грузії може скластися певний стереотип відносно норм поведінки наших жінок. А врешті-решт, і всього суспільства.
Хоча, може, саме цього ці дамочки своїми „акціями” й добиваються?
У всякому випадку я б дуже хотів, щоби в Грузії притомна частина населення знала, що в українському середовищі теж є люди, які вважають подібну поведінку аморальною.