Як хочеться, бодай би зрідка, торкнутися чогось прекрасного, не політичного, бо все політичне, особливо на наших теренах, якесь потворне, неприємне візуально, гидке на дотик, а про «амбре» краще помовчати…
 
Доторкнемось, наприклад, до музики.
 
Недавно в нашій місцевій газеті надрукували слідуючу замітку: «Дорогі читачі, просим вибачення за те, що в минулий наклад в номер ***, на сторінку ***, в стрічку *** вкралась прикра помилка. Замість раніш надрукованного «сіоніст Пердюк» слід читати «піаніст Сердюк». Так ось, про музику. Якими чарівними звуками були наповнені всі передвиборчі обіцянки Віктора Федоровича, яка то була чарівна музика! І «покращення нашого життя наступить вже сьогодні», і «Україна ввійде в двадцятку самих розвинутих країн світу», і  «ми поборем корупцію раз і назавжди», і «ціни на газ для населення ми не будемо піднімати ні в якому випадку», і щось там про «вирішення демографічної проблеми в країні» і багато чого іншого. Всього зараз вже й не перелічиш. Певно казковий Лель не видавав таких чарівних звуків зі своєї сопілки, як Віктор федорович зі свого мікрофона. Пройшло зовсім небагато часу, як у нас почали закрадатись підозра: «А чи тут, часом, не вкралась прикра помилка?» Дуже прикра… Все почалось одразу, з першої ноти, ноти «до». Виявилось, що одні люди, «для яких Україна», виконують її так: дограбовують, доруйновують, докрадають (для скорочення тексту обмежимся однією октавою), проте інші люди, яких переважна більшість, та які не вписалися в передвиборчий сонет Віктора Федоровича: «Україна для людей», виконують так: доношують, допрацьовують, доживають. Слід зауважити, що в сонет Віктора Федоровича «Почую кожного!» теж, здається, вкралась прикра помилка – замість «ч» слід читати «х», так би мовити…
 
А як чарівно звучить музика реформ! Ця музика настільки чудова, що аж сльози навертаються на очі від розчулення. У власників та працівників малого та середнього бізнесу, у пенсіонерів – жінки, як споконвіку заведено, розчулились першими, у платників за житлово-комунальні послуги, у тих, кому повезло (яке то щастя!) потрапити до міліцейського відділку чи на лаву підсудних (цим взагалі фортуна  посміхнулась на всі 32 зуба!). А для тих, кому вдалось взяти кредит, особливо валютний, колектори виконають таку чудову «Оду радості», що просто слів починає бракнути, горло перехоплює і потоками дзюркотять сльози щастя. Мабуть, тут знову вкралась прикра помилка – «Оду радості» для українських слухачів варто було би перейменувати в «Оду щастя». Музика хай залишається тою самою, вона дійсно чудова. Тільки назву поміняєм. Тільки для себе…
 
Шкода, що ми лишень приступили до ноти «ре» - реформи, та й зупинились. Воно зрозуміло, диригенти пішли у відпустку, маестро Микола Янович, кажуть, що виявив бажання припинити заняття музикою, так на ноті «ре» і зупинитися. Брешуть, мабуть. Скоро, через якихось два місяці канікул (що не кажи, а це державної ваги справа – відпустка наших депутатів, міністрів тощо) вони знов повернуться в Україну і ми під їх мудрим керівництвом продовжим заняття музикою. Ми на якій ноті зупинились? На ноті «ре» - реформи. Отож.
 
Але щоб не було з тими заняттями музикою, як з одним чоловіком в лікарні. Після того, як він почав ледве прочунюватись після операції до нього підійшов лікар і сказав, що має дві новини – одна добра а друга погана, і спитав з якої починати. Чоловік відповів, що з поганої. «Погана новина та, що ми Вам не ту ногу відрізали», - сказав лікар. «А яка ж тоді добра?», - вигукнув чоловік. «А добра та, що ту, хвору, ногу ми, здається, зможемо вилікувати!», - відповів лікар.
 
Ось  і хочеться, щоб під час занять музикою, конкретно нотою «ре», реформами, наші шановні диригенти не припустилися подібної прикрої помилки, яка трапилась з тим нещасним чоловіком в лікарні. Простіше кажучи, щоб в кінці реформ до нас по телевізору не звернулись диригенти, і не сказали, що в їх розрахунки «вкралась прикра помилка» але для нас, народу України є дві новини – хороша і погана: «Не так треба було реформи починати…» Це вже, вибачте, не музика, це какафонія якась.
 
А ми хочем музики! Чудової, справжньої! Щоб справжні економісти, фінансисти, юристи, фахівці інших галузей вправно (професійно) диригували великим оркестром (кабміном) там на горі, і тут на місцях маленькими оркестриками (місцевим самоврядуванням) і щоб всюди лунала прекрасна музика. Така ж прекрасна, як і наша мова, солов'їна!
 
Отож бо і воно.