для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

ОСТАННІЙ КАРПАТСЬКИЙ МОЛЬФАР


ОСТАННІЙ КАРПАТСЬКИЙ МОЛЬФАР
Звістка про трагічну загибель карпатського мольфара Михайла Нечая, нас з дружиною просто приголомшила і шокувала.  Йому було 82.
Ніколи не міг навіть уявити собі, що Дід Нечай, як називали його місцеві жителі, може отак  несподівано і трагічно піти з життя.
Людина яка робила людям  добро, ось так загинула від руки вбивці-божевільного. (Божевільний – выд вільний від Бога. Авт.) Що тут казати, прикро, дуже прикро.
Хто знав його, той скаже — він ніс свій хест до останнього. Я думаю, що він, мабудь знав, або відчував що то був за один, але не сховався не зачинився, а як завжди почав свій прийом відвідувачів.
За своє довге життя Михайло Мколайович пережив багато, бачив багато. При спілкуванні з ним не відчувалось, що йому пішов дев’ятий десяток літ. На нас дивилися мудрі дорі очі молодої людини. Нинішні «молодики» могли тількі позаздрити дідовому здоров’ю та енергії, яка виходила з нього, як та бурхлива річка Черемош, що протікає поруч.
Про нього можна багато розповідати, можна цілу книгу про нього написати, бо то була дійсно не ординарна особистість, бо то була велика людина, але зараз не вистачає слів,.. скорботно.
В останню нашу зустріч на питання: «що  є Україна», він відповів: «Нема зараз, мої любі, України, загарбали її нечестиві, недобрі люди — і сумно зітхнув, — але, є надія, що Україна-таки прокинеться і скине тих недолюдків зі свого дівочого тіла». Ось так, не бльше, не меньше…
Шукаючи в інтернеті  новини по цій темі, я натрапив на коментаря на сайті www.tochka.net цитую дослівно:
«Буде йому наша земля пухом і кожен із нас - тілом.
Бо добровільно прийнявши люту смерть, він свою Силу залишив ТУТ!
І вона берегтиме нас і не дасть поступитися нікому й ні в чому...
Кожен, хто має нині обідчика, на якого немає людської ради, може до
40-го його дня прийти в церкву й вголос просити Божого суду на того
обидчика. І буде той покараний за три дні - втратить те, що йому нині
найдорожче...
Так він мені першокурсниці казав ще в середині 80-х, коли запропонував
у нього вчитися. Я відмовила, бо знала, що то - не моє. Але нині
проказую на люди, що було тоді сказане, бо, думаю, це важливо. Хай
береже нас і Ярого Мольфара Господь при кожній миті життя!»
Согодні,  17 липня 2011 року, о 9-й ранку, коли у Верхньому Ясинові будуть відспівувати у церкві  діда Нечая, я теж піду до церкви і проситиму у Господа Божого суду для тих хто плюндрує Україну, розкрадає і жиріє на її тлі, прізвища ви знаєте… Завтра в храмі, я іх назву, поіменно, в голос, щоб почув мене дід Нечай, щоб почув мене Господь.
Боже бережи Україну.
Приєднуйтесь, шановні.
Хай земля буде тобі пухом, шановний пане Михайло.

Коли ми уходили, від нього,то він заграв нам на прощання на сопілці і, посміхнувшись, сказав: "Може то в останнє".
Ось таким запап'ятався нам Останній Карпатський Молфар Микола Нечай.
© Proofer [17.07.2011] | Переглядів: 7404

2 3 4 5
 Рейтинг: 48.1/52

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook