Як нам відомо, нещодавно було прийнято ангажований як народна панацея від свавілля чиновників Закон України “Про доступ до публічної інформації”. Переможні реляції, дивні новації, рукоплескання і демократичний екстаз практично всіх учасників процесу. Дивлячись на професійність тих, хто його народжував, власне кажучи, мене вже тоді брав справедливий сумнів щодо можливості видачі на гора системного глибокого документу, який би не був фіговим листком нашої кволої демократії перед “європами”, а був би певною потужною зброєю пересічного маленького українця перед: “Чого прийшли. Не заважайте. Прийдіть через місяці зо три”.
     Так вийшло, що в міру свого вільного часу я займаюсь громадською роботою. Або навіть не роботою в прямому сенсі, бо це є просто моїм хобі. Якраз Закон України “Про доступ до публічної інформації” і мав мені допомогти на тернистому шляху письмового спілкування з органами державної влади.
     Одним сонячним травневим днем я захотів скористатись правом, наданим вищезгаданим законом, та вирішив отримати певну інформацію від Міністерства охорони здоров'я України. Я тоді ще не знав, що отримаю цілий детектив без фіналу та проведу певний громадянський екзамен. Не довго думаючи, склав листа з проханням надати певну інформацію, відправив його рекомендованим з повідомленням та на деякий час за домашніми питаннями забув.
     Минуло три тижні …
     Щось не спрацювало, подумав я і пішов на офіційний сайт Міністерства. З подивом його передивившись, так і не знайшов там посилання ні на контактну особу, яка є відповідальною за доступ до публічної інформації ані телефону, ані електронної адреси. Був тільки телефон загального відділу за яким мене перенаправили до якогось управління, що: “Буцімто за щось там таке відповідає”. В цьому управлінні мене так само намагались спочатку завірити, що це не їх робота з реєстрації телефонних запитів, але, врешті решт, розмова увійшла у конструктивне русло і я повідомив, що хочу залишити телефонний запит. А тепер увага!, я прошу у телефонному запиті знайти письмовий запит, який направляв майже місяць тому. Залишив реквізити і спокійно зайнявся своїми справами, забувши знову на три тижні.
     Як людина, яка звикла доводити взяте на себе до логічного завершення, цікавлюсь знову телефоном де відповіді на мої неодноразові звернення ? На що отримую щирий подив: “А вам хіба не прийшли ?” і факсом ті листи, які за твердженням МОЗу мені надіслано.
    Минав другий місяць …
    Передивившись факси, дізнаюсь, що моє звернення було перенаправлено для надання відповіді до головного управління охорони здоров’я Київської обласної державної адміністрації. Зателефонувавши туди до загального відділу дізнаюсь, що листа з такими реквізитами до них не надходило. Просто якась містика. МОЗ народжує листи, підписує їх і на гаряче ствердження відправляє, але ніхто їх не отримує. Придивившись до листа, бачу виконавця департаменту Міністерства, який є відповідальним. Телефоную, питаю де могли подітись три листи і прошу як відповідального знайти їх та повідомити де вони можуть знаходитись. В принципі я людина, яка бачила вже багато, але відповідь “відповідального” спричинила на мене реакцію щось на кшталт реакції професора Преображенського після чергового пасажу Шарікова. “Я не буду вам відповідати на це питання, не буду шукати листи, всі запитання та претензії ви можете висловлювати письмово, або на прийомі в Міністерстві” – відповіла мені телефонна слухавка, я навіть від такої зухвалості забув нагадати слухавці, що не можу запитувати письмово, бо письмово мені ніхто не відповідає. Це було 15 червня. Пройшло рівно два місяці від першого листа. Ювілей, подумав я, цілих 60 днів, написав листа до прокуратури з проханням здійснити заходи прокурорського реагування та до головного управління охорони здоров’я Київської обласної державної адміністрації щоби надали мені вхідні реквізити міфічного листа від МОЗу, який є, але його ніхто не бачив, і поїхав у відпустку.
     Минуло ще два тижні і я отримав одразу три привіти. Нарешті прийшли ті два листа від МОЗу зі штампами відправки на конвертах 15.06.11 Прокуратура перенаправила моє звернення до МОЗу – от просто перенаправила і все, та ще пригрозила Міністерству, що, мовляв, заявник може звернутись до суду, -. отакої. Другий привіт прийшов частково від головного управління охорони здоров’я Київської обласної державної адміністрації. Частково тому, що інформація, яка мене цікавила була надана по Київській області, а по місту Києву, що особливо мене цікавила, промовчали.
     На сьогодняшній день МОЗ я так розумію ніяких перевірок мої заяв не проводив, прокуратура не вживала радикальних заходів, а листа від головного управління охорони здоров’я Київської обласної державної адміністрації з вимогою надати вхідні реквізити міфічного листа МОЗу тобто коли він був відправлений я досі так і не отримав.
     Справедливості заради хочу сказати, що з усього Міністерства єдиною людиною з ким можна було спілкуватись, та яка і надавала хоч якусь допомогу у вирішенні мого запитання був начальник управління, що відповідає за доступ до публічної інформації. І ще додам, що першого листа я направляв коли був один Міністр, а наступні, коли інший.
     Чому так, спитаєте ви ? Чому, не дивлячись на однозначну позицію Президента з цього питання, не дивлячись на вимоги закону, суспільство нічого не отримало ? І ще ви запитаєте чому я про все це пишу … скажете ну спитав чогось там, ну образили і тепер зайнявсь графоманством ?
     Відповідь я знайшов в самому законі. Законотворці “забули” передбачити там дієвого механізму покарання. Адже там немає ні прокурорського нагляду за виконанням, ні кримінальної відповідальності, є тільки знеособлена відповідальність. Тобто виграю я суд, а змусити надати мені інформацію знову нема кому …
Я просто чітко представив собі цю систему і на мить уявив собі, що хтось таким самим чином буде “вибивати” з Міністерства охорони здоров'я інформацію, ціною якої буде людське життя …
 
P.S. Я свідомо не називаю ні учасників цього процесу, ні характеру інформації, що я вимагав надати, бо це не є головним. Головним було показати роботу системи. І зараз, відкривши сторінку Міністерства про організацію доступу до публічної інформації ми не побачимо там відповідальної особи ні відповідального підрозділу, тобто знову за це ніхто не відповідає ...