Життя несправедливе. Як у частині природного середовища і в людських суспільних відносинах іде та сама конкурентна боротьба за виживання. Зрозуміло, що в цій боротьбі виживає сильніший, той хто може швидше і легше пристосуватись до тих конкурентних умов.
 
Але на відміну від дикого природного середовища, де йде просте протистояння за виживання дикої природи, а в ній диких тварин, у людському середовищі повинні бути якісь основи солідарності, дій істот розумних. Недаремно ту частку живої природи, яку представляють люди назвали Homo Sapiens, тобто – людина розумна.
 
А людині розумній притаманні риси до розумних дій – солідарності, співчуття один одному, готовність прийти на допомогу. В таких помислах люди об’єднуються не тільки у сім’ї, родини, але й в територіальні громади, регіони, країни. В таких країнах утворюється держава, органи влади і управління.
 
Отже, що таке держава, влада і органи управління? Якщо повернутись до витоків науки та до їх родоначальників то можна знайти у Платона.
Держава Платона виникає з огляду на поділ праці, оскільки ніхто не може себе сам забезпечити, й існує із вищих цілей. Він розпізнає три верстви населення: масу, солдатів та контролерів. Кожен із представників цих верств має свої чесноти. Мета держави полягає в забезпеченні перемоги над іншими народами та функціонування економіки для малої кількості людей.
 
У сучасному розумінні, держава являє собою найвищу форму організації суспільства, яка забезпечує захист та погодження групових, загальносуспільних та індивідуальних інтересів за допомогою права на певній території.
 
Більш широку відповідь на питання «Що таке держава?» можна дати наступним чином. Держава – це політична форма організації суспільства, що характеризується суверенною владою, політичним і публічним характером, реалізацією своїх повноважень на певній території через діяльність спеціально створених органів та організацій, наданням своїм рішенням обов’язкової правової форми, встановленням податків з метою ефективного функціонування механізму влади та реалізацією загально-соціальних повноважень.
 
Взагалі ж держава є організацією політичної влади, що має спеціальні механізми для керування суспільством законодавчу, виконавчу та судову гілки влади. В особливих випадках держава вдається до таких дій як примус – органи насильства (армія, органи безпеки)
 
Можна тут згадати родоначальників марксизму та В.І. Леніна, які відмічали, що держава – є апарат гноблення трудящих, який треба знищити.
Держава є найбільш важливим інститутом політичної системи суспільства. Її важливість визначається максимальною концентрацією в її руках ресурсів, що дозволяють державі впливати на соціальні зміни. За нинішніх умов державі не знайдено адекватного замінника, і, напевне, не буде знайдено у найближчому майбутньому.
 
Влада — слово, що використовується в українській мові для назви кількох різних але взаємопов'язаних понять:
1. Право та можливість керувати, розпоряджатися чимось або кимось.
2. Політичне панування, політичний устрій.
3. Керівні державні органи, уряд чи особи що мають урядові повноваження.
 
Помітно, що найзагальнішим та основним є саме перше визначення, а наступні є його специфічними відображеннями. В найширшому розумінні влада це здатність впливати на події та явища. В такому широкому значенні говорять не тільки на відносини між людьми, але й на взаємодію людини з навколишнім світом (кажуть про владу людини над природою) чи навіть природних явищ між собою. Однак перш за все влада розглядається як соціальна категорія і стосується стосунків між людьми.
 
Органи управління (рос. органы управления) організації та установи, що володіють правом приймати управлінські рішення в межах своєї компетенції і контролювати виконання прийнятих рішень.
 
Так виглядають наукові тлумачення вказаних термінів. В Україні ці визначення знайшли своє відображення в основних її законах та Конституції України. Ось в Конституції вже у 1 ст. можна прочитати: Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
 
Вже у ст.5 читаємо: Стаття 5. Україна є республікою.
Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
 
Що і хто може заперечити даним положенням науки і Конституції? Народ є єдиним носієм і джерелом влади. Але народ у країні, так само територіальна громада населених пунктів делегує свої повноваження своїм представникам у владі та органах управління. Так питання тоді постає, а чому ж тоді ці представники народу так швидко, як тут літературно і точно назвати це явище, –
втрачають риси представників цього самого народу та колективу?
 
Ось візьмемо нашого «Україні потрібного Литвина». Він збирається частину відпустки провести у батьків. А це вже безпосередньо серед того народу. Я думаю, що багато хто скаже, якого він давно продав, здав і фактично відмежувавсь. Я не виділяю тут одного Литвина. Так само можна назвати простого хлопця із Хоружівки, сина політв’язня багатьох таборів, який так сильно привик до доброго кофе у тих таборах. Так само можна назвати такого ж хлопця із Єнакієве, сина простих селян із Білорусії які незрозуміло через які причини покинули свої білоруські села, а подались на важкі будови Донбасу.
 
Я тут хотів акцентувати не на ці сторони їх біографії. Нехай такими питаннями займаються історики та біографи. Я хотів зупинитись на анатомії їх державного менеджменту, на те, як швидко вони забули отой народ, який дав їм владу і можливість проявити себе в управлінні державою. Ось такий менеджмент ми всі бачимо щоденно не тільки, або не стільки на екранах телевізорів, а в житті, на вулицях, в магазинах, в тих органах влади і управління. Та що тут перераховувати, на кожному кроці.
 
Так в чому полягає анатомія цього управління і використання влади? Тільки в одному – зібрати, викачати всі соки, гроші, ресурси того народу і вивезти на КІПР. Для чого? Якби то вони знали? Або якби наповнили змістом поклоніння Богу в церкві та хрестячи свого лоба, схиляючи коліна і лоба.
 
Запитайте у ландиків, для чого вони стягували ті зелені бумажки та відкладаючи на рахунках в банках на Кіпрі чи в Швейцарії? Щоб менші ландики протринькали в ресторанах, у розборах кримінальних, а потім по судах.
 
А так прикриваючись іменем держави та від імені народу крутять валютним курсом, щоб втягнути побільше люду та зібрати з них останні копійки і вивезти на Кіпр, щоб вивезти гречку в Росію чи Білорусь, а потім китайську тут продавати по 20 грн. Скільки можна навести прикладів такого фінансового знущання отої держави, тих органів  управління над своїми господарями – народу країни або населення територіальної громади.
 
Характерний приклад. У нас земля у власності населення переважно є у вигляді, дачного і гаражного володіння (до 0,10 га), садівництва (до 0,12 га), огородництва (до 0,15 га) і для обслуговування житлового будинку (до 0.15 або до 0.25 га). Дехто має трохи більше для ведення сільського господарства та фермерського. Переважно ці ділянки у домогосподарств, яких в Україні за останніми даними понад 17 млн. За користування і володіння потрібно проводити плату за землю. Для фізичних осіб суму плати нараховують в податкових інспекціях. В минулі роки виписували податкові квитанції, а власники та користувачі платили в каси відповідних рад. Колись таку оплату можна було проводити двома траншами – до 15 серпня половину і до 15 листопада другу половину. Або невеликі суми платили одночасно. Зрозуміло, що більшість їх у селі, та й у містах дачами володіють.
 
Але наші слуги не можуть, щоб не прислужитись для свого народу для блага того самого народу. І вони придумують різні ходи, щоб тому народу було ще краще, щоб наставало якомога частіше те «покращення». Тобто в даному випадку, щоб заплатити податок за садівництво площею 0,12 га – суму рівну 0,95 коп. до місцевого бюджету, потрібно ще додатково заплатити 3,00 грн комісійних збирачу податку, тобто бухгалтеру ради, щоб він вніс у приватний банк, який цю плату податкову занесе на рахунок місцевого бюджету і видасть квитанцію. І бюджет буде мати дохід копійки, але обслуговуючий банк своє візьме.
 
Я не раз перебуваючи в різних органах влади і управління, зустрічаючись із різного рівня керівниками наводив приклади роботи таких органів у зарубіжних країнах. Там перший зустрічний клерк запитає відразу: «Що я можу зробити для Вас»? Зрозуміло, що вони вислухають і допоможуть вирішити ті питання з якими їх виборець звернувся.
 
У нас чомусь створюють масу проблем, щоб відвідувач просив виконати прямі функціональні обов’язки. А раз просить, то мусить чимось матеріально ті прохання підкріплювати.
 
Теоретично, здається, так все просто. Бути людиною. Діяти чесно і порядно на кожному службовому місці. Добро буде оплачено добром. І ми підтримаємо один одного. А від так, собі продовжимо добрий настрій, добрий стан здоров’я і життя. Так само і зустрічному. В результаті виграємо всі.
 
І це є, як на мене, дуже реально. Це не є утопічний соціалізм чи комунізм. Це є життя людини розумної.