Кожний день, перегортаючи сторінки інету, можна наткнутися на якийсь новий випадок криміналу зі сторони „правоохоронців”. І зрозуміло, що мова вже йде не про разові випадки, а про обвальну криміналізацію цих самих „правоохоронних органів”. І та наглість, з якою „правоохоронці” демонструють своє пльове відношення до закону, дає всі підстави вважати їх просто легально озброєним загоном політизованої мафії, яка на даний момент знаходиться при владі.
Що дає мені підстави так говорити? Реакція „правоохоронної” системи на противоправні дії своїх служивих.
 
Не так давно в інеті гуляв відеозапис, на якому „красава” з бейсбольною бітою в руках озвучив ось такий нехитро скомпонований текст.
 
„Пацаны говорят, что ты за гаишниками любишь охотиться? У тебя зеркала крепкие на машине? А если битой уе**ть? Я тебе даю ровно минуту, чтоб тебя тут и след простыл. Если я тебя еще раз где-то увижу, если мне пацаны позвонят!..”

 

"Бейсболістом" виявився мент, капітан Владислав Сучов. Коли я глянув на це обличчя, то чомусь відразу подумав, що це – мент. Ну, по-перше, тому що бандити з бейсбольними бітами по вулицях демонстративно не ходять. Це тільки дрібна шпана може грізно помахати цією палкою, поки на них не цикнеш. Бандити ж чудово розуміють, що люба немотивована демонстрація агресії дає підстави адресату агресії задуматися над розширенням умовно-допустимих кордонів зворотної реакції. Тому бандити, на відміну від ментів, спочатку вступають в переговори. Якщо ж переговори не закінчилися „согласием”, що, як відомо, є „продукт при полном непротивлении сторон”, тоді вже – біти & so on.
А це – мент, який знає, що він в принципі нізащо відповідати не буде. Бо він є частиною кримінально-мафіозної структури. І до тих пір, поки він зберігає вірність цій системі, до тих пір він перебуває під її захистом. Класична омерта.
Що мені найбільше подобається, це обґрунтування „правоохоронною” системою виправдовуючих вироків для своїх пацанів.
Цього ж бейсболіста спочатку звільнили з внутрішніх органів. В тому сенсі, що внутрішні органи зробили певне зусилля, напружилися і звільнилися від цього мента. Спостерігаючи за цим процесом в режимі он-лайн, громадськість розцінила це випадання мента, як мікропремогу над системою і зустріла оплесками. Ну, поплескали і розійшлися.
А між тим оте, що вивалилося з внутрішніх органів, трохи обчухалося і вже таки лізе назад. Тим же шляхом. І органи трохи роздвигаються, аби прийняти в свої ряди споріднене тіло. Так би мовити – перистальтика зворотної дії.
До речі, пацан повертається в рідне середовище не просто так, „в тиху”, а на білобрисому коні, зі стовідсотковою індульгенцією, яку йому від „лиця” (ги-ги-ги...) „правоохоронної системи” каліграфічним вордовським почерком виписав суд. Еге, отой самий суд, який і є в нашій країні незалежним і неупередженим.
Так ось цей самий суд повністю задовольнив всі вимоги пацана, включно з компенсацією по зарплатні, починаючи від 23 березня, себто того дня, коли пацан-капітан став героєм телероліку „З бітою – чисто по жизні!”.      
Що також цікаво: судився цей пацак не з ким-небудь, а самим начальником УМВСУ у Харьківсбкій області Михайлом Мартиновим. І таки виграв судовий процес. При чому – льогко, без напруження. Суд сказав, що позов треба задовольнити негайно. Бо несправедливо з пацаном обійшлися. Через якусь драну бейсбольну біту прибрали пацана з великої дороги. Він що, вбив когось? Покалічив? Пальцем не зачепив! І тут такий сморід на весь ютуб – матом їх, панімаєш, трішечки вкрили... Шо, невже така ніжно організована нервова система? То не треба по нашим дорогам їздити, бо це розвага не для слюнявих інтелігентів, а для отих – сильних алкогольним духом і з розфарбованим наколками тілом. Ну, для політичного, сцуко, керівництва тіпа держави – ландиків і прочіх, хто ментам буде морди бити, а ті будуть стояти во фрунт і тільки писки свої облизувати; і за бейсбольною бітою не полізуть в багажник, і за пістолем в кишеню через залежі сємок не будуть пхати свою спітнілу від страху долоньку. Бо знають з точністю до міліметра ті координати, куди крилатою ракетою зі страшним скреготінням влетить ота біта, - аж по самі стабілізатори! – якщо, не дай боже, попадеться вона на очі дійсно крутому пацану – бандиту, або депутату...
А щодо суду, то мені подобається та циганська простота, з якою суд малює свої виправдовуючи вироки для своїх.  
 
«Крайний вид дисциплинарного взыскания, а именно увольнение, было применено без учета оценки начальником уровня отношения истца к исполнению служебных обязанностей, уровня квалификации и профессиональных заслуг».
 
Ну, як казав Хрюн – „внушаіть!” Тут в самий раз задати питання: „рівень кваліфікації” – це про майстерне володіння бейсбольною бітою? А загроза побити дзеркала, викладена для переконливості наміру матом, це якимось боком характеризує рівень „отношения истца к исполнению служебных обязанностей”?
Відповідно до цих питань постає третє: а про які такі „професійні заслуги” взагалі може бути мова? Що взагалі пацани мають на увазі, коли використовують цей термін?      
Ну, і останнє. Кримінтура взяла в Донецьку хлопця за те, що став поперек янику-юніору.
Він знав, з ким має справу, і знав - чим йому це загрожує.
Але все ж таки став поперек цьому бандитському кодлу.
І сьогодні, особисто для мене, ця людина уособлює в собі честь донецького краю. І те, що його донецькі земляки опікуються його долею і його сім`єю, буде поступово наповнювати термін „донецькі” новим змістом.
Хто не пам’ятає, як на Майдані зустріли появу людини з плакатом над головою – „Донецьк”? Всюди, де б він не появився, його зустрічали оплесками. А потім появився ще один з плакатом – „Єнакієве”. І так само його зустрічали оплесками. Адже нікому тоді не приходило в голову назвати їх „донбасюрами”? Це були НАШІ донецькі. Вони так само хотіли перемоги над криміналом. І жили вони в ті дні надією на звільнення своїх міст і сіл від озброєних окупантів. І сподівалися на те, що тут є люди, яким не байдуже їхнє життя. Що ми маємо намір будувати спільно з ними єдину країну.
І сьогодні, коли кримінально-ментовська банда марширує по країні, можна почути досить нехитрий рецепт покращення ситуації – відрізати Донецьк з Луганськом, та й забути проблему. І тут я вже не говорю про питання територій. Я хочу сказати про те, що якщо НАШІ донецькі так само сподіваються на нашу допомогу, то чим ми будемо відрізнятися від пасічника, якщо залишимо їх? Навіть на рівні моральної підтримки.
Людська енергетика – метафізична річ. Іноді людині достатньо того, що хтось просто пам’ятає про її існування. Проста МСМка, надійшовши вчасно, може несподівано зарядити людину енергією в критичний момент її існування.
Тому всім донецьким, які сьогодні чинять опір кримінтерну – респект і побажання спільної перемоги!
П.С. Нещодавно в Івано-Франківську проводився захід, присвячений вшануванню героїв УПА. Так самий бойовий хор, співавший повстанських пісень, був з Донецька.
Донецьк, це – не бандостан.
 
Донецьк, це – Україна.