Усім відомо, що людська невдячність не має меж, заздрощі та непорозуміння сплетають павутиння недовіри та затьмарюють щонайсвітліший образ.
Отак сталося і з Генадіем нашим Адольфовичем. Безсоромні журналюги, недорізана через наше вічне недбальство гнила інтелігенція та тунеядці-протестувальники, перетворили світлий ореол навколо вельмишановного пана Кернеса, на темні роги. І ні, я не кажу про милого та білого єдинорога, чи хоча б розлогі роги благородного оленя – ні! Вороги прекрасного примальовують йому ріжки не то козлячі не то чортячі. А в подальших своїх інсценуаціях, певно не пошкодують хвоста й роздвоєних копитець. І ось вже прекрасне українське ім’я та по батькові  - Генадій Адольфович, з давнього козацького роду Кернес, змінюється на вустах співгромадян, на «Гепа».
Народ у нас неправильний. І попри всі спроби наших лідерів, його позбутись, довотиться знову мати справу  з ним. Впертим і недовірливим до словосполучень: «заради вашого блага», «це по європейськи», «честні чиновники» та «міліція – це інтелігентні, освічені люди, що дбають про вас». Зате громадяни ігноруючи вище вказані, прекрасні  та щирі фрази, з легкістю вірять, в те, що харківський мер, погана людина – редиска, певно французька: червона та довгаста. Але не слід впадати у відчай – репутацію можна очистити, відбілити. І ні, я веду мову не про «Тайд», та шампунь «Принцеса Полуничка». Пана Кернеса врятує кіт!
Саме так. В США, що розкинулися на краю землі, у тіні благословенної Канади, сім’я   президента, переїжджаючи до Білої Хати, завжди заводить собі якусь милу тваринку, широко це афішуючи, та залучаючи до її найменування  всіх охочих співгромадян. І то не дарма: все це так мило  та по сімейному, що серця виборців тануть і сповнюються любові до першої особи держави. Ця ідея виявилася настільки плідною, що торкнулася навіть земель, захованого в засніжених хащах, нашого північного, сусіда, що вперто розташовується на схід від наших теренів. І ось уже Путін увійшов у історію, принаймі історію Інтернету, як власник милого песика «Конні».
Але те чого досить для пересичених американців, та  невибагливих росіян, недостатньо, щоб розтопити крижані серця харків’ян. Тому Кернеса врятує лише кіт.
Милий, пухнастий, грайливий та симпатичний, але не екзот, щось більш ближче та звичніше для харківського ока. Його повинні не купити, а героїчно врятувати, наприклад з пожежі, аби розчулити громадян. Непоганим би варіантом було би також, привезення кота в подарунок місту, яким не-будь відомим діячем мистетства: це зіграє на гордощах городян. Ім’я також треба підбирати не аби-як, а зі змістом, ідейне: Первостоличний, Загальноміський, Регіональний, пом’якшуючи пишність слів, їх уживанням в зменшувально-пестливій формі. Можна пов’язати з  ім’ям чи прізвищем хазяїна: Кернес молодший, або просто Жорік чи Адік.
Ні, що не кажіть, а репутацію харківської влади, врятує лише достойний кіт, це найреальніший та наймиліший спосіб. Завести кота, пан мер все-таки зуміє – я в його здібностях не сумніваюся, а ви?