Прошу всіх, хто дочитає цю статтю до кінця і буде з чимось не згідний, в коментарях не плюватися і не намагатися потовкти мене мордай абгазон. Я не збираюся нікого образити цією статтею і не претендую на істину в останній інстанції. Це всього-навсього ІМХО – моя скромна думка. Так собі, роздуми, навіяні лозунгом сайту «Лікуємо політиків та політзалежних»
 
Всі політики – гади. Не тому, що вони гади, а тому що – політики. А всі політики – гади. Як особистості вони можуть бути (а може і є) чудовими людьми, а от як політики – гади. Гади, п’явки і кровосісі. Тому що вони – політики. Як тільки людина туди попадає, відразу ж стає гадом. Єдиний виняток – «……….» (Кожен читач може вставити сюди ім’я «свого» політика.)
Ті, хто задумався над вибором імені, можуть далі не читати. Стаття для тих, хто вставив без роздумів.
 
Політик не може не бути гадом. Чи, може, ще вірите, що політик викидає купу бабла на вибори тільки для того, щоб ощасливити Вас і Ваших дітей?
Політик – це звичайна людина. Тільки в незвичайних обставинах. Ніби із золотою рибкою в кишені. Підписав папірець  – ощасливив людину. І щаслива людина несе йому свою вдячність. Звичайно ж, не моральну. Дупотат проголосував, як сказали – теж честь йому і хвала. Знову ж, не моральна.
Звичайна людина в незвичайних обставинах – гад. Якщо незвичайні обставини – це влада. Якщо ми найщирішу і найпривабливішу людину призначимо (оберемо) на посаду ката -- вона стане катом. Залишаючись у компанії своїх чудовою людиною. Повноваження і можливості зловживання роблять своє. Така наша реальність.
Завдання політика при владі прості:
              1. Хапнути побільше. Бабло, вкладене в вибори треба ж відбити. Та й зверху ще щось має бути.
              2. Не влетіти у зв’язку з пунктом 1.
              3. Будь-що бути переобраним на ще один термін.
                     3.1 Бабла забагато, як ми знаємо, не буває
                     3.2 Провал по пункту 3. зазвичай тягне за собою провал і по пункту 2.   Прикладів маємо вдосталь.
 
Зрозуміло, що вони бояться втратити золоту рибку. Яка і зігріє, і нагодує, і захистить. І цей страх – ключик до нашого добробуту. Тільки страх втрати посади може заставити політика думати про виборця не лише три місяці перед виборами. Політик повинен знати, що народна любов не сліпа. Всрався – нахер з пляжу. Навіть, якщо ми вірили і покладали на тебе величезні надії. Поставимо іншого. Он – черга стоїть.
А треба буде – то і під суд.
(Тут, звичайно ж, напрошується аналогія із Тимошенко. На рахунок неї у мене двоїсті почуття. З одного боку -- не може політик у наших умовах, побувавши при владі, залишитися янголом. А з іншого – я чудово розумію, що альтернативі Тимошенко у боротьбі з нинішньою владою, в Україні на даний момент просто не існує. У цьому аспекті Тимошенко і інші опозиційні політики – як слон і моськи.)  
Це можливо, якщо ми позбудемося політзалежності, перестанемо бути синяками, юльками, ющанутими і т.д. Тобто тими зомбанутими прихильниками, які, незважаючи ні на що, проголосують за «свого» улюбленого політика знову і знову. І чим меншою буде у політика армія зомбанутих, тим швидше він буде змушений почати думати про те, як і чим схилити виборця на свій бік. А отже – виконувати свої прямі посадові обов’язки, тобто те, для чого ми їх обирали призначали.
Звичайно ж, можна чекати, коли до влади прийде високоморальна і високоосвічена людина, яка захоче і зможе зробити хоча б те, що зробив Саакашвілі у Грузії. Тільки, боюся, що чекати можна дуже довго.
Думаю, що кожен, хто читає цей текст, не вважає себе зомбанутим. Може, так воно і є. Але пам’ятайте, що признатися у алкогольній, наркотичній, політ- і інших залежностях дуже важко. Навіть самому собі…