Сьогодні в Україні День Конституції. Певною ознакою того, що сьогодні дійсно свято, є те, що частина громадян (переважно ті, хто зайнятий в державному секторі) відпочивають вже четвертий день поспіль. І в цьому, певно ж, немає нічого поганого. Воно ж відомо – «сдєлал дєло, гуляй смєло». А ще є – «робота не вовк, в ліс не втече».
 
Але мене непокоїть не це. Зрештою, чого б мене мали непокоїти чиїсь вихідні. Зовсім інше питання не дає мені розслабитись і, якщо не святкувати, то хоча б відпочивати від суєти суєт і всяческої суєти.
 
«А чи є в Україні Конституція взагалі?» - чи то звучить з-за лівого плеча ніжний голос, чи то з-за правого єхидний та саркастичний. Іноді здається навіть, що питання задають два голоси одночасно. І тоді незрозумілим стає, чого в питанні більше – гіркоти, чи насмішки.
 
Та й що можна відповісти на це питання?
 
Ні, я знаю, що Конституція є. У вигляді книжки , в якій рівними чорними рядочками надруковані букви, які повинні б складатися в слова, які б свою чергу формували б основні закони, за якими повинна жити будь-яка нормальна держава.
 
Більше того, я навіть знаю, що ця книжка розтиражована сотнями тисяч примірників різних форматів, кольорів і навіть різними мовами.
 
Підозрюю, що навіть є подарункові екземпляри в твердих палітурках з крокодилячої шкіри, з золотим тиснення, інкрустовані діамантами. Їх депутати дарують один одному до пам’ятних дат, а потім зберігають отриманий подарунок у броньованій кімнаті під перехресною охороною відеокамер та лазерної сигналізації. Щоб ніхто не міг посягнути на їхню конституцію.
 
Тільки ці дорогі примірники мають для наших депутатів, міністрів, президентів і суддів якусь цінність.
 
Нашу ж з вами Конституцію вони відверто зневажають. Вона ж друкована на дешевому папері й палітурка в неї звичайна м’яка паперова, і діамантами вона не прикрашена.
 
Єдиною б її прикрасою (нашої з вами Конституції) могла б бути повага до тих законів, які в ній написані. Але в цій державі вона позбавлена навіть цього.
 
Тай чи є вона в нас взагалі, ця Конституція?