Всім симпатикам Юлії Володимирівни, чия прихильність до неї радше нагадує служіння культу "Юсмалос" (Біле Братство Деві Марії Христос), пропоную свій погляд на їхню улюбленицю, альтернативний раніше висловленому в "Дурдомі". Роблю це абсолютно без найменших сподівань бути почутим і зрозумілим, адже подібна сектантська любов до Леді Ю, яку сповідують відомі на сайті ідолопоклонники, унеможливлює сприйняття будь-якої критики щодо об'єкту їхнього поклоніння. Відтак всі, хто наважується сказати бодай півслова супроти "ясновельможної", автоматично зараховуються біло-сердешними у "вороги народу" і тавруються ганьбої як останні "скотопадлюки" - так вони називають всіх, хто не є союзниками Тимошенко, а надто - хто декларуює свою шану і повагу Президенту України Віктору Ющенку. Тож публікую свій допис в рамках плюралізму і свободи обміну думок, хоча вважати дискусією те, що послідує в коментарях після прочитання статті, теж буде дуже важко. Майже неможливо. Політичні сектанти, засліплені ненавистю до опонетів, не здатні до цього. "Білі братчики" можуть лише таврувати, цькувати і кидатися лайном.
 
Не потрібно вирізнятися надзвичайною спостережливістю, аби помітити, що на Юлії Тимошенко ледь не кожного нового дня - нова сукня. ВОНА мабуть вважає, що такими нескінченими прем'єрами радує на лише себе, але й всю країну, кожну українську родину, всіх громадян - і чоловіків, і жінок.
 
Враховуючи соціальний статус Леді Ю, можна впевнено припускати вартість убрання. Можливо і не кожен наряд від пресловутого Луї Віттона, але якщо стрій і не цієї надпрестижної марки, то все одно він коштує ніяк не менше певної суми, нижче якої нашій "принцесі" не дозволяють опуститися її смаки і статки.
 
Що б це могло означати? Який месидж посилає суспільству Юлія Володимирівна? До чого така повсякденна пихата демонстрація розкоші?
 
Може, ВОНА хоче цим підкреслити здобутки в економіці країни? Намагається у такий спосіб заспокоїти людей, що, мовляв, ситуацію стабілізовано, в країні все вже гаразд і кризу подолано?
 
Проте щодо заспокійливого ефекту для пересічних українців від такої інтенсивної "терапії" є великі сумніви. По-перше, "перемога" над кризою ще не відбилася на рівні їхнього життя - як ледь зводили кінці з кінцями, так і продовжують, майже без надії сподіваючись на світ в кінці, здається, безкінечного тунелю.
 
А по-друге, такі дефілювання скоріше навпаки дратують, нагнітаючи соціальну напругу, оскільки кожного разу засвідчують безмежну прірву між звичайними громадянами і тими, хто перебуває на владному олімпі.
 
Подібна звичка була притаманна Леді Ю і до всесвітніх економічних потрясінь, що повністю накрили країну. Але з їхнім настанням, демонстрована очільницею уряду нездоланна тяга до розкоші аж ніяк не вщухла, ані трохи не стала меншою.
 
Чого більше в нерозумінні Юлією Влолодимирівною почуття міри: браку вихованості та інтелігентності чи якоїсь хворобливої, ледь не маніакальної, незупинної пристрасті до блиску й пишноти на фоні загальних злиднів і зубожіння, що панують в країні за її ж урядування.
 
Звідки в неї таке бажання будь-що виділитися своїм багатством, підкреслити свій надособливий стан, акцентувавши на його недосяжності для простих смертних?
 
Чи не тягнеться така надмірність з минулих часів виникнення й формування нового соціального прошарку, який в народі на теренах колишнього СРСР отримав назву "новых русских"? Чи не уподібнюється їм у такий спосіб очільниця українського уряду, насолоджуючись своєю приналежністю до класу обраних? Чи не є це свідченням того, що будучи родом з тих часів, ВОНА там ментально і залишається?
 
Окрім морально-етичної площини, таке явище має й суто технічні проблеми, про способи розв'язання яких можна лишень здогадуватися. Судіть самі.
 
Для того, аби з'явитися на людях в новій сукні, жінці потрібно витратити чимало часу на багато чого, зокрема: визначення з задумом, підбір тканини за кольором і фактурою, примірки - це якщо йдеться про пошиття на замовлення.
 
Якщо ж купувати готове, то все одно потрібен час, щоби переглянути каталог, обрати потрібний фасон і розмір, добре роздивитися плаття в натурі, звіривши його з картинкою, покрутитися перед дзеркалом одягнутою в обновку, а також підібрати під сукню взуття, аксесуари, прикраси.
 
Можна припустити, що в Юлії Тимошенко є для цих справ її вірні і перевірені консультанти. Але ж і на спілкування з ними теж потрібен час. А такий процес у "принцеси" - повсякденний, бо в новому ВОНА, без перебільшення - майже кожного Божого дня! То коли ж ВОНА працює?
 
І ще дуже цікавить. Враховуючи неосяжну кількість одягу, взуття і т.д. і т.п., куди пані лідерка це діває і де тримає? Це повинні бути цілі контейнери! Яких фантастичних розмірів складські приміщення потрібно мати для зберігання такого скарбу?
 
В той же час історія має достатньо яскравих прикладів, коли жінки-політики - очільниці парламентів, урядів, навіть президентки - без жодних втрат для свого високого статусу і жіночого шарму поводилися, м'яко кажучи, куди скромніше. І при цьому були державними діячками в куди заможніших країнах, ніж наша.
 
Серед сучасниць Леді Ю, взяти хоча б канцлера Німеччини Ангелу Меркель: та один тиждень в синьому піджаку ходить, другий - в червоному. І нормально, ніяк не комплексує з цього приводу і громадян не дратує. Натомість, отримує від них лише підтримку.
 
Можна лише уявити, щоб там розпочалося, якби пані Ангела послідувала прикладу Тимошенко. Навряд чи б німці таке стерпіли і пробачили.
 
"Справедливість є, за неї варто боротися" - одне з улюблених гасел, а може, й життєвих принципів Юлії Володимирівни. Є на споріднену тему й інший вислів, котрий було б не зайве принагідно нагадати.
 
Конфуцій свого часу сказав приблизно так: "Якщо в країні є справедливість - соромно бути бідним і нікчемним, Якщо справедливості немає - соромно бути багатим і знаним".
 
Олексій Мазур,
Дніпропетровськ.