70 років тому між Німеччиною та СРСР розпочалася війна. Однак ще у 1939–му вони дружили: обмінювалися вітаннями і проводили спільні паради з нагоди успішного початку війни, яку людство згодом найменує Другою світовою…
"Дружба народов Германии и Советского Союза, скрепленная кровью, имеет все основания быть длительной и прочной"
Й. Сталін, 25 грудня 1939 р.
Російсько-німецький міждержавний роман веде свій відлік ще від часів Петра І та Софії Авґусти Фредеріки – Катерини Ангальт-Цербст-Дорнбурґ – Пітерської. І як це часто буває між палкими коханцями, періоди шаленої пристрасті змінюються спалахами лютої ненависті, котрі вже двічі трансформувались у світові війни.
Безпосереднім наслідком німецько–радянського договору від 23 серпня 1939 року, була збройна агресія Німеччини проти Польщі у вересні 1939 року.
Так вибухнула Друга світова війна, найжорстокіша в історії людства.
Щороку помпезно відзначаючи річницю Перемоги (чиєї?) у цій війні, ми якось забуваємо про іншу знаменну подію, про яку не хочуть згадувати ані російські, ані німецькі історики – радянсько–нацистський парад (Vorbeimarsch), влаштований Червоною армією і Вермахтом у місті Брест–Литовську 22 вересня 1939 року.
Брест був окупований 21 вересня,
одразу двома арміями. Зі східного боку до міста увійшла авангардна 29–а танкова бригада під командуванням Семена Крівошеїна. Згідно з таємним протоколом, Брест ставав радянською територією. Наступного дня німецькі війська повинні були покинути місто. Проте для демонстрації радянсько–німецької дружби воєначальники вирішили розлучитися красиво і влаштувати прощальний спільний парад.
Торжества почалися 22 вересня о 16.00. На дерев’яну трибуну в центрі Бреста піднялися два командири в парадній формі: випускник Казанського танкового училища Гайнц Гудеріан і випускник Військової академії імені Фрунзе Семен Крівошєїн.
«Вони стоять на трибуні перед флагштоком з німецьким прапором, а по вулиці перед ними спочатку йде німецька, а потім радянська військова техніка. Командувачі віддають машинам честь», — так описували очевидці той парад.
Війська з обох боків показали стройовий вишкіл. Колони йшли під звуки Бранденбурзького маршу. Через сорок п’ять хвилин після початку параду на площі зазвучали національні гімни.
Прапор Рейху був спущений. Комбриг Крівошеїн виголосив коротку промову. Радянський солдат підняв червоний прапор.
Солдати двох армій на вулицях Бреста обмінювалися цигарками, офіцери пригощали один одного пивом. Як і належить, усе завершилося бенкетом для вищого керівництва.
23 вересня німецькі війська покинули Брест. Щоправда, ненадовго…
У Перемишлі, Гродно і Пінську теж відбулися паради з братанням радянських і німецьких солдатів — правда, менш масштабні.
Німеччина називала їх «парадами переможців». СРСР називав – «парадами дружби».
Москва постачала нацистській Німеччині необхідні матеріали, сировину та хліб, що
у 1940 році становило 40 відсотків усього радянського експорту.Досі ходить міф, що Сталін хотів об’єднати всі українські етнічні землі. А що насправді?
На карті, виданій Російською імператорською академією наук у 1913 році, Холм і Засяння, так само, як і Забужжя — це території з абсолютною перевагою українського населення. Але ці землі Сталін, користуючись офіційною радянською термінологією, «визволив», а потім віддав Гітлеру. В обмін на Литву, яка становила для нього значно більший військово–стратегічний інтерес.
Показовими є і вітання агресорів ІІ Світової опубліковані газетою "Правда" 23 і 25 грудня 1939 року.
Адольф Гітлер у найтепліших висловах привітав Йосипа Сталіна з шістдесятиріччям, а також побажав щасливого майбутнього народам дружнього Радянського Союзу. Через день, 25 грудня Сталін знайшов час не менш тепло подякувати і Гітлеру, і Рібентропу, сподіваючись на тривалу і міцну дружбу, "скріплену кров'ю".
"Війна, що розпочалася 1 вересня 1939 року нападом Німеччини на Польщу, ймовірно, тим би й закінчилася. І не стала б світовою. Стиснута з обох боків супротивниками (чи бодай за нейтралітету СРСР), Німеччина захлинулася б . То чи марш на Львів 22 червня - це не наруга?", - запитує
Борис Бахтєєв.
