1. Кіото – то не Київ
 
Був на світанку перебудовки такий милосеріал, хто пам`ятає – „Багаті також плачуть”. На той момент мав просто шалений успіх. В нашому мікрорайоні трудовий народ парився на той момент двома проблемами: де матеріалізувати талони на жратву і чим би ото допомогти бідній Маріанні, бо ж – плаче... Зрозуміло, що всі її вороги на той момент були якщо не „педро”, то вже точно повні „гомеси”.  
Страшно народ переживав. Дуже зворушливо виглядало, коли в заводській «столовці» навколо столика згуртовувались дами в фуфайках, і пальцями, здатними вичавити з ручного еспандера десь під 80 кіл, витирали хустинками сльози умілєнія з-під очей, припудрених цементом.
Таке не піддається логіці. Це – любов. Сліпа, як кріт. Після першого серіалу (щось там про рабиню) вже було зрозуміло, що все мусить закінчитися вері файно і „педри” з „гомесами” отримають по повній програмі все, про що тільки може мріяти типовий мазохіст в шкіряних аксесуарах. По мірі неквапливого просування до фіналу наелектризованість симпатиків Маріанни набувала такого напруження, що якби сценарист дійсно зробив бідній дівчині щось зле, то, у всякому випадку в наших кварталах – якби він несподівано там появився – цілість писка йому б ніхто не гарантував. Бо ж мусить бути щось святе і незаймане в цьому сірому, як шлакоблочний пейзаж за вікном, і розбитому на восьмигодинні функціональні цикли трудовому житті.
Це я до чого: тут у нас в стінах прокуратури знімають вітчизняний милосеріал. Сценарій ще нудніший, ніж був у мексиканців. Значить, тут у нас йде про бабки, які держава отримала за те, що продала свою умовну пайку свіжого повітря. В ролі Маріанни – ЮВТ, а в ролі „педрів” фігурують „гомеси” з ПР.
В планах „сценариста” було перетворити „Маріанну” на „рабиню Із-аурою”, але поки що все розвивається по класичній фабулі – лінійно зростаюча, від серії до серії, накрутка симпатій до „Маріанни”. Також вдається чітко і недвозначно, як і мусить бути в милосеріалах, обмалювати, хто тут у нас головний „педро”.
А от фінал, відверто кажучи, неясний. Оскільки, як показала практика, у „сценариста” є деякі проблеми з адекватністю, а також дуже ослаблене почуття самозбереження. Якщо вже один із „педрів” в повний голос язиком потенційно дружньої держави (бо державною не володіє) попереджує, що кількість «донорів» в державі може різко збільшитися (пам’ятаєте ці вампірські завивання: „Чую я – кровь будет!)...
Взагалі, нашому „сценаристу” варто було б передивитися отой багатосерійний трилер „Ходор. Повернення в камеру”, який екранізують наші сусіди за подібним сценарієм, та уявити собі той глухий і, я би сказав, тупий до неймовірного кут, в який сам себе заганяє тамтешній „сценарист”, а потім напрягти свою унікальну нейронну систему, грайливо заплетену в шахматку на зразок віконечка в тюремній камері, і тоді, можливо, навіть потужності його слабих електро-хімічних імпульсів хватило, аби провести деяку екстраполяцію на місцеві умови... Бо Україна таки дійсно – не Росія, і якщо, дай Боже, наступний Майдан таки збереться, то є підстави сподіватися, що народ вже прийде туди не з пиріжками і прапорцями.
Але наш недолуго-дубоватий „сценарист”, уявляючи себе таким, тіпа, кіношно-рєзкім мексиканським мачо, хибно вважає, що події і настрої поза межами його „знімального майданчика” в будь-який момент можна буде підкорегувати. Достатньо тільки влити в себе для хоробрості гранчак текіли, засмалити цигарку і зацідити кому треба в писок. Що ж, даремно він не читав... та, власне кажучи, він нічого не читав. А даремно.
Але я не за долю того „сценариста”. Сам вляпався, то ж хай сам і викручується. Якщо зможе.
 
Мене, як всяку людину, у якої із грошей в активі тільки невеличкі борги, цікавлять саме оті кіотські гроші за повітря. Точніше – за СО2. Бо можливо, якщо я буду дихати через раз, то за рік якась десятка й набіжить... Якщо вже наша міжнародна бюрократична спільнота вкупі з вченими займається постійною розводкою на бабки „національних” урядів, то чому б й самому не приєднатися до цих гендлярів газом для газіровки?
 
Спочатку - звідки беруться бабки.
По Протоколу кіотських мудреців державні квоти на викид СО фіксуються на рівні 1990 року. На той момент Україна видавала на-гора 925 мільйонів умовних тон СО. По даним за 2004 рік ця цифра радикально зменшилась і вже становила всього 413 млн. т. Різниця – 512 млн.т.
 
Із них держава може щорічно продавати до 220 млн.т. Ще близько 50 млн.т. по окремій схемі можуть продавати самостійно підприємства. Як то кажуть – дрібничка, а приємно.
Уряд Тимошенко, як ми знаємо, продав трохи цих квотних газів японцям. Гроші, начебто, пішли на пенсії і автомобілі для сільських медичних закладів. Наша гвардії регіональна прокуратура, яка золотим півником з однойменної казки ефіопського народного поета Пушкіна стоїть на сторожі державних (жаль, що не наших) інтересів, побачила в цьому крамолу і, відповідно до  генетично закладеного рефлексу, почала шити справу. Але чи то з викройками щось не те, чи кравець не звик шити акуратно, себто так, щоби не було видно грубих білих ниток, але поки що вони можуть похвастати тільки якимось подобієм трішкіного кафтана. А, між тим, треба мати на увазі, що їхнє шитво будуть досить прискіпливо оцінювати фахові „кутюр`є” з Європи.      
 
В принципі, у мене нема сумніву, що наша доблесна драконопослушна прокуратура розведе, вибачаюсь, розбереться з цим питанням: вкрадені чи не вкрадені були ці бабки. І якщо Азаров каже, що:
 
«То, что эти деньги якобы направлялись на пенсии – это тоже очередная неправда, которая сейчас распространяется»,
 
то я йому вірю, навіть без контрольного питання в моск. А куди ж вони пішли?
 
- ...были перечисления абсолютно нецелевые, например, на приобретение автомобилей Министерства внутренних дел.
 
А, я знаю. Це не ота велика чорна машина, тіпа – джип? Але її, начебто, подарував якийсь провінційний бомжик?.. Чи це не про ту машину? Там у вас поки розберешся в тих машинах...  
Але сподіваюсь, що Азаров таки розбереться. Бо ж він у нас хоч і строгій, але справедливий!..  
 
«Можно в свою защиту приводить разные аргументы… Но строить свою защиту на заведомой неправде, на мой взгляд, некорректно и неправильно. Прибегать к обману – не самый лучший способ защиты, а самое главное, надо помнить о репутации нашей страны»
 
Я, коли дочитав за оцю його „репутацію”, то вже почав всерйоз хвилюватися за здоров’ячко пана нашого прімєра. Це ж, не дай Боже, він дійсно почне несподівано „помніть о репутації”... Практично рімейк „Вспомніть всьо”. Це ж така нагрузка на психіку! Чи витримає? Але поки що тримається досить впевнено. Матьорий человєчіще!
 
«к многочисленным долговым нагрузкам, которые правительству пришлось выплачивать, получило задачу восстановления киотских денег на спецсчетах экологического агентства в госказначействе»
 
Так, значить бабки збираємо в одну купу. З цим ясно. Ну, і кому віддаємо?
А хто перший-ліпший готовий їх потратити, звісно. Тут гугель мене штовхає в бік і устами Віталія Нахлупіна, коли той був ще Головою Національного агентства екологічних інвестицій України, підказує:
 

 Крым наиболее оперативно предоставил полный пакет документов и максимально готов к освоению японских денег.
 
Це до тих, хто критикував призначеня пана Джарти. Як бачите, донецькі таки вміють ефективно працювати. А готовність до освоєння японських грошей – ну просто максимальна. Так би мовити – перманентна готовність до освоєння грошей. А загалом, з екологією в Криму дійсно щось недобре. Можливо, там в повітрі надлишок якогось озону чи іншої сажі, бо не можуть серед місцевих підібрати нормальні кадри – якісь там недолугі, чи що? Приходиться все найліпше везти як не з Донецька, то з Макіївки. Взяти б хоч той «Кримтролейбус», яким недовго порулив пан Нахлупін перед тим, як стати провідним спеціалістом по екологічним бабкам. Воно як би не зовсім по темі, але я вам буквально пару слів за ті тролейбуси, аби ви зацінили підхід пацанів до теми.
 
В 2010 году руководство «Крымтроллейбуса» менялось трижды. В начале августа был уволен Юрий Космачевский, управлявший санацией предприятия-банкрота. На должность гендиректора назначили авиатехника из Донецка Ивана Ванханена, с мая работавшего первым замминистра транспорта и связи Крыма. Однако работать ему пришлось недолго – 7 сентября на эту должность назначили главного внештатного советника Джарты Виталия Нахлупина, который 16 ноября перешел работать в крымский парламент председателем бюджетной комиссии.
Отметим, что во время вчерашнего визита на «Крымтроллейбус» премьер Джарты пообещал сделать это предприятие градообразующим для Симферополя.
 
Пацан сказав, - пацан зробив. І хто ж буде отой «Крымтроллейбус» робити градообразующим для Симферополя? Дурне питання – не симферополець, звичайно. Я ж кажу: в повітрі місцевому щось таке, що робить людей трохи недолугими. Бо як не вдивлявся з висоти свого крісла пан Джарти, але ближче тієї ж Макіївки нікого достойного не побачив. Тому на цю посаду був призначений 63-річний
 
...экс-директор Макеевского коксохимического завода Валерий Заикин. 
 
Как передает корреспондент «Нового Региона», впервые нового руководителя представили прессе вчера во время визита на предприятие премьер-министра Крыма Василия Джарты. При этом сам Заикин признался, что вступил в должность еще 17 ноября, после того как прежний гендиректор Виталий Нахлупин возглавил бюджетную комиссию Верховного Совета республіки”.
 
Особисто я в Крим, поки там з екологією порядок не наведуть, відпочивати не поїду. Тільки в Макіївку! Бо там воздух, напевне, більш целєбний. А взагалі-то, можна було б поблизу якогось терикона вже і санаторій відкрити, тіпа – мОзгі лєчіть. В першу чергу – кримському електорату ПР, бо ті без допомоги братської Макіївки не здатні навіть тролейбусами керувати.
До речі, пан Нахлупін і кумпанія, на відміну від пані Тимошенко, таки правильно кіотське бабло потратять – на школи. Я, коли це прочитав, то так розчулився, що за малим не побіг у партію отих педагогічно продвинутих регіоналів. Ледве втримався.
Загалом, ці добрі люди мають намір замінити в школах старі вікна на склопакети. Хоча у кримської журналістки Ольги Фоміної, треба так розуміти, є деякі сумніви відносно християнських чеснот кримського керівництва.      
 
Лучше других в этой теме разбирается Виталий Нахлупин, ныне депутат крымского парламента. В бытность Джарты министром окружающей природной среды Украины Нахлупин возглавлял там же Нацагентство экологических инвестиций, которое и исполняет Киотский протокол.

— Деньги пришли в Украину, в Крыму проведен тендер, определен победитель, им стала фирма «Профессионал». В ближайшие дни с ним будет заключен договор на установку стеклопакетов, сумма заказа составляет 391 млн грн. — рассказывает нам Нахлупин. 

Мы понимаем, что до Крыма японский привет еще не дошел. Деньги, нужно сказать, громадные. В типовой трехэтажной школе около 40 больших окон. Если считать по розничной цене (по нашим подсчетам, примерно 10 тыс грн за такое окно), получится, что стеклопакеты можно поставить в 977 подобных зданиях. Оптовая цена, надо полагать, будет ниже. Мы рады за компанию «Профессионал», но между тем в некоторых СМИ прошла информация, что счет утепляемых школ идет не на сотни, а на десятки.
 
Не знаю, як пані Фоміна, але особисто я не вірю, що пан Нахлупін, чи хто інший здатен хоч копійку не те, що вкрасти – чисто випадково взяти з тієї купки грошей, які мусять піти на дітей. Бо це вже таким уродом моральним треба бути... Та й прокуратура з кіотських грошей очей не відводить – як тут вкрадеш...
До речі, мені сподобалась система відбору тих шкіл, яким будуть міняти вікна. Аби попасти в цей список, директор школи мусив вчасно подати заявку, в якій основним моментом було вирахувати... ні, нехай вже пан Нахлупін розповість.
 
„Мы не говорим, что утепляться за счет этих средств будут все школы и все больницы — только те, в которых соответствующим образом оформили, подготовили техническую документацию. В эти списки попадали те школы, которые смогли подсчитать эффект от этого проекта, это было достаточно сложно, не все смогли это сделать.
 
На сегодняшний день у нас имеются однозначные прогнозные показатели: за счет утепления в школах, которые отапливаются углем, будет экономия этого ресурса до 30%”.
 
От що мені цікаво, так це проглянути хоча б один шкільний звіт з розрахунками „ефекту від цього проекту”. А потім ще хотілося б поставити пару уточнюючих питань директорам цих продвинутих шкіл. Я так розумію, якщо мова йде про вугілля, то це – котельня. В місті котельня, як правило, обслуговує не один будинок. Тому дуже цікаво було б проглянути ті шкільні розрахунки, які вийшли на конкретну цифру – 30%. Не в тому сенсі, що я сумніваюсь, а просто цікаво.  
 
Так, хто у нас тут іще екологічно правильний? А, краснознамьонна шахта імені Засядько. Хто б сумлівався...
 
 Представители предприятия называют коммерческой тайной то, с какими предприятиями сотрудничали в части реализации механизмов Киотского протокола. Однако «ДЕЛУ» стало известно, что это компании из Швейцарии и Японии. В частности, одним из покупателей квот выступит японская компания Marubeni Corporation. Она намерена выкупить 1,5 миллиона тонн условных газов, которые шахта уже успела «сэкономить» за четыре года реализации проекта.
Шахта им. Засядько не разглашает сумму планируемой сделки. По оценке менеджера по энергосберегающим проектам Европейского банка реконструкции и развития Сергея Масличенко, стоимость одной тонны условных выбросов колеблется в пределах 10 евро. Таким образом, сумма договора составляет около 150 миллионов евро. В то же время в прошлом году почетный президент шахты им. Засядько Ефим Звягильский заявлял «ДЕЛУ», что максимум, что предлагают зарубежные компании, – 5 евро за тонну.
 
Тут одне з двох: або в Європейському банку реконструкції і розвитку тримають голімих менеджерів по енергозберігаючим проектам і ті не в курсах відносно цін на умовні викиди, або ж Фіма Звягільський лоханувся і продав ходовий товар за півціни (ой, я вас умоляю!..). Але відверто кажучи, я скоріше повірю про менеджера - лоха. Бо інакше може постати питання про якісь там теоретично приховані прибутки, чи як це там називається. А ви ж нашу прокуратуру знаєте...  
А взагалі-то питання контролю за парниковими газами у нас мають намір поставити дуже круто. Група говорящіх депутатів подала законопроект, який
 
...обязывает все предприятия, которые "дымят" в атмосферу, зарегистрироваться в Национальном кадастре выбросов парниковых газов и Национальном реестре антропогенных выбросов и абсорбции парниковых газов. При этом ведение реестра-кадастра могут возложить на частную структуру, избрав ее на тендере.

Такое конкурсное избрание победителя может оказаться лишь разовой акцией. В дальнейшем законопроект позволяет органу избирать субподрядчика императивно, даже без согласования в Минэкономики.

Попасть в реестр и кадастр можно будет лишь за деньги. Суммы будет определять Кабмин, но все проекты его решений относительно "парниковой" темы будет готовить профильный орган, от которого будут зависеть конкретные тарифы. 
 
Чомусь на ум прийшло тільки одне слово – аусвайс!..

 
І все ж, що то за бабки - кіотські? Тут я не маю на увазі чисто внутрішні розборки (хоча це також досить цікаво) навколо того, хто буде бабло розфасовувати по пакетикам. Я про ті причини і механізми, що спонукали міжнародну спільноту перевести дуже умовні атмосфероутворюючі одиниці в дуже конкретне бабло.
Тут, напевне, треба згадати таку відому і розповсюджену формулу переконання, як „всім відомо, що...” Так ось, всім відомо, що є такий собі парниковий ефект, і, якщо з ним рішучіше не боротися, то найближчим часом ми розкочегаримо атмосферу до такого стану, який поставить питання про саме існування нашої цивілізації.
Я не буду наводити приклади типових апокаліптичних страшилок по цій темі – їх достатньо як в пресі, так і в інеті. Я хочу навести приклад, м’яко кажучи, скептичного ставлення до цієї теми загалом.
Максимально сконцентровано і популярно, як на мене, це зробила Латиніна в циклі з трьох статей, присвячених „кліматгейту”.
Для тих, хто не читав, спробую коротко обмалювати суть. Два момента, на яких робиться наголос, це:
а) фальсифікація науковцями, які співпрацюють з IPCC (Intergovermental Panel for Climate Change) інформації стосовно зміни клімату;  
б) концентрація владних важелів у наднаціональної міжнародної бюрократії.
 
В першу чергу треба зауважити, що міжнародна бюрократія не проявляє подібної активності в боротьбі з реальним забрудненням повітря (реальним, бо СО2 повітря не забруднює, оскільки являється його складовою).  
 
Киотский протокол регулирует исключительно содержание в выбросах СО2 и других парниковых газов, не отвлекаясь на такие мелочи, как формальдегид или свинец.
 
...Всякое загрязнение воздуха — локально. Норильск выбрасывает 2 млн тонн диоксида серы, 2 млн тонн оксида меди, 19 млн тонн закиси азота и  44 тыс. тонн свинца. Кислотные дожди, идущие над Норильском, проедают асфальт, как губку. БрАЗ и КрАЗ отравляют воздух фтором. Астраханский ГПЗ — сероводородом. Химические предприятия Дзержинска выбрасывают в воздух весь список боевых отравляющих веществ. Где-то травят хлором, где-то аммиаком.
(Латиніна)
 
Я думаю, що у нас ситуація десь у Дніпродзержинську чи Маріуполі не дуже відрізняється на краще. Чи ви чули, щоби хтось переймався цим питанням? Ви чули, для прикладу, про міжнародні квоти на викид в повітря свинцю, сірки, чи того ж оксиду міді? Ні, бо ми боремося за радикальне обмеження промислового викиду СО2, себто газу, який не утворює ніяких неприємностей для людини. Чому? Тому, що це дає можливість контролювати, точніше – обмежувати розвиток практично всієї тяжкої промисловості і теплової енергетики. І формальна причина цього обмеження – боротьба з „глобальним потеплінням”.
А тепер пара штрихів, які демонструють шулерську методику, до якої вдаються для „наукового обґрунтування” теорії глобального потепління. Після викриття цього наукового шарлатанства в інеті навіть появився новий термін – „кліматгейт”.
Процитую Латиніну.  
 
„Солнечная активность перестала влиять на климат с момента образования IPCC.
Этот момент совпал с резким сокращением числа метеорологических станций (с 6000 в 1960-1980 годах до 1500 в 1990-х) и растущим расхождением данных между спутниками и наземными станциями. Казалось бы, количество метеостанций по мере роста озабоченности глобальным потеплением должно было быть увеличено. Но все произошло наоборот: NOAA (National Oceanic and Atmospheric Administration) и опирающийся на ее данные Climate Research Unit (CRU) Университета Восточной Англии сократили количество метеостанций вчетверо, систематически убирая те, которые находились в сельской местности и высоких широтах.
 
Посмотрите внимательно на график, на котором ясно читается стремительный рост температуры после 1998 года. График составлен на основе базы данных CRU UEA. А теперь — цитата из взломанной электронной почты Фила Джонса, главы CRU UEA, от 5 июля 2005. «The scientific community would come down on me in no uncertain terms if I said the world has cooled from 1998. Ok, it has, but it is only 7 years of data and it isn’t statistically significant».
Интересно. Фил Джонс знает, что потепление приостановилось. Но на графике это его знание никак не отражено”.
 
В январе 2010 года два метеоролога — Джозеф д’Алео и Энтони Уоттс — опубликовали сокрушительный стостраничный доклад «Surface temperature records: Policy driven deception», в котором, в частности, говорилось:
«Around 1990, NOAA began weeding out more that three-quarters of the climate-measuring stations around the world. It can be shown that they systematically and purposefully, country by country, removed the higher-latitude, higher-altitude and rural locations, all of which had a tendency to be cooler». («С 1990 года NOAА исключила из сетки наблюдения более трех четвертей метеостанций по всему миру. Мы покажем, что они систематически и преднамеренно, страна за страной, исключали станции, находящиеся на более высоких широтах, на больших высотах и в сельских районах, — то есть все станции, которые показывали более низкую температуру».)
Среди анекдотических случаев — метеостанция, расположенная рядом с мусоросжигательной печью или метеостанция в Римском аэропорту, которая частенько ловит температуру реактивной струи самолетов на рулежке. В Канаде, например, есть сто станций, расположенных за полярным кругом. NOAA учитывает данные только с одной станции Юрека, более известной как «Сад Артики».
 
В Росії аналогічну інформацію оприлюднили Ілларіонов і Пивоварова з Інституту економічного аналізу.
 
„Проанализировав российский сегмент базы данных CRU UEA, Андрей Илларионов показал, что из него намеренно удалены метеостанции, расположенные вне городов и в высоких широтах, а сам анализ данных стал возможен только тогда, когда после «Климатгейта» CRU UEA наконец опубликовала исходные данные.
 
А ось опис фальсифікації графіка зростання температури.
 
...«Хоккейная клюшка» Манна, Бредли и Хьюза оказалась чистой фальсификацией.
Этот график является ключевым для 3-го доклада IPCC, собственно, весь Summary for Policymakers AR3 IPCC в равной мере посвящен этой самой «хоккейной клюшке» (Hockey Stick) и тезису, что «Арктика тает».
Согласно графику, температура на протяжении последнего тысячелетия была неизменна, а в конце ХХ века резко пошла вверх. Когда двое скептиков, Макинтайр и Маккитрик, попробовали повторить вычисления, оказалось, что авторы «хоккейной клюшки» использовали неправильный алгоритм, который генерирует «клюшку» даже из случайных чисел. Из AR4 «хоккейную клюшку» убрали. После «Климатгейта» и публикации переписки авторов «хоккейной клюшки» с коллегами в период подготовки AR3 IPCC стало ясно, что участники переписки были осведомлены о недостатках графика и давили на своих коллег, с тем чтобы не дать fodder to sceptics, которые will have a field day.
 
...«Recent warming was probably matched about 1000 years ago» («Вероятно, сейчас так же тепло, как тысячу лет назад») — это фраза одного из столпов теории Глобального Потепления палеоклиматолога Кейт Бриффа, взятая из конфиденциальной переписки, вскрытой «Климатгейтом»”.
 
Це – приклади фальсифікації. А є просто випадки, які не назвеш інакше, як профанація. Це стосується ствердження про те, що
 
„Гималайские ледники растают к 2035 году.
Возьмем, к примеру, утверждение о том, что гималайские ледники растают к 2035 году, которое благодаря The Sunday Times спровоцировало скандал. Это утверждение опиралось на интервью, данное д-ром Саидом Хаснайном индийскому журналу Down to Earth; интервью увидел журналист New Scientist Фред Пирс и поговорил с д-ром Хаснайном по телефону. Это-то телефонное интервью и легло в основу доклада IPCC”.
 
Отже, „всім відомо”, що існує загроза глобального потепління. Не в тому сенсі, що всім відома суть питання, а що всі чули про існування такої теорії. Себто, до всіх була донесена (і неодноразово) позиція адептів цієї теорії.
А як щодо протилежної точки зору? Адже є досить авторитетні фахівці, які вважають проблему глобального потепління штучно утвореною, або, як мінімум, сильно перебільшеною.  
Так профессор А. П. Капіца, член-корреспондент РАН, завкафедрою Географічного ф-ту МГУ вважає вклад людства в кліматичні зміни несуттєвим на фоні космічних і геофізичних факторів.
 
Девід Белламі, відомий британський вчений-натураліст, головною екологічною проблемою планети називає зменшення площі тропічних лісів в Південній Америці. А небезпеку глобального потепління - сильно перебільшеною.
 
Російський фізик-теоретик В.Г. Горшков розробив теорію біотичної регуляції, згідно якої незворотні зміни клімату скоріше будуть викликані критичним зменшенням площі лісів, аніж парниковими газами.
Американський фізик Фрімен Дайсон стверджує, что боротьба з глобальним потеплінням давно являється політиканством і спекулятивным бізнесом. 
До цього можна ще добавити, що деякі вчені, наприклад П.Шварц і Д.Рендел, оцінюють кліматичну ситуацію взагалі діаметрально протилежно і бачать підстави говорити про перспективи серйозного охолодження атмосфери.
Астрофізик Фред Хойл у 1981 році заявив, що наступне обледеніння не просто вірогідне, а неминуче.
 
На перший погляд виникає проста і логічна думка: чому б вченим з протилежними позиціями через відпрацьовані механізми – наукові семінари, конференції тощо – не спробувати дійти до спільного знаменника з цим глобальним потеплінням?
 
Російска академія наук (РАН) якось у 2004 році провела семінар «О возможном антропогенном изменении климата и проблеме Киотского протокола». Не знаю, наскільки можна вважати нормальною для подібних заходів поведінку на цьому форумі адепта глобалізму Девіда Кінга, але в інеті її досить часто характеризують, як скандальну. Наведу фрагмент статті, розміщеної на сайті Страна.Ru. Фрагмент досить великий, проте недвозначно характеризуючий глобалістські методи продавлювання своєї політики.      
 
„...в Москве состоялось очередное заседание семинара РАН, посвященного Киотскому протоколу. На этот раз в нем приняли участие такие ученые, как профессор Стокгольмского университета, президент Международной комиссии по изменению уровня мирового океана (INQUA) Нильс-Аксель Мернер (Nils-Axel Morner), профессор Института Пастера Пол Райтер (Institut Pasteur, Paul Reiter), бывший руководитель Австралийского национального климатического центра Уильям Кининмонт (William Kininmonth), профессор Бермингемского университета Джулиан Морис и другие. Всего несколько десятков всемирно известных специалистов в различных отраслях знаний. Прибыла на конференцию и официальная правительственная делегация Великобритании во главе с Дэвидом Кингом.
Демарш последнего оказался беспрецедентным. Такого, как говорят участники семинара, еще никогда не случалось на форумах подобного уровня. «Я думаю, что советник правительства моей страны должен либо извиниться перед русскими, либо уйти в отставку», - заявил профессор из Бирмингема Джулиан Морис. А произошло следующее. Выступив с докладом, Дэвид Кинг в категорической форме отказался отвечать на вопросы российских академиков. А прослушав ряд сообщений, авторы которых оспаривали научную обоснованность Киотского протокола, Дэвид Кинг в ультимативной форме потребовал от организаторов семинара изменить его программу и не давать слова своим оппонентам, среди которых было по меньшей мере две трети присутствовавших. Получив ответ, что приглашал докладчиков не он, а Российская академия наук, советник британского правительства позвонил министру иностранных дел Великобритании Джеку Стро, а затем связался еще и с офисом премьер-министра Великобритании Тони Блэра. В своей речи, которую слушали все присутствовавшие, он потребовал от Джека Стро оказать давление на российское правительство, чтобы то, в свою очередь, надавило на Российскую академию наук.
Однако этим дело не ограничилось. Заявив, что получил указание британского правительства сорвать семинар, Дэвид Кинг принялся скандалить. Утихомирить его ученые пытались на протяжении четырех часов. «Репутации британской науки, правительства Великобритании и титулу «сэр» нанесен серьезный ущерб», - прокомментировал произошедшее советник президента по экономическим вопросам Андрей Илларионов”.
 
Я не знаю, наскільки аргументованою була позиція Девіда Кінга. Але коли науковець для переконання опонентів вдається до допомоги Міністерства іноземних справ, то це вже не наука. Це свідчення того, що «Теорія глобального потепління, яку пропонує IPCC, все більше відходить від науки и перетворюється в містичну догму. А тут недалеко і до «полювання на відьм та інквізиції», - висловлює своє переконання Пітер Корбі.
До речі, серед тих, кому Девід Кінг вимагав не давати слова, був професор Інституту Пастера Пол Райтер. Чому? Можливо тому, що той вважає, що „Кіотський протокол не має наукового обґрунтування”.
 

Неодноразово зустрічав в інеті ствердження, що, не маючи змоги витримувати зростаючу наукову критику, теорія глобального потепління, по суті, поступово перетворюється на чистої води ідеологію, причому на ідеологію з досить характерним забарвленням. Андрій Ілларіонов про Кіотський протокол сказав, що це „...авантюра, яка базується на тоталітарній ідеології”.
Як приклад того, що питання „глобального потепління” з наукової концепції активно переплавляється саме в ідеологічний продукт з дуже конкретним спрямуванням, можна розцінювати слова Джеймса Лавлока для Guardian, що «демократію треба поставити на паузу». Для чого? А щоби побороти глобальне потепління; і взагалі - управління планетою необхідно передати вузькому колу людей, наділених всією повнотою влади.
Керівник IPPC Пачаурі взагалі якось запропонував, що для „порятунку” людства треба регулювати максимально все - кількість власних авто, електрику, яку будуть палити клієнти в отелях, холодну воду в ресторанах...
Таким чином, як стверджує Латиніна,
„Теория глобального потепления является идеальным инструментом для глобальной бюрократии. Она позволяет регулировать все и не нести ответственности ни за что. Она создает наднациональное правительство с властными полномочиями, которые не удалось получить ни Гитлеру, ни Чингисхану, ни Сталину”.
 
Отже, якщо ми відкинемо декларативно-ідеологічне заповнення Кіотського протоколу, то в сухому залишку буде радикальне обмеження розвитку промисловості на всій (!) планеті. Причому, існуючі квоти в процентному співвідношенні закріплюють за слабо розвиненими країнами їх напівжебрацький стан. Чи не тому вже згадуваний нами Пол Райтер вказує на концептуальну спорідненість Кіотського протоколу з відомим Римським клубом?
 
2. Римський клуб
 

Вас ист дас, Римський клуб?
 
Міжнародна організація, яка була утворена у 1968 році за ініціативою Ауреліо Паччеі. На той момент він був віце-президентом компанії „Оліветті” і членом адміністративної ради компанії „Фіат”. Його батько був італійським соціалістом, а сам він у 1930 році захистив докторську дисертацію по совдепівській Новій Економічній Політиці.
Серед тих, хто започатковував цей клуб, називають також британського професора фізичної хімії Олександра Кінга (цікаво, чи має він якесь відношення до войовничого адепта глобалізму Девіда Кінга?). Він же і очолив клуб після Паччеі.
Діяльність цього клубу, кількість членів якого не перевищувала і сотні, полягала в тому, щоби науковими методами спрогнозувати майбутні проблеми людства і, відповідно, виписати рецепт їх лікування.  
Так професор прикладної математики и кібернетики Масачусетського технологічного інституту Джей Форестер і його помічник Деннис Медоуз, які займалися компютерним моделюванням реальних процесів, створили декілька моделей глобального розвитку людства. Результати їх роботи значною мірою були використані у першому докладі Римського клубу - „Межі росту”.
І майбутнє людства було обмальоване ними, м`яко кажучи, в досить похмурих тонах. Основні фактори, які загрожували його існуванню:
а) неконтрольований ріст населення;
б) деградація навколишнього середовища;
в) виснаження природних ресурсів.
 
Відповідно пропонувалося:
а) економічний розвиток звести до простого відтворення, себто, фактично заморозити його;
б) демографічні процеси взяти під жорсткий контроль.
 
А інакше, попереджали автори звіту, сировинні ресурси Землі будуть вичерпані. Також прогнозувалась катастрофічна нестача продовольства.  
Наступними на цій комп’ютерно-футуристичній ниві від Римського клубу виступили німецький спеціаліст по системному аналізу Едуард Пестель і професор Клівлендського університету Михайло Месарович, серб за національністю.
„Людство на роздоріжжі” – другий доклад Римського клубу.
Мова в ньому йшла про те, що кінцевою метою будь-яких перебудов мусить бути зростання добробуту людей, що економіка малорозвинених країн мусить доганяти розвинені, і що останні мусять в своєму розвитку їх трохи зачекати, а бажано - ще й допомогти їм у цьому. Загалом, робився висновок, що „стихійний” розвиток національних економік є абсолютно нераціональним і пропонувалося введення планового керівництва економікою на глобальному рівні.
В певному сенсі другий доклад можна вважати знаковим, оскільки в ньому піднімалося питання про необхідність якісної перебудови людської психології (що відмітив навіть Фромм). Я б сказав, що декларація нової парадигми – етичне вдосконалення людини, зміна поглядів на свої реальні потреби і тп – дещо нагадує мені отой катехізис будівника комунізму. Пам’ятаєте терміни: «прогрессивное человечество», «рабочий класс», «мировая общественность»? Коли читав Паччеі «Людські якості», то як в бровеносні семидесяті повернувся. Навіть стилістика однакова.
 
„...когда все настоятельнее проявлялась необходимость защиты окружающей среды и более разумного использования мировых ресурсов. И именно мировая общественность заставила тогда неповоротливый истэблишмент что-то предпринять в этих областях.
 
...развитые страны, наконец, поняли — хотя и не до конца, — что не в их силах остановить мощное движение за изменение существующего мирового порядка.
 
Расширяющиеся переговоры — не просто диалог между отдельными странами: это диалог между различными структурами власти, и возможен он стал как раз благодаря активному стремлению миллионов простых людей мира к переменам”.

Що цікаво: масові антиглобалістські демонстрації простих людей я хоча б по „ящику” бачив, а ось про вимоги мільйонів навести новий світовий порядок чути не приходилось. То що це за мільйони, про які говорить Паччеі? Де ця міфічна мірова обществєнность, яка підштовхує керівництво розвинених країн до обмеження суверенітету на користь нового світового порядку? В якому підпіллі вони переховуються?
Треба зауважити, що Паччеі не має ілюзій відносно егоїстичних, я б навіть сказав - чисто хуторянських намірів національних урядів дбати в першу чергу за своїх виборців, що, власне кажучи, вони й обіцяли останнім, беручи в свідки всіх святих від Діви Марії до Магомета включно.  
 
Конечно, те, кто стоит сегодня у кормил власти, предпочли бы решать свои внутренние проблемы и удовлетворять требования своих народов без ущерба для их позиций на международной арене.
 
Тому єдиний варіант – рішуче закінчувати з отим хуторянським світоглядом, бо „всі люди – то є браття на землі!”, - як сказав класик сучасного українського  стебалістичного реалізму. Дайош мірову комуну!
 
Теперь так же постепенно вызревает и обретает реальные черты идея необходимости отказа от принципа суверенности национального государства.
 
До речі, чи не можете ви пригадати, скільки разів, починаючи з недорозвиненого талонного соціалізму, нас просили трохи потерпіти, тимчасово затягнути пояси, свідомо піти на жертви?.. У мене таке враження, що я нічого іншого від будь-якого нового уряду і не чув. Бо кожний, хто при черговій зміні влади заповнював своїм відгодованим, відпочиваючим не ближче Середземного моря тілом інвентаризоване крісло в кабміні, починав з того, що урочисто-трагічним голосом пропонував мені знайти шило і продірявити ще одну дірочку на паску. І так мені вже ця мантра обридла! А тут ще оцей глобаліст Паччеі зі своїм „оптимізмом”...
 
Человек должен разумно управлять событиями, идти на жертвы ради достижения поставленных целей.
 
Ось це мені знайоме чи не з дитинства. Цікаво, на які жертви „ходив” сам Паччеі? Я маю на увазі не соціолога-футуриста марксистського розливу, а отого менеджера з світу реального капіталізму, який ходив п’ятого за авансом і двадцятого за получкою до віконечка каси „Оліветті” і „Фіата”? Плюс прогресивка, як передовику соцвиробництва? Він хоч тринадцяту зарплату на церкву віддавав? Чи все хтиво-матеріальне в сім`ю, а тільки красиві і умні ідеї на винос? Є у нього тези, під якими залюбки підпишеться любий відставний совдепівський парторг. Як то:
 
    "...Главной целью "человеческой революции" является социальная справедливость для нынешнего и будущего поколений... следует безусловно признать примат справедливости над свободой..."
 
А як же ж! Справедливість – всьо, свобода – нічто! Спєрва об родінє, а потом – о сєбє! Пєрвим дєлом – самальоти! Дайош чугуна по тонє на брата! І бутерброд на обід!
А боротьба за екологію яка була непримирима? Хто ж не пам’ятає неубієнний  символ чорно-білого кіно радянської епохи – кіптяві труби на горизонті? Не в силах переплюнути своєю синтаїстською слиною оту недосяжну радянську екологічну височінь, Кіото не просто курить в сторонці, а може від заздрощів просто відтяти собі оту сепуку начисто, - аж під самий корінь.  
Мда... Пам’ятаю, як трішечки позбавлені свободи (а також хавчика) люто боролися за екологію пролетаріат з однієї сторони, селянство з другої, а між ногами у них плуталось прошарком оте класово недорозвинуте інтелігенство. Чисто як торнадо зносила ота боротьба все на своєму шляху. І знаходилися в достатній кількості дресировані вчені, які підгавкували цій боротьбі, періодично відриваючи свої писки від мисочки з кормом і вилизуючи до блиску блюдечко для регалій. Моря без проблем висушували - просто в один історичний момент. Хто сьогодні буде шукати того умного, який в костюмі, прикупленому на партійній конференції в ГДР, з шкіряною папкою з Болгарії і в елегантній мадярській оправі авторитетно, від імені і по поручєнію, виносив науковий вирок Аралу? Ми ж своєю свободою тоді платили за це їх неконтрольоване право розмазувати професійно загостреним ножиком соціальну справедливість рівним шаром по одній шостій незатопленої території!    
Сьогодні на бог-зна якій відстані від узбережжя Аралу в мертвій пустелі можна надибати висушені скелети корабликів, на яких ще не так давно в цьому морі рибу ловили. А трубу з отрутою в Байкал - слабо? А ну, на вскидку: скільки відсотків світових запасів чистої питної води зосереджено в озері Байкал? Що, не знаєте? Невже всім байдуже? Там, правда, і сьогодні ефективні менеджери, які за шкалою Паччеі мусять прикласти руку до нового світового порядку, дбають за екологію з усіх сил. А сил у них ще в запасі...  
А оті річки поперек здорового глузду? А гербіциди-пестициди в сиру землю в неймовірних кількостях, достатніх для планомірного відтворення мутантів? Та й всі ці норільськи-маріуполі з тієї ж благословенної епохи, коли для екологічного майбутнього людства була стерилізована політична свобода.          
Тут ще ось що цікаво: коли мова йде не про абстрактні мир і дружбу, а про конкретну ситуацію, то стає більш зрозуміло, кому пропонується якомога довше   походити з затягнутим поясом.  
Ось як бачить Паччеі глобально урівноважений підхід до економіки.
 
   "Відверто жаль, що на одній планеті існують багата "Північ" і бідний "Південь". Але що трапиться, якщо відсталі країни наздоженуть розвинені? Проведемо простий уявний експеримент. Уявімо собі, що прямо зараз населення Китаю і Індії (а це вже більше 2 млрд чоловік) досягло життєвого рівня Сполучених Штатів за всіма показниками. Це означало б появу на планеті ще восьми таких гігантів, як США. Чи витримала б Земля таке навантаження, навіть якщо не брати до уваги зовнішньополітичних амбіцій нових супердержав..?”
 
До речі, новому світовому уряду в допомогу потрібна і нова еліта. Паччеі вважає, що вона мусить складатися з менеджерів крупних корпорацій і вчених. Ну, що до менеджерів крупних корпорацій, то це хлопці, без сумніву, з альтруїстичним менталітетом. Тільки і думають, як кого нагодувати і обігріти. Чи нагріти?.. Причому - в світових масштабах. Візьми хоч «Монсанто» чи «Дюпон»... Чи та ж „Брітіш Петролеум”, яка, як вияснилося після аварії в Мексиканській затоці, таки зекономила трохи за рахунок надійності своїх підводних конструкцій. Особисто я буду спати спокійно, коли цим менеджерам довірять керувати всім нашим земним світом аж до стратосфери включно.
 
Взагалі-то „Дюпон” я згадав не просто так, а в контексті другого глобального псевдонаукового міфу – озонового. Пам’ятаєте розмови про озонову дірку над Антарктидою? Вчений Маріо Моліна висунув гіпотезу, що це через застосування фреонів ми маємо такий клопіт. З цих фреонів, які ми застосовуємо в аерозольних балончиках і холодильниках, під дією ультрафіолету вивільняються атоми хлору. А вже ось цей хлор, який по своїй гіперактивності не поступиться і самому Шуфричу, бомбить атоми озону.
Відразу почалася потужна міжнародна діяльність по спасінню людства від смертельної ультрафіолетової загрози. Певним формалізованим етапом цієї боротьби став Монреальський Протокол 1987-го року по захисту озону, на якому 36 держав взяли на себе зобов’язання, обмежуючі застосування фреонів в промисловості. Ну, це, як то кажуть, їх особиста справа. Але у 1990 році у Лондоні відбулася конференція, на якій озонові активісти вже вирішили застосовувати певні примусові міри до тих країн, які не підписалися під Монреальським Протоколом. В переліку цих мір є і така надзвичайно дієва, як повне торгове ембарго.  
А тепер пару штрихів щодо практичної сторони питання. Процитую Михайла Сидорова.
 
"Соглашение по фреонам вызвало резкую критику. Специалисты подсчитали, что замена ХФУ на другие хладоагенты повысит стоимость холодильных установок не менее чем в десять раз. Авторитетное издание "Уолл-стрит джорнел" в июне 1990 года отмечало, что соглашение по фреонам в своем законченном виде "потрясет всю химическую индустрию. В ней выживут только самые сильные..." Всемирный запрет на применение ХФУ к 2005 году высосет из мировой экономики от 3 до 5 триллионов долларов. Куда же они улетят? Не в озоновую же дыру. Р.Мадуро и Р.Шауэрхаммер в своей книге с издевательским названием "Дыры в озоновой угрозе" (1990) утверждали, что "озоносберегающая политика" (запрет на фреоны) инспирирована владельцами крупнейших химических корпораций "Дюпон", "Импириэл кемикл индастриз" (IСI) и других с целью избавиться от конкурентов и укрепить свое монопольное положение на международном рынке. Монреальский протокол, как уже говорилось, предусматривает жесткие санкции в отношении тех, кто не перешел на озонобезопасные технологии, а "Дюпон" и "Импириэл кемикл индастриз" монополизировали производство оборудования для синтеза заменителей фреонов».
"Уолл-стрит джорнел" сообщила, что в финансировании антифреоновой кампании в масс-медиа большую роль играл Фонд Макартура, руководитель которого Торнтон Брэдшо был членом Римского клуба, а один из активных "защитников озона", глава "Озон трендз панел" Роберт Уотсон признал, что его убедил в необходимости запрета фреонов высокопоставленный представитель компании "Дюпон"... Ясно, что миф, как творческая фантазия ученого, может принести осязаемые плоды..."
 
Щоби уявити собі масштаби фреонової загрози назвемо цифру – 100 тисяч тон. Саме стільки викидає в атмосферу людство. А тепер я вам нагадаю, що тільки один „...Норильск выбрасывает 2 млн тонн диоксида серы, 2 млн тонн оксида меди, 19 млн тонн закиси азота и  44 тыс. тонн свинца”.
Ітак, в Норильську рахунок різноманітної отрути, яка попадає в атмосферу, йде на мільйони тон. Скільки ж тоді цього добра вилітає в атмосферу з усіх труб Росії? А якщо з Україною в купі? А Європа? А весь світ? І що, це когось сильно турбує? Не помітно.
До речі, в процентному співвідношенні основними руйнівниками озону є метан і водень. Океан і болота постачають їх в неймовірних кількостях.
І останній штрих.
 
Интересно, что наблюдения за "озоновой дырой" над Антарктидой велись с американской полярной станции Мак-Мердо, основанной еще в 1956 году. Станция эта находится как раз у подножия действующего вулкана Эребус, выбрасывающего в атмосферу над шестым континентом огромное количество соединений хлора. Антропогенных же источников ХФУ в Антарктиде, как известно, не имеется.
 
То ж кожного разу, коли після свіжого грозового дощику будете розширювати грудну клітину, аби заповнити свої замурзані свинцевими вихлопами легені озонованим повітрям, не забувайте згадувати добрим словом наших екологічних самаритян з фірми „Дюпон”, бо це їх заслуга.  
      
А тепер щодо вчених, які, за Паччеі, також мусять стати тією новою елітою, на яку буде опиратися світовий уряд. Римський клуб, як пишуть, мав в своїх рядах не більше сотні вчених. Так, серед них були дійсно відомі і авторитетні науковці. Але ж і серед їх опонентів вчених зі світовим іменем було не менше. Варто згадати хоча б звернення до уряду США з пропозицією відмовитися від зобов’язань по кіотському протоколу, ініціатором якого був авторитетний вчений, колишній Президент Академії Наук США Ф. Зейтц. Якщо вірити інету, то під його зверненням поставили підпис понад 17 тисяч вчених і інженерів.
В тому зверненні говориться:
 
"Не существует никаких убедительных научных свидетельств того, что антропогенный выброс углекислого газа, метана или других парниковых газов, вызывает или может в обозримом будущем вызвать катастрофическое прогревание атмосферы Земли и разрушение ее климата. Кроме того, имеются существенные научные свидетельства, показывающие, что увеличение концентрации диоксида углерода в атмосфере приводит к положительному влиянию на естественный прирост растений и животных в окружающей среде Земли".
 
До речі, вже згадуваний семінар Російської АН 2004 року в своїх висновках під першим пунктом вказав, що
 
 „Киотский протокол не имеет научного обоснования”.
 
То на підставі чого тоді національні уряди практично всі скопом підписують науково необґрунтовані і економічно невигідні міжнародні зобов’язання? Може варто вже говорити про існування де-факто отієї глобальної закулісної сили, яка має важелі впливу практично на будь-який уряд, що вона, ця сила, й продемонструвала, загнавши всіх в Кіотське стійло? А надмірно демонізований малочисельний Римський клуб є не що інше, як ідеологічний супровід вже прийнятого стратегічного плану по легалізації цього світового уряду, про який, до речі, члени Римського клубу говорять, як про щось абсолютно логічне і неминуче.
Так само, як про швидке зникання такого поняття, як національний суверенітет.
І тут не треба великого розуму, щоби уявити собі і ті методи, і той напрямок, яким буде рухатися світова спільнота у випадку приходу до влади паччеістів-неомарксистів. Бо Оруела, сподіваюсь, всі читали. І абсолютно не важливо, яким воно буде в деталях, - наше тоталітарно-глобальне майбутнє. Головним є те, що люба колгоспно-казармена система приречена на деградацію. Як і любий її член – без різниці, по яку сторону „колючки” він знаходиться (що так дохідливо описав Довлатов) – на рабське існування.
Чи можна цьому чинити опір? Як на мене, то це мусить бути просто громадянським обов’язком любого, хто розуміє не жартівливість даної проблеми. Особливо це стосується тих вчених, які ще не перейшли в табір толочко-кучерено-табачників, оскільки їх позиція, їх слово (на відміну від слова звичайного графомана) має ту формалізовану вагомість, з якою, з однієї сторони, мусить рахуватися сучасна бюрократична система, а з другої – є певним аятом для думаючої частини спільноти, що проблема, як мінімум, таки існує і має досить чіткі і загрозливі контури.    
Врешті-решт треба утямити, що всі ці путіни з берлусконями, як і працюючі на них паччеі з табачниками, часто-густо є по факту просто закомплексовані особи, вся „сила” яких полягає як в їх нелюдській жорстокості, так і в зустрічній перманентній кролячій готовності суспільства боятися, так би мовити, авансом. А це не достойно вільної людини.
Якщо ж людина добровільно заганяє себе в клітку конформізму і страху, то з якого дива з такою людиною хтось буде рахуватися?
 
П.С.  Та жвавість, з якою міжнародна глобально-стурбована бюрократія має намір приміняти поліцайські міри до екологічних порушників – від штрафу до закриття підприємства, нагадала мені сценку про „екологічні” штрафи з мульту „Чіполіно”:
 
„На проливной дождь – три золотых.
На грозу с молнией – десять золотых.
Молчать!!!”