Одного разу я скаржилась своєму батькові на своє важке життя дівоче. Він вислухав мене і спробував дати актуальну пораду. На це, замість моєї подяки, він отримав тільки мої засудження на кшталт: «ти нічого не розумієш». Батько замислився і відповів, що напевне він дійсно мене не розуміє, і не розуміє жінок взагалі, тому що його мозок влаштований так, що коли є проблема, він шукає метод її вирішити, а жінці це, мабуть, не потрібно, їй потрібно, щоб її пожаліли, поспівчували її долі. Проаналізувавши цей висновок, я зрозуміла, що стосовно мене – так і є, але мені це не сподобалось і… я вирішила свою проблему, намагаюсь надалі так і робити.
До чого це я? Після подій останнього тижня у Донецьку, а саме: закриття міського парку ім. Щєрбакова за для блатної тусовки ахметівіської братви, погрози на адресу жінки, яка зіграла важливу роль в скасуванні рішення суду щодо закриття україномовної школи у Донецьку, та побиття людей, що протестували проти будівництва сином чинного президента в їх дворі паркінгу, на мене нарешті зійшло просвітлення і мені, здається, стали зрозумілими мотиви тих людей, які голосували за Януковича.
Ну те, що ті люди мазохісти, то ясно із самого початку, але це взагалі, а от в чому ж саме глибинні мотиви тих людей? А в тому, що тим людям потрібно, щоб їх жаліли. І Янукович задовольняє їхні потреби – він з екранів телевізорів дуже їм співчуває, розуміє їх і створює всі умови для того, щоб цих нещасних і надалі було чого жаліти. Тому, не зважаючи на стрімке падіння рейтингу Януковича, я б сильно не раділа – ті люди, яких били по морді люди цього ж Януковича, будуть в перших рядах його прихильників на наступних виборах. От в тому і суть хвороби мазохізм.
Але такі мазохісти є і на заході. На чолі з п. Тягнибоком, вони побиваються через свою поругану честь, але не можуть дати гідну відповідь режиму, встановленню якого, до речі, вони сприяли, принаймні, їхні лідери. Людей Тягнибока одного за одним заарештовують, викрадають – і це не жарти. При владі бандити, і, гадаю, сталінський режим ще не забуто. Але «радикальні націоналісти» окрім голосних лозунгів ні на що не здатні. Провокацію антиукраїнськи налаштованих нацменів 9 травня не зуміли зірвати, ветерани НКВД комфортно почувають себе у Львові, і не тільки за теперішньої влади, в кафешках часто можна почути кацапські матюки і пісні. А виступи самого «головного націоналіста» і на московському радіо і на мітингу у Львові напрочуд пасивні і, здається, що йому потрібно, щоб його зрозуміли і поспівчували. А от де «свободівці» дійсно рішучі, то це на своєму форумі. Коли я спробувала поспілкуватись там з ними, виявилось, що то «сміливці» ще покрутіше донецьких. На абсолютно прості і цілком коректні закиди замість відповідь я отримала текст на місці мого повідомлення: «дописувач(ка) хам(ка)». Тож цензура в них теж як в сталінські часи.
Зважаючи на вище сказане стає зрозуміло, чому Юлія Тимошенко викликає такий протест в двох полярних полюсах українського суспільства. Вона не жаліє нас, вона нас підтримує і підказує нам шлях для вирішення наших проблем. Вона ставиться до нас як до особистостей з повагою, але чи це нам потрібно? Адже простіше бути жалюгідними і нещасними, бо що з нас тоді взяти.
P.S. До речі, всі західні провідні політики визнали політичний характер безпідставних переслідувань Юлії Тимошенко бандитською владою, наш політикум і журналістикум телендить з цього приводу щось незрозуміле, з’ясовуючи, «кому це вигідно» і «хто підставляє нещасного Януковича». Але це вже не про мазохізм, а про політичну проституцію.