Не хотілось торкатися цієї проблеми знову, тим більше, абсолютну більшість Homo самими переконливими логічними аргументами не переконати. Люди, які здатні логічно аналі-тично думати, здатні і міняти свої старі погляди. Навіть принципи. Крім моральних.
В середині 70-х в центральних газетах з’явилися статті про соціальний стан та розвиток «соціалистического общества». В яких мимохідь говорилося про американську теорію «плавильного тигля», в якому вихідці із багатьох країн переплавлялися в націю – американський народ. Також проголошувалося, що завдяки ленінській політиці партії та уряду, в СССР формується «единая соціальная общность – советский народ». Звичайно, на основі російського народу та російської мови. Тобто проводилася паралель між американським тиглем і радянським казаном. В Конституції СССР 1977 року (так звана Брежнєвська конституція) вже проголошувалося про створення такої спільності «советский народ».
Я тоді теж був прихильником і советского народа, і єдиної мови на теренах СССР. Але скоро прийшов до висновку, що американська модель плавильного тигля зовсім не підходить для країни, яка називається СССР. Американська нація формувалася за рахунок еміграції. Іммігранти прибували з багатьох країн. Вони якби відривалися від своїх етнічних, культурних коренів, своєї землі. Тому вони легко піддавалися переплавці. А СССР.
СССР утворився із народів, які тисячоліттями жили на своїй землі, мали свою культуру, яка мала вікові корені, свої традиції, вірування і свою мову, яка їх пов’язувала і з землею, на якій вони жили і з небом, на якому існували їх боги. І їх культура, їх історія були часто значно древніші, ніж історія московітів – россіян. І переплавити ці народи в «единую социальную общность» моживо тільки насиллям та кров’ю. СССР розпався, але уламки радянського казана, у вигляді російських колоністів, залишилися на територіях корінних народів, які утворили свої держави. І вони, підбурювані Москвою, люто опираються становленню націо-нальних держав, відродженню та розвитку культури, мови, як основи культури, пізнанню своєї історії (не написаної в Москві) та своїх героїв.
До речі, я, при «всенародном обсужении» нової конституції, теж надіслав свої пропозиці. І про обмеження терміну перебування на вищих посадах СССР, і про віку перебування на вищих державних посадах тощо. Після цього до мене тільки підсилилась цікавість «особістів».
А в нашій ситуації.
Якщо б не було мовного питання, не було б ні Ющенка, ні Януковича.
Що було основним спонукальним мотивом для росіян та хохломалоросів з однієї сторони та українців з іншої, при голосуванні на виборах президента в 2004 році.
Не те що Янукович свій. І сидів, і господарник, і простий, як валянок. А з іншої сторони банкір, економіст, захисник історії і «бєндєровец». Ні.
Втарой гасударственний ізик. Ось фактор, котрий розділив Україну.
Якби у 90-х Кучма не витяг це питання на рівень цивілізаційного вибору, то люди б йшли голосувати, чи за господарника, чи за банкіра, але за того, який переконливіше обіцяв би краще життя. І це зовсім не обов’язково за Януковича, чи за Ющенка.
Мовний аспект став визначальним. Решту своїх прагнень виборці прилаштовували під це питання.