Пізній вечір. В великій кімнаті напівтемрява. В помпезному, дубовато-незграбному кріслі стилю „Обком КПСС” київської меблевої фабрики сидить джентльмен і захоплено читає книжку в м`якій обкладинці, дбайливо загорнуту в газету „Правда регіонів”.
 
Він вдягнений в золотистий шовковий халат, з якого скалиться тигр, напевне – уссурійський. Хоча „скалиться” – не зовсім той термін, бо тварина намальована боком і розташована на халатних грудях так недолуго, що складається враження що вона пхає свого писка джентльмену прямо під пахви, і ніби-то принюхується. При чому, судячи по виразу хижого писка, це йому явно не подобається. Якби анімація примусила цього тигра втекти, то все разом могло б прислужити рекламою якогось дешевого китайського дезодоранту.
 
Свої волохаті голі ноги джентльмен поклав на маленького столика в стилі ампір-новодєл з вульгарно нанесеною золотою патиною; подібні столики в країнах СНД називають журнальними. Поруч з кріслом видно рожеві кімнатні капці з бомбонами.
 
Джентльмен дочитав книжку і кинув її на столика. Він по-роденівськи підпер своє грубо витесане обличчя, на якому забігали тіні емоційних переживань від прочитаного.
 
- От же ж, блін, буває таке!.. Так от пацанчиків жизнь підмінила, - як напьорсточник... Один, такий собі простий, як гопник з Єнакієва, стає прінцом; але ж і принцу тоже випала развлєкуха – подивитися, як його народ, тіпа, бідує... Да, класну книжку на цей раз Ганька підсунула. А то все якісь конгреси, німці якісь... Кстаті - шо то за пісатель? – заглядає в книжку – Ага, Марк Твен. Не чув про такого. Про Пушкіна, Чехова, Лермонтова чув; ще чув про Басьо, Йосипа Флавія і Нікіту Хоніата, а от про Марка Твена не чув. Напевне – рєдкій пісатель. Чисто для нас, інтелектуальної еліти. Інтересно, він ще шось написав, чи як отой Грибоєдов, - тоже на одному романі тормознув? Треба буде у Ганьки запитати, або у Дімона – він же у нас вроді як по образованію спец. Да, класна книжка, даже я б таку не написав. І, главне діло, - майже, як про мене. Був гопотою – став елітОю. Мда... А може і мені тепер ще й в обратном направлєнії -  сходить в народ? Отак от, по-простому, подивитись своїми глазами, як там мої поддані поживають? Точно! Завтра іду в народ. Ей, служивий! Вилазь! – джентльмен кидає за диван капця; з-за спинки дивана появляється голова в темних окулярах і з рацією біля вуха – Так, юний мельниченківець, хватить спати там в засаді. Значить, тобі на завтра буде секрєтне заданіє. Шоб у мене отут, після завтрака, був прикид тіпового лоха; шоб, значить, я в ньому пішов в народ і мене ніяка падла в ньому не впізнала.
- В народі?
- В прикиді! Ну, і в народі тоже. Шоб не виділявся, значить, із срєди.
- А хіба завтра срєда?..
- Харе умнічать! І будеш комусь про це триндіти – відмєтєлю! Свабодєн!
 

Наступний день був сонячним.
- І шо, вони в цьому зараз ходять? – джентльмен невпевнено перебирав шмотки, які приніс для нього агент в темних окулярах.
- Так точно! На секонді сказали – самий популярний прикид у лохів.
- Да? Ну, ладно, давай.
Через пару хвилин джентльмен вже розглядав себе в дзеркалі. На ньому була футболка з двоголовим орлом на всі груди і написом „СССР” на пузі. На спині цієї ж футболки був текст – „Дякую тобі, Боже, що я не москаль!” Знизу були сині спортивні штани зі штрипсами, а ще нижче – чорні лаковані туфлі на каблуках. Зверху цю всю красу прикривала чорна шкіряна кепка з широкою білою смугою посередині.
- А чо, нормально. Нормально, як ти думаєш? – повернувся джентльмен до агента.
- Просто супер! А ще оце сказали треба обов’язково – агент дістав з кишені жовтий імпортний пакетик з латинськими буківками – SEMKI.
- Що це?
- Ну, тіпа - аксесуар.
- Ага, давай. Так, а куда б його запхати? Давай, я ще піджак прикину, бо там кармани є. Ех, барсетки не хватає! Шоби не просто як лох, а як канкрєтний.
Ну, ладно, пішов я в народ.
 
...Джентльмен, зацікавлено розглядаючи вітрини, неквапливо гуляв по центру. Вітер весело грався лушпайками від сємок. Джентльмен зупинився напроти іншого джентльмена - в кашкеті, зі свистком в зубах і смугастим жезлом в руках.
- Шо, мент, дивишся на мене з таким інтересом? Сємок хочеш?
Жалібно пискнув в останній раз з глибини черева проковтнутий з переляку свисток.
- Так, і шо ото ми так інтригующе мовчимо? То хочеш, чи як?
Джентльмен №2  двома руками скидає кашкета і підставляє першому. Той щедро насипає туди жменю сємок.
- Жуй на здоров`я!
- Так точно!  
 
...Дійшовши до книгарні, джентльмен потягнув масивні двері на себе і увійшов всередину. Підійшов до прилавка, за яким стояла пані не без інтелігентності в очах.
Через мить підійшов ще один джентльмен в чорному костюмі, при краватці і темних окулярах. В руках у нього звисала авоська з інвентарним номером, в якій теліпався півлітровий пакет кефіру з біфідобактеріями. На його паперовому дні також проглядався інвентарний номер.    
Ставши поруч з першим джентльменом, він став похмуро вивчати прилавок. Там лежали брошурки по релігійній та антиалкогольній тематиці. По його вигляду було тяжко визначити – чи то він хоче звернутися до Бога, чи кинути пити...
Перший джентльмен оглянувся на книжкові полиці і з подивом похитав головою.
- І хто це все читає? Точно лохи, яким нема коли бабло рубити.      
Жіночка за прилавком хотіла щось відповісти, але отой, що з біфідобактеріями, несподівано показав їй кулака з-під прилавка, і вона передумала.
- От я тут книжку одного такого почитав, про принца і ніщого, - продовжив літературну тему джентльмен без бактерій. – Читали?
- М-м-м-м?.. – задумалась пані, вивчаючи кулак.
- Ясно, не читали. А зря. Це я вам авторитетно кажу. Я ж цих книжок вже перечитав – просто капєц! Так ви ото почитайте, бо треба культурним бути. Бо вдруг як попадете в общество, там де, тіпа, еліта, і як спросять, а ви, оказується, не читали ні про принца, ні про ніщого? То і про шо з вами можна культурно поговорити? Може, ви ще й футбол не дивитесь?
- Ну-у-у...
- Просто капєц, шо у мене за народ! Треба Дімону срочно за культуру братися, бо всьо спустя рукава. Така от мулька – попустиш лічний контроль за вопросом культури, а потім визирнеш у віконечко - там народ здичавів геть повністю! Напевне, треба срочно державну програму – кіно і доміно – в маси! Кстаті, в доміно граєте? Нє? Боже, яка дрімучість! І це, тіпа, моя століца?
 
...В підземному переході джентльмен зацікавився великим плакатом. Там інший джентльмен з дуже знайомим обличчям в окулярах, кирзачах і фуфайці весело і натхненно, як муравєй з руської народної казки, махав лопатою, дивлячись з плаката прямо прихожим в очі. Внизу плаката був текст: „Не скігліть! Копайте біотуалєти!”
Джентльмену плакат сподобався. Єдине – він ніяк не міг спам’ятати, де вже бачив раніше це обличчя. Несподівано позаду прохрипів жіночий голос.
- Який сімпотний мужчина!
- І прикид такий інтелігентний...
- А не угостітє даму сігарєткой?
- А можна б і по пивасику...
Джентльмен обернувся. Перед ним столи дві густо напомаджені дами. В очах дам сталево виблискував вже давно пройдений і Крим, і Рим... Вони якось синхронно і дуже професійно почали затискати зніяковілого джентльмена в темний куточок...
- Та ви шо, дури, не впізнали мене? – визираючи кудись через голови дам занервувався джентльмен.
Дами переглянулися і заржали у все своє хрипле горло.
- Ні фіга не впізнали! А ти хто?
Джентльмен жалібно заскиглив:
- Охрана-а-а!..