Панове, те, що я написав в наступному абзаці, я ніяк не міг пом"якшити спокійними фразами, бо не зміг їх знайти. Надіюсь, надмірний пафос, якщо Ви його знайдете, вас не дуже роздратує.
 
       Повернемо собі европейські коріння України: повернемо собі Магдебурзьке право по факту! Магдебурзьке право міст в Україні - ще з 1255 року (Володимир-Волинський). Це вирішить всі політичні проблеми швидко і радикально. Бо поверненя Магдебурзького права - це масова політична активність + школа демократії + школа самоорганізації + підвищення довіри між людьми + МАЛИЙ БІЗНЕС для кожного. - И все - разом?? - Так! А що для цього потрібно? - Тільки наше власне бажання.
 
        Я замислююсь над тим як допомогти нашим людям повернути смак до справжнього життя, віру в себе, віру в спільний розум,спільну дію, суспільство, політичний процес, політичну енергію та жагу суспільної діяльності. І натрапив ось на що.
 
        Всі ми десь живемо, маємо якесь житло. І це – не трюїзм, панове. Кожне слово важливо.
 
        Ви цікавитесь заробітком, панове, та щоб ніхто не давав вам завдань? Вдома. Так? Тоді, надіюсь, вам далі буде цікаво.
Ви писали про самоврядування, Резерве? Надіюсь, зацікавитесь.  Решта - так само.
 
        Отже.
 
        Ми жили на не дуже чистій вулиці, наш будинок був давно без ремонту, під»їзд – може трохи чистіший за вулицю. Двір – хаотичний, без газонів, без дитячого та спортивного майданчиків, без затишних кутків з лавками під деревами серед квитів та кущів. Але за півроку все змінилося: виник той бажаний двір, під»їзд, двір, вулиця стали чистими, майданчики та затишны закуточки, будинок відремонтований.
 
        Тепер, коли люди повертаються  ввечері з роботи, вони відчувають себе вдома вже коли йдуть вулицею, а коли заходять в двір, душа просто співає. Під»їзд став майже продовженням квартири. Життя стало якісно іншим. Навіть не можна порівнювати. І справа не тільки в тому, що тепер навколо нас – справжня Европа в звичайному українському місті.
 
        Справа ще в двох речах.
 
        ПО-ПЕРШЕ. Всі ми, сусіди по під»їзду, а потім – по дому і навіть по вулиці – ознайомилися. Ми тепер – товариство власників квартир. Я б сказав, ми тепер велика сім»я. Як це чудово! Це не можна виразити, це можна тільки відчути, коли це є. А почалося все з того, що ми ознайомилися в під»їзді – сусіди. Якось я обмінювався з сусідом думками про жахливий стан під»їзду. Домовилися в суботу попрацювати, прибратися. Люди підтримали. І почалося: під»їздний комітет, домовий, вуличний. Добровільна спільна праця. Кожен працює стільки, скільки має можливості. Не без виродків, на жаль. Є безсовісні свині, які безкоштовно здатні тільки гадити. Але більшість = добрі люди, панове!
        Виявилося, що ми здатні до самоорганізації, до об»єднання знизу. Не дарма ж ми –товариство власників квартир. Не побоюсь пафосу, бо він тут не штучний. Ми відчули себе власниками і власного дому, і міста, і життя.
 
        ПО-ДРУГЕ. Ми значно підвищили вартість власного житла. В середньому приблизно на 10% за даними ріелторів! Адже тепер наш будинок та й вулиця набагато привабливіші для покупців квартир. Якщо півроку-рік тому моя квартира коштувала  400 000 гривень, то тепер – приблизно 440 000 гривень. 40 000 гривень за півроки! Так каже статистика ріелторів. Наше місце стало популярним, престижним. Ми з дружиною думаємо: чому б не продати квартиру та не купити житло десь в іншому місці та не привести його в порядок таким само чином самоврядування. Бо це - чергові 40 000 гривень за півроки.
Зараз багаті люди не мають гідної роботи. Чому б їм не заробляти саме таким чином?
Тепер така думка. Ми фактично стали комуною, муніципією. Підприємці, які живуть в нашому домі, вирішили щомісячно робити внески в спільний фонд, решта підтримала – скидаємося, хто скільки може. Ці гроші йдуть на доплату міліціянтам, які патрулюють район. Ми домовилися так: якщо виникатимуть претензії до них з нашого боку, доплата зменшиться в наступному місяці. Порядок тепер  - повний. І ще: як ТЕПЕР міліція може нас розганяти на мітингах? Якщо синхронно вибухнемо, «беркутів» на всіх не вистачить.
        І все одно, обговорюємо організацію загону самооборони. Так надійніше. До того ж, треба чекати нападів з боку окупантів, бо наше самоврядування – це їхня смерть, і вони це добре розуміють. Треба готуватися  до самозахисту, а також - до того вирішального моменту, коли народ підніметься, аби повернути собі свободу. Ми в цей момент не будемо ховатися за чужі спини і виступимо власним загоном.
 
        Ми почали листування з колегами по самоврядуванню з Польщі, Чехії та Швеції.
 
        Зараз створюємо сайт для обміну досвідом самоврядування в Україні.
 
        Ну як вам, панове? Не бажаєте собі такого життя, коли Ви, а не хтось, вирішує, як Вам жити?
 
        Я – бажаю! Ааа… Ледь не забув: це поки що тільки мої задуми. Як тільки переїдемо до міста з нашого хутора, почну вживати ці думки.
        А може, панове, ви мене випередите? Я був би дуже радий прочитати в мережі про ваш досвід!
 
Перемогає не вогнепальна зброя, не насильство, не брехня (пропаганда), а правдиві слова, вірні шляхи, які дають свободу назрілим інтересам людей. Вірне слово, вірний переконливий приклад - це сама сильна зброя. Її ніщо не зможе зупинити.

 
Рух самоврядування починається як місцеве, з рівня під"їзда, але ві не зупиниться, поки не дійде до вищої влади в країні. Самоврядування - це паралельна колоніальній адміністрації держава. В один момент влада самоврядування перевищить владу купки узурпаторів, за спиною яких - Орда. І Орда буде вже безсила проти об"єднаних людей, які впізнали смак свободи.