«Хто відіграє роль санітарно-епідеміологічної служби і Національної комісії з питань захисту суспільної моралі?
Креативний клас» - такою відповіддю завершується одна з публікацій, на яку в попередній публікації «Де він, суб’єкт оздоровлення?» є посилання-лінк http://e-democracy.in.ua/prjama-demokratija/ukrajinska-perspektyva/158-partijni-pivni-shche-gudut-ale-ne-znajut-shcho-vony-shvydshe-mertvi-nizh-zhyvi
                            Ключову властивість нашого суб’єкту з’ясував ще півстоліття тому тодішній президент соціологічної асоціації США  Мелвін Кон: його багаторічні дослідження довели, що прагнення незалежності "білокомірцевих" найманих працівників, працедавців та менеджерів, внаслідок умов їхньої роботи, як правило, переважає прагнення багатства й влади. Це означає внутрішній пріоритет особистої свободи. Тобто, продуктивне існування такого класу можливе лише за наявності вільного соціального простору.
                            Минули десятиліття, у США запанувала "інформаційна цивілізація", і дослідник з нового покоління соціологів Річард Флоріда висунув гіпотезу формування креативного класу, до якого зарахував практично ту ж страту: працівників, які створюють нематеріальні активи, що приносять матеріальні дивіденди, - нові ідеї, нові технології й новий креативний зміст. Отже, до цього класу входять науковці, підприємці, менеджери, велика частина інтелігенції разом із частиною професорсько-викладацького складу вишів, майже всі особи "вільних" професій. Більшість з них прагне свободи для власної самореалізації, а особи, що  працюють у сфері інтернет-технологій, на додачу, мають пряму вигоду від випереджаючого розвитку IT-індустрії http://e-democracy.in.ua/politychna-systema/102-kreatyvnyj-klas-pochynaje-i#addcomments.
                            Зрозуміло, що найбільш активний прошарок класу, що формується, складають підприємці. І цілком закономірно, що саме вони влаштували минулої осені Майдан-1,5. Влада, що не знає і знати не хоче соціальної психології, дуже здивувалася і навіть трошки злякалася: до активістів вийшов сам президент. Щоправда, уряд швидко оговтався і локалізував проблему, розколовши недосвідчених протестувальників. Що було цілком закономірно, оскільки ні політичної програми, ні потужної організації підприємці не мають. І все ж, перший крок зроблено. Тепер справа лише в тому, скільки часу буде потрібно «заколотникам» на засвоєння уроку 2010р.
                          Особливо важлива обставина Майдану-1,5 полягає в тому, що серед його лідерів  в основному були нові, невідомі загалу раніше обличчя – з ПОЗАпартійного середовища. Саме такі особи і створять актив нових структур – тих структур, яких сьогодні лише починають формуватися, ті, що завтра розпочнуть оздоровлення держави і країни. Щоправда ні досвіду ні спеціальної освіти у них, як правило, немає, але є ентузіазм, а не святі ж млинці випікають!
                         Ось подивіться прямо тут, на Politiko, один з учасників того Майдану-1,5 Віталій Демиденко – найактивніший користувач, шукає шляхи оновлення держави. Навіть на одному цьому прикладі можна побачити: тимчасова відсутність потужних структур, що опонують владі, значної мірою може бути компенсована ГРОМАДЯНСЬКИМ активізмом і мережами в інтернеті. На майданчиках, подібних Politiko, кожний бажаючий виставляє свою думку, свої пропозиції, що доступні кожному користувачу. Не біда, що більшість блогерів і постерів є графоманами і ділетантами в соціальній психології, макроекономіці і політології: перемелеться – борошно вийде.
                       Головне – вперше у світовій історії кожна особа (без винятку!) отримала реальну можливість спілкуватися майже з кожним користувачем НЕЗАЛЕЖНО від жодних структур – від держави, від «партій» та ГО. Таким чином, кожен громадянин творить свою особисту організацію – на свої, суто особисті потреби і на свій особистий смак. Кожен може приєднуватися до іншого співтовариства – без жодного зовнішнього тиску. Знову ж таки: не біда, що частина користувачів мають шизофренічні ознаки, що, ховаючись за ніками, несуть в мережу свої агресивні комплекси: натиснув ЧС (чорний список) – і хвора людина вже не заважає спілкуватися із здоровими.
                         «Процес пішов», і вже сьогодні приносить перші позитивні наслідки: атомізоване радянською владою суспільство нарешті почало СТРУКТУРИЗУВАТИСЯ. Структуризуватися відповідно до інтересів не влади, не громади, не партії чи ГО, а – кожної особи-громадянина. Таким чином ми всі, хоч і не усвідомлюємо цього, беремо особисту участь у світовому революційному процесі  переходу суспільства до нової парадигми – від громадської до громадянської.  І швидкість переходу очевидно вибухоподібна (в історичних масштабах, звичайно). Більш докладно про цей процес взагалі і про параболу швидкості – доктрина видатного українського соціолога Валерія Хмелька і унікальна праця кібернетиків Геннадія Повещенко та Юрія Чехового: http://e-democracy.in.ua/component/content/article/50-tehnologiji-ta-internet/84-prognoz-sociologa-vhmelka
                        Після (і паралельно) із віртуальною структуризацією цілком логічно і невідворотно розпочинається освоєння реалу найбільш активною частиною мережевих структур http://e-democracy.in.ua/politychna-systema/70-kamo-grjadeshy-do-merezhevnoji-demokratiji-zvychajno-zh. Цей процес в Україні ще ледь помітний, і тому його легше побачити на прикладі сусідів-росіян: там загальна кількість користувачів, доступ до мережі взагалі, і широкосмуговий зокрема, суттєво випереджає український http://e-democracy.in.ua/politychna-systema/211-cyfrove-gromadjanske-suspilstvo-krok-do-merezhanoji-demokratiji.
                        В Росії фактично вже з’ясувалося, що партії перестали приваблювати соціально активних людей чи людей, які хочуть займатися політикою. Зараз їм цікавіші блоги и соціальні мережі. Все більше людей розуміють, що нова політика зростає саме з цих майданчиків, які об’єднують людей на спільну дію. Як вважає одна з відомих російських блогерів Марина Литвинович, «благодаря Интернету,  социальным сетям и блогам, в России сформируется то самое гражданское общество, которое  перевернет всю  политическую картинку… Это все что угодно может быть -  революция, волнения гражданские… Это такая вещь, которую сложно прогнозировать.» http://e-democracy.in.ua/politychna-systema/214-blogery-vzhe-pohovaly-partiji-vozhdi-cogo-shche-ne-bachat Відомий журналіст і блогер Олег Кашин не настільки оптимістичний, але також вважає, що інтернет вже сьогодні став фактором політики http://e-democracy.in.ua/politychna-systema/265-lynternet-dejstvytelno-stal-faktorom-polytykyr.
                       Революції в Магрибі примусили навіть інтернет-скептиків терміново переглядати роль сучасних засобів спілкування. Для багатьох «жителів» мережі і в Україні вже видно, наскільки важливо навчитися брати участь в мережевих структурах, мережевих ініціативах, швидко об’єднуватися і взаємодіяти.
                      Фактично, питання зараз залишається лише у швидкості: коли інтернет-товариство достигне критичної маси і критичного стану? Щодо Росії та ж пані Литвинович вважає, що це відбудеться дуже швидко: «По моим ощущениям, перелом, когда Интернет повлияет сильно и свое мнение покажет, должен произойти на стыке 12–13 года. Я вижу, что ситуация зреет. Я примерно чувствую ее скорость.»
                     Час покаже, наскільки відчуття пані Марини відповідають дійсності. А ми поки пригадаємо, що темпи доступу до мережі в Україні відстають від російських приблизно на 1-2 роки…