Чого, власне, прагнуть більшість громадських активістів, громадянських новаторів, мрійників, патріотів, прожектерів і просто громадян? Всі хочуть, щоби люди жили краще, були здоровими і щасливими. А обов’язковою (хоч і недостатньою) умовою здійснення цього природного прагнення є виконання державою її обов’язків, що прописані в Конституції*.
                     Чи виконує держава зазначені обов’язки – питання риторичне. Оскільки Конституція – це суспільна угода, порушуючи угоду зі свого боку, держава лишає себе підстав вимагати, щоби громадяни виконували їхні обов’язки, зазначені в Основному законі. Таким чином у нас склалося замкнене коло феодально-кримінальних  стосунків між владою, що уособлює державу, і народом. Обидві сторони намагаються забезпечити свої інтереси переважно незаконними (і часто аморальними) методами, а це очевидно веде до руйнації держави і деградації нації. В цьому протиправному змаганні ініціатива і перевага залишається за владою, бо вона користуєтся організованим апаратом, а суспільство залишається переважно атомізованим і деморалізованим.
                      Змінити траєкторію країни зі спадаючої на висхідну можливо лише за умови переходу до договірних стосунків між владою і народом. Процес оздоровлення  має відбуватися паралельно (у владі і в народі). Але випереджаючим, зрозуміло, повинно стати оновлення владної верхівки і встановлення жорсткого громадянського контролю над «слугами народу». Отже, питання стоїть так: хто може примусити небожителів (як чинних, так і наступних) дотримуватися закону і виконувати свої обов’язки і               зобов’язання перед народом?
                      Ще пару років тому не бачив відповіді на це питання, і злостився від уявної  безвиході. Бо пошук завершувався швидко і однозначно негативно.
                      Перша логічна думка: опозиція – як заведено в традиційних демократіях. Тут на шляху мінімум два шлагбауми. Загальний для більшості старіючих демократій: передвиборні перегони і утримання крадійкуватого партійного апарату перетворилися в змагання грошових мішків. Партії і політики беруть від корпорацій такі шалені гроші, що, отримавши владу, мають розплачуватися не лише волею виборців, але й національними інтересами. Докладніше: «Хвиля корпоративних злочинів» Джефрі Сакса, професора економіки, директора Інституту Землі при Колумбійському університеті http://e-democracy.in.ua/politychna-systema/255-dzhefri-saks-tezh-za-merezhanu-demokratiju.
                       Шлагбаум суто український: у нас просто немає дійсних демократичних партій, поки існують лише бізнесові квазіпартійні проекти. Вже в силу своєї недемократичності вони апріорі не здатні народити демократію в суспільстві. Чому наша партійно-політична опозиція не виконує свої функції, написано вже багато і переконливо. Зокрема, аргументи автора тут: http://e-democracy.in.ua/prjama-demokratija/ukrajinska-perspektyva/158-partijni-pivni-shche-gudut-ale-ne-znajut-shcho-vony-shvydshe-mertvi-nizh-zhyvi
Друга думка: громадянське суспільство. Такий же… абзац. Щодо багатьох тисяч громадських організацій (ГО) досить жорсткий аналіз надав експерт Politiko Валерій Семиволос: «Дещо про жлобське потреб**дство громадських організацій в Україні» http://infoporn.org.ua/news/urn:news:30308176.
Інші невід’ємні підвалини громадянського суспільства: місцеве самоврядування – немає зовсім, потужних незалежних профспілок – зовсім немає,  незалежної від влади преси і аналітичних центрів – одиниці (на втіху, поки ще є).
Отака історія: немає сьогодні в Україні СТРУКТУР, здатних тримати владу в рамках закону і пристойності. Жменька незалежних медіа та аналітичних центрів, з десяток дійсних ГО, розпорошені в просторі і розколоті за політичними уподобаннями ініціативні громадяни – оце і весь «арсенал». Влада же, що залишилася без контролю, вже нагадує знавіснілого бугая, що вирвався із сараю, залякав свого хазяїна-народ, який змушений ховатися від власної тварини http://e-democracy.in.ua/politychna-systema/263-znavisniv-politychnyj-bugaj
                     Втім, не все так безнадійно – суб’єкт оновлення вже народився і дорослішає на очах. Просто, не всі поки що хочуть/можуть його побачити: бо надто незвична, небачена раніше дитина зростає – ну, прямо таки, індіго...
………………………………………………………            
* Конституція України (витяги)
               Преамбула:
Верховна Рада України від імені Українського   народу   - громадян України всіх національностей,     виражаючи суверенну волю народу,  спираючись на     багатовікову     історію     українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення,   дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя,     піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на   землі України,     прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну,   соціальну, правову державу,     усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями,     керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року ( 1427-12 ), схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням,     приймає цю Конституцію - Основний Закон України.
               Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
     Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
законом.
               Стаття 5. Україна є республікою.      Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
     Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.     Ніхто не може узурпувати державну владу.
(Далі буде)