Микола Стефанович Гумільов  захоплювався американською літературою.
 
«То найбільш християнська література, підвалинами якої був не фольклор, а християнська віра. Вони не мали Котигорошка, Бови Королевича, Івана-Побивана, козака Мамариги, Кирила Кожум’яки, Івасика Телесика, язикатої Хвеськи, Марусі-козацької дочки, Сірка, гидкого каченяти, кульгавої качечки, лисички-сестрички та вовчика-панібрата,
Яйця-Райця. Усі їх сюжети – біблейські, як і усі ремінісценції!
 
Але й як усюди, є в них хуторянин, біла ворона! Той хлопака і про Гаявату  писав і час свій випередив!»
 
Пан Микола вважав Генрі Лонгфелло справжнім американським козарлюгою.
 
«Як би він був українцем, то був би сильний характерник» - казав Микола Стефанович.
 
Гумільов переклав незрозумілий сучасникам Лонгфелло його вірш «Діти Індиго».
 
Знайомимо читачів з перекладом.
 
Властивий текст:
 
                               Діти Індиго.
 

Те, що  для нас очевидно, для вас - нанівець, те, що  для нас рафінад,
для вас - сироп, те, що для нас текст, для вас - підтекст.
 
Ви не бачите наших фортець, а ми - ваших не помічаємо.
 
Нас лякає галас вашого світу, вас не насторожує шерех наших кроків
у дитячій кімнаті, постукування наших пальців по клавіатурі.
Ви мучитеся над питаннями, на які не існує відповідей;
ми знаємо відповіді на неіснуючі для вас питання:
хто донор Всесвіту? як будуть покарані боги?
 
Ви - циркачі, що навчилися віртуозно вправлятися з милицями.
 
Ми шануємо параолімпійців, але поблажливість - прерогатива більшості.
Ми не візьмемо у вас трофеїв, наші загони не братимуть полонених.
 
Чистота Помислів та Спорідненість Душ - складові нашої перемоги.