Як це почалося. Після того як комуністичний В`єтнам нам`яв боки американцям, а СРСР отримав базу Камрань під самим боком у 5-го флоту США. Стало ясно що перевага Америки в Тихоокеанському регіоні стрімко зменшується, а совєти готуються до агресивної боротьби за цей стратегічний регіон.
Адміністрація Ніксона не знайшла нічого кращого ніж заручитись підтримкою біснуватого Мао, щоб нівелювати загрозу. Як могла статись так божевільна річ? Справа в спільному страху США і Китаю перед полярним ведмедем. І тогочасні "успіхи" СРСР.
Під час руління Хруща СРСР остаточно побив горщики з китаєм вірного сталінця Мао Цзедуна. з приходом товариша Брєжнева затершого відверто анти сталінську політику свого попередника ситуація теж не покращилася. З огляду на боротьбу між СРСР і США не тільки в силовому а насамперед в ідеологічному плані московські керманичі вже не могли підтримувати відверто людоїдську політику своїх китайських колег. Це б боляче вдарило по іміджу СРСР в країнах Африки та Латинської Америки куди було спрямоване вістря радянської пропаганди. В той час як Брєжнев забув про сталіна і раптом згадав про "Малую Землю" Дзедун навпаки вдарився во всі тяжкіє і став намагатися вивести Китай з економічного і політичного штопора сталінськими методами. Ясно що ні до чого хорошого це не призвело. Масло до вогню підлило силове придушення "Празької Весни" в 1968 радянськими військами.
Ні Мао зовсім не співчував чеському народу. Він до усрачки боявся що чеський сценарій (коли СРСР силую усунув незручних йому к керівників компартії Чехії Свободу і Дубчека) може повторитися і в його вотчині. Тим більше що значна частина китайських офіцерів була готова до такого сценарію. Ба навіть більше відбувся навіть невдалий заколот під проводом... вірного маоїста Лінь Бяо (за сумісництвом міністра оборони КНР). Можете собі уявити Тимошенко в 41 піднімає заколот проти Сталіна чи той же Жуков
оце якраз характеризує економічне і політичне становище тогочасного режиму. Змучений невдалими експериментами і культурною революцією народ перебував в стані голодної апатії. А найбільш прогресивна частина суспільства з надією споглядав бік "північного ворога" як на царство демократії ( в порівнянні з КНР). Саме так напевне Камбоджа часів Пол Пота споглядала на В`єтнам. з тією різницею, що Камбоджа таки дочекалася, а китайці ні. Але яка іронія - "люта боротьба за права людини" по всій планеті і водночас поцілунки в засос з найбільшим ворогом цих самих прав "at current time", ну правда водночас головним стратегічним партнером США в Азії (зі слів Ніксона)
Наведу слідуючу цитату "за поколения, которые придут нам на смену и которые будут иметь возможность жить в мире благодаря тому, что мы сделали". Так і хочеться сказати, так мля здєлали...
Показова реакція з боку китайської сторони (і приклад китайського лицемірства)
"Когда США увязли во Вьетнаме, советские ревизионисты воспользовались случаем, чтобы расширить зону своего влияния в Европе и на Среднем Востоке. Американскому империализму ничего другого не остается, кроме как пойти на улучшение отношений с Китаем для сдерживания советских ревизионистов... Почему Китай согласился принять президента Р. Никсона?.. Необходимо извлечь все выгоды из противоречий между США и СССР и увеличивать их".
Далі більше. Американські гроші поступово піднімають промислову могутність КНР. Так як це було свого часу з гітлерівською Німеччиною і СРСР. Далі за американськими приходять всі інші. І Китай поволі стає фабрикою світу. І весь цей час всім пох. на права людини. На те що в Китаї страчують понад 5 тис. чоловік лише за офіційною статистикою. Всім пох. (ну крім маленьких сусідів) звичайно на агресивну націоналістичну риторику і територіальні претензії до всіх сусідів. Індія, В`єтнам, Японія, Росія - це не повний список країн частина територій яких є насправді китайською (за версією оф. Пекіна). Цікаво коли це жовте гівно розлізеться по цій планеті всім теж буде пох?
