Україніна – наркотик свободи

Анджей Бжезєцький, Tygodnik Powszechny (Польща) // 13:58 16-07-2010
 
Віткацький писав про закопаніну – допінг, який викликає бажання повернутися до міста в Татрах, попри жахливі ціни і дикий натовп. Такі вони наркотики: дорогі і не для нормальних людей. Але сьогодні з’явився наркотик, у сто разів сильніший за закопаніну – україніна.
 
Україніна викликає залежність з першого разу. Спочатку на кордоні зустрічаєш українських прикордонників. Від одного чи двох почуєш запах алкоголю, ними хитає, деякі навіть втратили мову. Але не слід помилятися – це не алкоголь так на них діє. Вони роками живуть у залежності від україніни, стільки років під дією наркотику даються взнаки. Вони ставлять штамп у паспорті так впевнено, як дилер пропонує товар. А перший «прихід» починається одразу на кордоні: ти нічого не бачиш. Там, де повинні бути ліхтарі, нічого немає. Тебе огортає морок, втрачаєш орієнтацію в просторі і часі. Виявляється вже на годину пізніше, ніж ти гадаєш. Тут панує інший часовий пояс і інші закони…
 
Реакція людей, які вживали україніну, буває різною, але симптом, що спостерігається у всіх, – наркотик дає залежним від нього відчуття свободи. Ця властивість україніни відома ще з 16-го століття. Селяни-втікачі, мандрівні лицарі і різного роду диваки вже тоді експериментували з україніною. Наркотик найпростіше було дістати – у натуральному вигляді – в степу. Алюзії на нього зустрічаємо в застільній пісні «Соколи». Навіть Mr. Tambourine Man Боба Ділана не була такою вишуканою алюзією на наркотики. Молодий улан тужить за «зеленою Україною» (отож це зілля…) і має таку залежність, що зілля це йому дорожче за дівчину. Це явище спостерігається також і в дії інших наркотиків: коли люди готові віддати «дилеру» гроші, годинники і навіть власне тіло. У пісні також ідеться про важливий компонент україніни: гарних українок.
 
Вплив україніни намагалися послабити багатьма способами. Найуспішнішими в цьому були спеціалісти з червоних лабораторій комунізму. Вони боролися проти різноманітних «опіумів для народу». Але Україні ради не дали. За кілька десятків років комуністичної влади, у розпал правління Брежнєва, Олесь Гончар у романі «Собор» детально описав враження, які викликає наркотик. Для героя цього роману Миколи Баглая «тут чутніше, ніж будь-де, промовляє до тебе навколишній світ своєю мудрою нічною тишею, химерною рослинною в’яззю на відбілених місяцем шлакових стінах. Вночі при місяці більше, ніж удень, вражає тебе оце розкошисте зачіплянське бароко з кетяжистих акацій та виноградного буйнолистя. Все змінилося, розрослось, переплелось, і в усьому, в єдності всього — гармонія».
 
Ну ось, будь ласка: «інші виміри», «повна гармонія». Чи то не опис справжнього кайфу? Рослинні орнаменти відбиваються на мурах – чи то не наркотичне видіння?
 
Про силу наркотика може свідчити те, що таке враження справило саме лише сидіння на лаві біля будинку. Чи варто дивуватися, що інший герой книжки, теж Баглай (тільки Іван), якого відправили працювати до Індії на будівництво металургійного заводу, тужить за країною на берегах Дніпра? Він пишався тим, що йому запропонували Індію. Так, Індію! Ту саму, до якої подорожували гіпі у пошуку вражень. Варто зазначити: через роман «Собор» автор мав неприємності. Бо «Собор» був закликом до свободи, а в СРСР україніна була заборонена.
 
Україна повернулася на мапи два десятиліття тому. Але лише у 2004 році «повернулася у великому стилі», як би сказали герої «Кримінального чтива», які, до речі, зналися на цій справі. Помаранчева революція була «приходом», якого Європа давно не бачила. Небезпідставно Людмила Янукович, дружина чинного президента, говорила тоді про наколоті апельсинки, які нібито роздавали на Майдані. Підсадити на голку вдалося навіть кількох іноземних політиків високого рангу.
 
Сьогодні Україна – це вже не Дике Поле. Але деякі риси залишаються. У Польщі, у Німеччині відчуваєш присутність держави. Порушуєш правила дорожнього руху – штраф. Не сплатив податки – плати пеню. Галасуєш – покарання. У Лондоні людину, яка йде з роботи, сто разів фіксують на камери. Не йдеться про те, що в Україні можна погано поводитися. Але сама думка про потенційні можливості вжити допінг якось впливає на відчуття свободи. Тому до України з’їхалися російські журналісти, які залежать від свободи слова і яких в Росії намагалися лікувати препаратом під назвою путініна.
 
Тут і досі панує анархія, яка й не снилася козаку-анархісту Нестору Махну. Ну, коли колишня прем’єр-міністр країни, чиї вбрання коштують багато тисяч доларів, офіційно не має житла і мешкає на «орендованій» дачі… Тільки люди, яким вдається у такий спосіб нічого не мати, є насправді вільними – титанами духу.
 
І так з усім. Авторські права? На київській «Петрівці» за 30 грн. можна купити будь-яку нову програму, фільм чи диск. Без сумніву, там уже є найновіший фільм про Бонда, який щойно вийшов на екрани. Чи треба тоді дивуватися, що мадам Блавацька – матір сучасної теософії і окультизму, народилася в Україні? Видно, нанюхалася україніни і вирушила у світ.
 
Вперше смак україніни я пізнав завдяки Пьотрику Косєвському. Достатньо було кількаденної подорожі до Львова неподалік від нас. Але я постійно чув про Донбас, де б’ється серце України: копальні і металургійні заводи. Я уявляв собі Донбас на кшталт толкієнівського Мордору: понурий край з вогнем, що вистрілює з печер. За кілька років ми з Малгосєю Ноцунь – як кореспонденти Tygodnik Powszechny – поїхали туди. Донецьк, Луганськ, Краматорськ…, але лише у Святогорську чекало на нас видовище, що неможливо забути. Казковий край, що не має нічого спільного з похмурим світом.
 
Однак найсильніше діє україніна в Києві. Золоті бані соборів і Києво-Печерської Лаври, Майдан, Хрещатик, Андріївський собор і Андріївський узвіз з його котами, Поділ, врешті Дніпро. Це місто вирує життям, воно постійно під кайфом. Його мер на прізвисько «Льоня Космос» підозрюється в наркотичній залежності, слідча комісія Верховної Ради хотіла запроторити його в лікарню.
 
У Києві все доступно в будь-яку пору дня і ночі. Для торгівлі немає обмежень. «Льоня Космос» придумав, зокрема, що мешканці можуть платити за зустрічі з чиновниками. Але для нас найважливішу роль відіграє його заява, що для наповнення бюджету міста можна також продавати київське повітря. Тут він влучив у яблучко, бо ми вже знаємо, що це не таке вже й звичайне повітря…
 
Мер, може, й зловживає. А оскільки україніна викликає також агресію, тож «Льоня» побився свого часу з колишнім міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком на зустрічі в адміністрації президента. Той самий Луценко на очах у німецьких охоронців аеропорту переплюнув витівки одного слов’янина з берегів Вісли. Бульварний Bild писав тоді, що Луценко (кількість алкоголю в крові невідома, бо він має дипломатичний імунітет) разом із сином (3 проміле алкоголю) кинулися з кулаками на працівників аеропорту у Франкфурті після того, як їх не пустили до літака з огляду на певний стан. Міністр потім заперечував, що був п’яний, та ми теж знаємо правду. Який там алкоголь – це зілля україніни призвело до того, що він хотів дістатися країни якнайшвидше. А часті бійки в парламенті? Чим їх пояснити, як не україніною?
 
З іншого боку, ця несамовита доброзичливість і гостинність, якої вже майже немає у жадібних і меркантильних поляків. «Київський торт» і майонез за кожною трапезою – вони теж входять до складу україніни.
 
І що ж? А те, що 20 років тому, 16 липня 1990 року, українська – хоч і досі радянська – Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет. За неї проголосували люди, які донедавна підлягали московському центру, та раптом викинули партійні квитки і долучилися до опозиції. Вони захотіли вільної України. Справжня незалежність прийшла роком пізніше. Що так подіяло на тодішніх депутатів? Мабуть, це очевидно.
 
Ми ще й не те побачимо в Україні. Можуть казати, що ця країна в постійній кризі, що українці провалять Євро-2012, що вони занапастили шанс на інтеграцію з ЄС і змарнували здобутки Майдану, що не проводять реформи і живуть у тіньовій економіці.
 
Так, Україна – божевільна і непередбачувана, але саме це вигідно відрізняє її від країн регіону, в яких панує «суверенна демократія». Ця країна мала нелегку історію, і значною мірою через це там відбувається вищеописані божевілля. Зрештою: чи ми, поляки, набагато кращі? Не варто хвилюватися, Україна ще вирівняється. Коли 20 років тому люди, виховані в радянській імперії, спромоглися на такий жест і проголосили суверенітет, то не варто панікувати, що Янукович віддасть країну москалям. Поки тече Дніпро і стоять собори, доти діє україніна і доти журналісти, інтелігенція і молодь будуть боронити українську свободу і тягнути країну до Європи.
 
Оригiнал матерiалу:
http://tygodnik.onet.pl/31,0,49288,1,artykul.html…
 
Текст взят из: http://inozmi.glavred.info/articles/3848.html