ПРО «КОЛЯДНИКІВ», ПРЕЗЕРВАТИВИ ТА ГАНЮ ГЕРМАН (ПЕРДЛИНИ ТИЖНЯ)

Ось, виявляється, над якими проблемами в робочий час і на державні кошти сушать собі голову вищі чиновники країни. 23 квітня заступник керівника Адміністрації Президента України пані Герман, мабуть, відпросившись з роботи, відвідала з’їзд Партії Регіонів, де виступила з палкою промовою. Звертаючись до присутнього на цьому ж з’їзді (і також у робочий час) іншого державного службовця — Президента Януковича — Анна Миколаївна гаряче запропонувала «…скласти реєстр тих людей, які в 2004 році були незаконно репресовані помаранчевим режимом, і яким не допомогли ані в 2006 році, ані поки що за 50 днів нашої влади».
 
Коментувати Ганьку — це завжди задоволення. А уявляти, як заступниця керівника АП коштом пла-тників податків обдзвонює партійні осередки «регіоналів» на предмет виявлення жертв злочинного режиму — то просто іменини серця. Але цього разу фантазія заклякла, натомість розум став битися над розв’язуванням Ганчиного ребусу. Оце, думаю, загадка… Кого ж злочинна помаранчева влада репресувала в 2004 році? І, головне, як таке допустив тодішній Гарант Конституції Леонід Кучма, який, пригадується, склав свої президентські повноваження лише в січні 2005-го?
 
Може, під безвинно репресованим Ганя мала на увазі тодішнього в.о. Прем’єр-міністра України Ні-колая Азарова, який 31 грудня 2004 року прийшов на Майдан у оранжевому шарфику зустрічати Но-вий Рік разом з Петром Порошенком? Мабуть, оті помаранчеві нелюді паяльником катували горо-пашного Азарова, примушуючи вдягнути на шию апельсинову гидоту.
 
Втім, кажуть, моральні тортури Ніколая Яновича були ще жахливішими. Після так званого «третього туру» президентських виборів, коли остаточну перемогу виборов Віктор Ющенко, Азаров став шу-кати спосіб піти в «услуженіє» злочинному помаранчевому режиму. І знайшов таки. Разом з Поро-шенком вони додумалися до наступного: якщо Петро Олексійович убовтає Ющенка на призначення його Прем’єром, то Ніколаю Яновичу буде запропонована посада віце-прем’єра. Але перед тим, як викласти цю комбінацію Ющенкові, Порошенко з Азаровим вирішили перевірити, як до такої кадро-вої перспективи поставиться народ. Бо помаранчеві злочинці, на відміну від злочинців біло-блакитних, попервах навіть до громадської думки трохи дослуховувалися. Тож і привів Порошенко Азарова 31 грудня 2004 року на сцену Майдану, де майбутня помаранчева влада Новий Рік прилюд-но зустрічала — аби перевірити, чи не проженуть Азарова зі сцени.
 
Ні, не прогнали. Натомість пів ночі Ніколай Янович, як останній дурень, в оранжевому шалику про-стояв. А злочинний режим його взяв, і через х… кинув — Ющенко прем’єром не Пороха, а Юльку призначив. Душевні муки Азарова, кажуть, були просто пекельними — стільки плазував, у шарфику перед телекамерами ганьбився, і все одно залишився без посади… Дійсно, чим не жертва?
 
Що найсмішніше: на останньому з’їзді Партії Регіонів Азаров з великою промовою виступив. Так одну його фразу потім всі телеканали крутили: «Кто-то на выборах работал, шел на баррикады, а кто-то, за нашими спинами, договаривался с возможным победителем выборов». Цікаво, кого це мав на увазі Ніколай Янович?
 
Але була в 2004 році ще одна жертва помаранчевої банди. Яка, напевно, і відкриватиме Ганчин ре-єстр. Це — професор архітектури та усіляких інших наук Лариса Скорик. А трапилося репресія з нею в самий розпал кампанії по виборах президента 2004 року, причому прямо в Національній ака-демії образотворчого мистецтва, де Лариса Павлівна щось там викладає — сказати, що саме, напевно не беремося, позаяк свої лекції вона присвячувала здебільшого непересічній постаті двічі несудимо-го кандидата. Оскільки замість викладацької практики Лариса Павлівна відверто займалася пропага-ндою та агітацією на користь Ганчиного шефа, це студентам набридло настільки, що вони, озброїв-шись молотком і цвяхами, стали слідкувати, коли ж професор Скорик відвідає туалет. Чекали недов-го. Як тільки у перерві між лекціями Лариса Павлівна усамітнилася з невідкладною потребою в за-кладі гігієни, помаранчеві бузувіри увірвалися в сортир і забили цвяхами двері кабінки… М-да… Отак пані Скорик і стала першою жертвою злочинного режиму.
 
Хоча, цілком можливо, що до Ганчиного реєстру Лариса Павлівна й не потрапить. Позаяк заступни-ця керівника АП зібралася «брати на олівець» лише тих сподвижників, яким ніхто не допоміг ані в 2006-му, ані в 2010-му. А, між тим, пані Скорик допомогли того ж дня — з туалетного полону вона була звільнена буквально за годину. І тепер Лариса Павлівна цілком може вихвалятися тим, що має зі своїм Лідером спільну рису в біографії — вони обидва примусово сиділи. Тільки Лідер — на «зо-ні», а Лариса Скорик — на унітазі.
 
А напередодні «регіонального» з’їзду порадував слух своїм виступом і сам Тому Що Лідер, який 22 квітня головував на засіданні Національного (я б навіть сказав «Наці-Анального») антикорупційного комітету. Взагалі-то існування в Україні такої установи само по собі є анекдотом, а ознайомлення з персональним складом цього Комітету викликає гомеричний регіт. Особливо, коли на тему моралі й законності починає розпатякувати Віктор Федорович, який недавно на зароблені тяжкою працею гроші придбав 140 гектарів угідь під Вишгородом попри те, що з 1996 року перебуває на державній службі й щороку декларує лише зарплатню та матеріальну допомогу.
 
Але те, що можна Януковичу, виявляється, заборонено скромній жриці богині Феміди з Дніпропет-ровська, яка, за словами пана Президента, влаштовує салюти за 100 тисяч доларів, їздить на дорогих автомобілях у супроводі трьох джипів і замовляє на свята іноземних естрадних зірок.
 
Як виявилося, інформацію про дніпропетровську суддю для виступу Президента готувала Служба безпеки України … Хто б сумнівався… Оскільки, очевидно, йдеться про суддю Господарського суду Дніпропетровської області Наталю Петренко, яку працівники СБУ минулого року «задокументува-ли» під час отримання 2 тисяч доларів США в якості хабара. І яка, тим не менш, продовжує й досі відправляти правосуддя.
 
От тільки не треба підозрювати правнуків Дзержинського в чистоті помислів і палкому бажанні ви-коренити гідру корупції в судах. Тим більше, що ніякої корупції в українських судах не буває, бо ко-ли беруть на лапу всі поголовно, це не корупція, а умови праці. Українські судді давно вже не мають ніякого відношення до правосуддя й по своїй суті є підприємцями, що працюють на ринку замовних судових рішень. Подумаймо самі: ну невже стала б та ж суддя Наталя Петренко ублажати гостей свого ювілею (який вона, до речі, святкувала в червні 2009 року в Криму й на який витратила 400 тисяч євро) співами Олега Газманова чи Вєрки Сердючки, якби б така її широта натури не сприйма-лася б цілком схвально колегами про суддівському корпусу? Суддя Петренко, яка спеціалізується на справах про банкрутство, живе точно так, як і сотні інших суддів. А попала вона в довідку СБУ ли-шень тому, що перейшла дорогу групі «Приват», під дахом якого працює інша підприємницька установа — Управління СБ України в Дніпропетровській області.
 
Для того, щоби поставити незговірливу суддю на місце, СБУшники встановили в кабінеті Петренко техніку, направили до неї свою людину з 2 тисячами доларів і відзняли весь процес передачі грошо-вих знаків. Після чого хутенько порушили справу, отримали санкцію на обшук і потрясли суддівську нерухомість. До речі, «її честь» має два будинки (у Дніпропетровську та Бердянську), три квартири (у Дніпропетровську, Бердянську та в Ялті) і земельну ділянку в Ялті. Під час обшуку лише дніпро-петровської квартири було вилучено одних тільки ювелірних виборів біля 200 найменувань.
 
Але знайшлися в пані Петренко високі заступники в Генеральній прокуратурі. Злі язики подейкують, що уникнути кримінальної відповідальності їй, начебто, допомогла землячка Тетяна Корнякова. А ще брешуть, що, буцімто, зараз Тетяну Всеволодівну злі люди хочуть відправити вслід за колишнім заступником Генпрокурора Шинальським — щоби звільнити місце для Ольги Колінько. Так це чи не так — нам не відомо, а плітки по Генпрокуратурі ми не збираємо (Боже борони!). Тим не менш, ви-ступ Януковича дає підстави припустити, що йдеться не про боротьбу з корупцією, а про звичайну кадрову комбінацію.
 

Як тут не згадати іншу жертву СБУшників — приснопам’ятного суддю Ігоря Зварича, який зараз знайомиться в слідчому ізоляторі з матеріалами кримінальної справи в порядку ст. 218 КПК України. Сам Зварич, власне, нікому не заважав. Але він ревно обслуговував колишнього Львівського губер-натора Петра Олійника, який мав давній конфлікт з керівником Секретаріату Президента Віктором Балогою. Після того як Ющенко призначив Олійника в заступники до Балоги й своїм представником у парламенті, Віктор Іванович зрозумів, що без допомоги УСБУ у Львівській області йому з конку-рентом не впоратися. Начальник обласного управління Анатолій Матіос зрозумів, що від нього ви-магається, «розкрутив» засновника ПП «Оліяр» Івана Залізного на заяву про хабар, який вимагав Зварич — і, будь ласка, вся Україна узнала, що слово «колядувати» має ще одне значення. Ясна річ, що ділові взаємини між Зваричем і Олійником були також задокументовані, внаслідок чого кар’єра представника президента у Верховній Раді раптово обірвалася «за власним бажанням».
 
Ну, а тепер — новини з-за кордону. Пенсіонер з Великої Британії 65-річний Джон Біббі розшукав власника кав’ярні, у якій він 50 років вкрав тістечка, і повернув точно такий пакунок з солодощами. Всі ці півстоліття пана Біббі мучили докори сумління за те, що він 15-річним хлопчиськом вчинив крадіжку. Сподіваємось, що приклад англійця надихне українського Президента на те, щоби до сво-го 60-річчя повернути вкрадені в юності шапки.
 
Кримінальну хроніку продовжує повідомлення зі Сполучених Штатів. Як з’ясували співробітники Нью-йоркської громадської бібліотеки під час ревізії книжкового фонду, перший президент США Джордж Вашингтон 5 жовтня 1789 року взяв у них дві книжки, які досі не повернув. Штраф за про-строчені книжки на сьогодні складає близько 300 тисяч доларів, але невідомо, хто саме з нащадків Вашингтона має його сплатити. Радимо американським бібліотекарям скористатися українським до-свідом і за прикладом президента Ющенка зажадати порушення кримінальної справи проти покійно-го. Принаймні, якщо в Києві судили давно померлого Сталіна за організацію Голодомору, то чого б не обвинуватити Вашингтона в Нью-Йорку в скоєнні дрібної крадіжки?
 
Ну, і нарешті, про трагічне. У Петербурзі один студент вкрав у торговому центрі «Румба» 600 презе-рвативів і намагався збігти з місця злочину. Але був затриманий охоронцями магазину. Ех, яку ніч хлопцеві зіпсували…
 
Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»
http://ord-ua.com/2010/04/27/pro-kolyadnikiv-prezervativi-ta-ganyu-german-perdlini-tizhnya/?lpage=1