«Август восьмого» – гарненька казка про смердючу війну

В Україні розгорнувся великий скандал навколо російського фільму «Август восьмого». Спочатку у соцмережах прокотилась кампанія за бойкотування «російського агітпропу», а потім кілька організацій звернулися до Нацкомісії з питань моралі з проханням заборонити прокат стрічки, як такої, що «розпалює міжнаціональну ворожнечу»
 
Сучасне кіномистецтво, озброєне високими технологіями, спецефектами, великою кількістю масовки і справді якісною грою акторів, може переконати більшість глядачів у будь-чому. Пересвідчитися в цьому може кожен, хто подивиться нову російську кінострічку «Август восьмого». Чому вона вийшла в Росії, цілком зрозуміло, – от-от президентські вибори у РФ. Але річ, власне кажучи, в іншому: навіщо її пускати у широкий український прокат?
 
Висновки очевидні
 
Перегляд стрічки наштовхує на певні висновки. Перший – війна це жах, завжди і без винятку. Історія матусі-одиначки, яка проходить крізь пекло, щоби врятувати малолітнього сина, певно, не залишить байдужим навіть циніка. А те, що малий хлопчина, стикаючись з нелюдськими страхіттями війни, починає сприймати її, як комп’ютерну гру, лише додатково посилює ці відчуття.
 
Другий висновок – довкола вороги. «Кляті США з НАТО» усе на думці мають, як би їм знову повернути Росію на те саме місце, з якого його так старанно піднімав Владімір Путін. Картина оминає увагою причини конфлікту в Південній Осетії. Проте у стрічці оточення російського керманича не забуває кидати репліки про те, що «вони мають санкцію Вашингтона», «це спосіб маніпулювати Росією – бери те, що хочеш», і що країну навмисне, мовляв, поставили перед вибором – або втрата обличчя, або міжнародна ізоляція.
 
Третій висновок – російська армія всіх сильніша. У стрічці автори блискуче зобразили хоробрих вояків, яким море до колін і гори до плеча. Вони лише відбивають атаки ворога і рятують мирних жителів.
 
Четвертий висновок – війну виграв президент Мєдвєдєв. У фільмі лише один раз принагідно згадується прем’єр Путін, проте головним героєм стрічки є саме глава держави. Хто був президентом РФ у 2008 році, згадати неважко. Певно, цей факт має підсолодити Дмітрію Мєдвєдєву гіркоту втрати президентської посади.
 
П’ятий висновок – грузини не винні. Творці картини не посоромилися показати грузинів, які розстрілюють машини миротворців і будинки з мирним населенням. Проте люті до грузинів у картині не відчувається. Навпаки пересічний грузинський солдат наприкінці стрічки навіть допоміг головній героїні довезти сина до дороги, якою рухалися російські війська. Автори фільму немов хочуть сказати – грузини, мовляв, хлопці гарні. А от керівництво у них…
 
Тло важливіше за зміст
 
Найцікавіше у стрічці «Август восьмого» – це те, що в ній НЕ показали. А саме – армія Південної Осетії. В необізнаного іноземця, який не знає, що Південна Осетія – це самопроголошена «незалежна» держава, має скластися враження, що Грузія напала безпосередньо на Росію, адже воюють у картині лише російські військові. От незрозуміло, чому кордон між Грузією і Росією охороняють миротворчі сили?
 
Про армію Південної Осетії автори картини забули недарма. Складно сказати, скільки війська мала самопроголошена республіка з населенням 72 тис. осіб, за офіційними даними. Проте відомо, що на озброєнні цієї армії було 87 танків, 23 ракетні комплекси «Град», понад 200 ПЗРК «Ігла», більше 200 ПТУР тощо. Постає доречне запитання: і де ж поділася вся ця армада з приходом грузин? Осетинські ополченці вели бої у Цхінвалі кілька днів. Керував ними тоді Анатолій Баранкевич – міністр оборони Південної Осетії та генерал російської армії. Після «перемоги» генерал Баранкевич був усунутий з усіх посад і відправлений у відставку, щоб очей не муляти президенту ПО Едуарду Кокойти. Вочевидь, пригодницьку стрічку такі суворі життєві реалії добряче б зіпсували.
 
А відтак почалася відверта брехня. У фільмі показано російську колону, яка стоїть біля входу у Рокський тунель і лише за наказом згори рішуче вирушає на Цхінвал. Хоча на момент початку конфлікту російські війська вже були на території Південної Осетії. У військовому таборі неподалік селища Джава передові батальйони 135-го і 693-го полків російської 58-ї армії з’явилися ще 7 серпня – за добу до нападу грузинів.
 
Ніхто в Російській армії не чекав наказу. 7 серпня о 23:00 грузинському президентові доповіли, що до Рокського тунелю з російського боку наблизилася колона зі 150 одиниць військової техніки. А вже у 3:40 ранку 8 серпня російські прикордонники пропустили цю колону на територію Південної Осетії. Який наказ? У стрічці героїня їде на автобусі порожньою дорогою. Насправді шлях мав бути переповнений військовою технікою.
 
Ще одна брехня. Коли російський глава держави намагається зателефонувати до президента Грузії, а у відповідь чує, що той зайнятий. Насправді все було навпаки. 7 серпня у зв’язку з посиленням перестрілок на грузинсько-осетинському кордоні держміністр Грузії з питань реінтеграції Тимур Якобашвілі зустрічався з командувачем російських миротворців, з послом Росії та намагався зустрітися з президентом Південної Осетії Едуардом Кокойти. Тоді ж грузинські урядовці намагалися додзвонитися до російського керівництва, але не змогли. Президент Мєдвєдєв був у відпустці.
 
Зрештою, мабуть, найбільша брехня, що є в картині, – це факт того, що офіцер-миротворець у Південній Осетії раптом зажадав, щоби туди приїхав його маленький син. Так само брехнею виглядають слова, сказані розвідником Льохою, мовляв, ніхто не вірив, що почнеться війна. Насправді перестрілки на кордоні почалися ще 15 червня. З початком серпня до перестрілок долучилася важка артилерія.
 
З 3 по 6 серпня тривала евакуація Цхінвала і прикордонних сіл. Вже 6 серпня «Інтерфакс» повідомив, що осетинські ополченці вибили грузинів з висоти над селом Нулі (грузинський анклав на території Південної Осетії. – Ред.). Раніше на теренах ПО було чимало грузинських сіл – після війни не лишилося жодного. Кількість грузинів, убитих під час цих «зачисток», ще й нині не визначена точно – російська сторона відмовляється приймати грузинські дані. Грузини з анклаву, розташованого вздовж ріки Велика Ліахва, лишилися живими і врятувалися на території Грузії завдяки… чеченцям, бійцям батальйону «Восток» Суліма Ямадаєва. Чеченці не забули грузинам допомоги в часи їхньої війни і допомогли їм пройти на грузинські терени. У стрічці про це, звісно, ані слова. Там ідеться переважно про грузинів які, мовляв, гади, мирних осетинів вбивають.
 
У стрічці згадується широко поширений російською пропагандою міф про те, як грузини обстрілювали мирний Цхінвал ракетами «Град» проти ночі 8 серпня. Натомість автори картини геть забули, як осетинська артилерія у той самий час рівняла з землею грузинські села Тамарашені та Нурі. У кінокартині не показано, що насправді відувався не обстріл, а перестрілка. І за цих умов до самого 8 серпня «ніхто не вірив, що почнеться війна»? Хотілося б поглянути на татуся, який тягне у таке пекло малолітнього хлопчика.
 
Спекулянти
 
Сказавши про брехню, варто зауважити і несподівану правду, яка також є у стрічці. І колишній чоловік головної героїні і його товариш – офіцери російської армії і водночас осетини за національністю. Це – правда. В частинах 58-ї армій було дуже багато осетинів – уродженців Південної Осетії й випускників російських військових училищ.
 
Під час бою головна героїня запитує в солдатів-розвідників, скільки ж їм платять за таку роботу? Ті жартома, певна річ, відповідають, мовляв, небагато, аби не зазналися. Це – також правда. Після конфлікту офіцерів-ветеранів почали масово звільняти з армії, не давши квартир, щоби кошти заощадити. Російські війська у Південній Осетії ще й зараз живуть переважно в наметах – військових містечок для них ніхто не збудував. Та що там військові? Після війни Росія виділила Південній Осетії близько 26 млрд рублів, проте 70% житла в самопроголошеній республіці ще й досі в руїнах.
 
Проте на темі тієї ж таки війни дуже полюбляє піаритися російське керівництво. Мабуть, маючи за мету краще вплинути на своїх громадян, у картині розкрито всю глибину трагедії, що просто з неба звалилася на голови тисяч людей, як у Південній Осетії, так і в Грузії. Єдиною реакцією на глибокі переживання героїв фільму може бути лише злість. Але злість не на міфічних «грузинських агресорів». Це почуття викликають ті політики і політичні режими, які для задоволення своїх параноїдальних постімперських амбіцій підтримують на плаву владу відверто бандитських режимів, і з легкістю розв’язують війну. Тих, які швидко забувають учасників тієї війни, але вправно піаряться на їхніх іменах в гарненьких кіно-казочках про брудні та смердючі конфлікти.
 
Дмитро Калинчук "Український тиждень"