Рівень ідіотизму в суспільстві не піддається регулюванню законами. Але легко може зрости за умов його популяризації у ЗМІ та культивування владою. Історичних прикладів лише у ХХ столітті з десяток назбирається.
Роман Чайка
Та для чого далеко ходити, коли у сусідів кількість «фріків», які готові поклонятися «живому господу Путіну» пішла рахунком вже на мільйони.
Художники часто використовують епатажний ідіотизм для творчої провокації. От і в Луганську Слава Бо (В'ячеслав Бондаренко) і його колеги з Центру підтримки аудіовізуальних мистецтв "Луганда-хаус" вирішили висміяти совковий ідіотизм влади, яка сама собі і суспільству пробує нав'язати задо-зализувальний культ особи. Для інсталяції виготовили ікону Януковича із коробки з-під цукерків та кольорових камінців для німбу. Слава Бо каже: «Моя робота затівалася як жарт, іронія щодо сакрального ставлення до влади. Але реакція, яку викликала робота - багато хто подумав, що я зробив дійсно ікону Януковича і поклоняюся йому як святому, мене розсмішила і засмутила одночасно. Значить, щось у головах у наших людей не так, раз вони можуть прийняти відвертий стьоб за чисту монету». Художники не здаються у своєму оптимізмі вилікувати сміхом суспільний ідіотизм і вирішили довести усе до абсолютного абсурду: проведуть «хресну ходу» з картонною іконою по центру Луганська і виставлять її біля будівлі облдержадміністрації. Думаєте, у когось із місцевої вічно біло-блакитної влади рука підніметься зупинити це «сакральне» дійство?
Ця анекдотична ситуація не нова. Володимир Войнович в романі «Життя і неймовірні пригоди солдата Івана Чонкіна» її вже давно висміяв на реаліях совєтської влади. НКВДисти арештували на базарі старого єврея-чоботаря, катували його, вибили зуби, а при складанні протоколу на цього «ворога народу» з'ясувалося, що за паспортом того звати Сталін Моісей Соломонович. І капітан-гебіст обливався потом, довго цілував того в дупу, аби зам'яти прикрий випадок: з таким прізвищем шпигуна брати ж не можна було – сам чого доброго загримиш під розстріл. І нині луганські «демократи» хулігана-художника з картонкою напевно також хотіли б прибрати, як Олєйнікова з футболками «спасіба за ананаса», але ж як можна руку підняти на таке обличчя із німбом на «іконі»! Не читали луганські можновладці Войновича – «многа букв». А що ж ядерний електорат? Прикольний люмпен чекає на чудо від ікони. Гляди – замироточить?
Маразм та ідіотизм вже давно став суспільною нормою у закритих громадах, які щоденно абсурд і дурість сприймають за суспільну норму. То ж і їхні делегати у владу під стать своїм виборцям-фрікам. Страшно, що ця дрімуча тупість давно покинула місця базування і розлилася у загальнонаціональному масштабі. Якщо переглянути випуски телевізійних новин центральних каналів, де недоторканні фріки пихато виголошують маразматичні і брехливі заяви, як надприродну істину, досяжну лише їхнім світлим головам, то і їх виборець в порівнянні вже не виглядає таким недолугим. А те, що неуки із мандатом – дуже агресивні ідіоти, щодня розуміє усе більше й більше людей.
Поки будете експериментувати над здоровим глуздом перед екранами УТ-1 – приклад останнього тижня.
Заступник голови фракції Партії Регіонів Михайло Чечетов, який відповідає маханням руки за бездумне прийняття законів без обговорення, двічі за один тиждень демонстрував свою агресивну тупість. Для почату вирішив відпаразитувати на трагічній даті Бабиного Яру: «Я думаю, что не украинский народ виноват, а те нелюди из числа националистов, которые принимали участие в расстреле десятков тысяч евреев. Мы должны попросить прощения за то, что представители националистических кругов УПА, Галичины натворили во время войны». Звідки Чечетову знати те, що в Бабиному Яру розстріляно понад вісімсот членів Організаії українських націоналістів, а до знищення усіх євреїв Києва ні ОУН, ні неіснуюча ще на 1941 рік УПА не мали жодного стосунку. Звідки клоуну знати, чому в Києві є вулиця Олени Теліги, яку розстріляли також тут, у Бабиному Яру. Версії з Буковинським поліцейським куренем і подібну брехню КГБ запустило давно, до 40-річчя Нюрнберзького процесу і впроваджувалося окремими постановами Політбюро ЦК КПУ 1979 та 1985 років, за якими приписувалося засобами пропаганди внести знак рівності між поліцаями і ОУН. Для подальшої фальсифікації історії була ще й інша постанова ЦК КПУ «Про організацію виконання постанови ЦК КПРС "Про заходи з подальшого викриття реакційної суті міжнародного сіонізму і антирадянської сіоністської пропаганди». Звідси, із завдання КДБ та ЦК «викривати фашистську суть сіонізму та колаборації ОУН», і бере початок улюблена табачниками фальшивка.
Якщо Чечетов знає історію Бабиного Яру, тоді він свідомо виступив брехуном-провокатором, але якщо свої знання він черпає з радянських фільмів на каналі Інтер - то гріх сміятися над убогим.
Вдруге свою провокаційну тупість Чечетов вирішив тиражувати вже з трибуни парламенту. Ініціативу відзначити ювілей літературного об'єднання «Руської трійці» він прокоментував так, що навіть учень початкових класів покрутив би йому пальцем біля скроні. Діти знають, що троє літераторів М. Шашкевич, Я. Головацький та І. Вагилевич, ще з кінця 1820-их років розпочали на Західних українських землях національно-культурне відродження, видавали книжки українською мовою, матеріали етнографічних експедицій. Вони – українські просвітителі, які прискорили Весну Народів в Австро-Угорській імперії. Зі шкільного підручника відомо, що «Істотною заслугою «Руської трійці» було видання альманаху «Русалка Дністровая» (1837 р. у Будапешті), що, замість язичія, впровадила в Галичині живу народну мову, розпочавши там нову українську літературу». Але Чечетов з трибуни «руську трійцю» перехрестив на «русскую тройку», а далі городив шовіністичний «брєд», не гірше якогось Затуліна з Табачником. Одним словом, і Шашкевич, і Головацький з Вагилевичем були агентами «русскава міра». Що Русь, що Росія в голові Чечетова сплелись навіки.
Якщо такий маразм виголошує парламентарій, то несправедливо критикувати простий народ. Випадок запущений – психіатрія розводить руками.
Днями один політик, вічний і непотопляємий лузер, який свого часу кучмівську адміністрацію називав не інакше, як «злочинний режим», вирішив поділитися своїм новим визначенням нинішньої влади. Назвав її олігархічно-люмпенським режимом. Справді?! Оскільки олігархи у нас є депутатами, деякі – міністрами, а деякі – віце-прем'єрами і навіть керівниками спецслужб – усе ніби-то вірно. Уряд – найолігархічніший за останні 20 років. Але кого записати в люмпени? Заморений народ, який не лише усе стерпить, але й бездумно готовий підтримати своїх кривдників на шляху до переобрання на владний Олімп? Можливо. Але ж такий люмпен – не є частиною державної машини примусу, а саме її жертвою. Електоральний люмпен - це лише гумус для вирощування приватних капіталів і латання дірок у бюджеті олігархів-міністрів. Отже, люмпен – не частина режиму. Тоді як бути з такою назвою «олігархічно-люмпенський режим»? Якщо ж у визначенні під люмпенами мати на увазі от таких убогих духом і розумом клоунів, як усі ці чечетови - тоді усе сходиться!
Комментарии