Після абсурду

Виктор Мороз
Конфлікт між Віктором Януковичем і Юлією Тимошенко досяг свого апогею. І вийшов за межі здорового глузду. До чого приведе ця стихія - нині ніхто не годен спроПісля абсурдугнозувати.
Команда професіоналів чи міцних господарників, що нині при владі, ще раз засвідчила, щоб бути нині в країні дуже багатим чоловіком і великим бізнесменом зовсім не обов`язково мати мізки, котрі хоч на два кроки прогнозують ситуацію. Звиклі до силового розв`язку всіх проблем, партія крупного бізнесу розгубилася. Вони нікого, виявилося, не злякали. Все раптом полетіло шкереберть. Далі глухий кут і безвихідь.
 
Але безвихідних ситуацій не буває. За умови коли залишається хоча б інстинкт самозбереження.
 
Варіант упиратися до краю - взагалі не варіант. Януковича не підтримає перш за все його надійна база і опора - крупний капітал, котрий у смерть боїться європейської й американської ізоляції. Та й крім принад західної цивілізації, там, очевидно, й їхні гроші. Не в Москві ж їх тримати - враз відберуть і ще й по морді надають. На Заході надійно.
 
Залишається єдиний варіант - визнати свою поразку й негайно припинити абсурд, котрий катастрофічно погіршує власні владні позиції. Питання тільки в одному: як зберегти при цьому лице? І як власну велику й безглузду поразку перетворити якщо не на маленьку перемогу, то, хоча б, на благородний жест сильного лідера, котрий помилився, але настільки сильний і мудрий, що здатен визнати свою помилку?
 
Найкраще, звичайно, - і так роблять усі великі керівники! - свою помилку перекласти на плечі власної команди.
 
Негайно звільняється генеральний прокурор пан Пшонка, який не зумів організувати справу так, щоб його "важняки" й відповідальні "слідаки" нарили б стовідсоткові аргументи на пані Тимошенко та її соратників. Не нарили. Не зуміли навіть знайти аргументи особистої користі ЮВТ на посту глави уряду. А без доказів особистої користі при прийнятті управлінських рішень в очах світу Юля покарана тим, що не обрана президентом. І все. Крапка. Все інше - від лукавого. І не дуже розумного.
 
Новий генеральний має усю команду переслідування показово відшмагати й негайно звільнити. За профнепридатність. А справу на Тимошенко та компанію спочатку відкликати на дорозслідування, а потім показово закрити. При цьому президент особисто контролює хід процесу й згодом приносить персональні вибачення пані Тимошенко за завданні моральні збитки.
 
Впродовж усього цього часу рейтинг Віктора Януковича з моменту зняття пана Пшонки починає зростати. А після вибачення перед Тимошенко рейтинг благородного президента просто стрибає на кілька відсотків догори й Віктор Федорович до чергового погіршення економічної ситуації в країні знову стає однозначним лідером громадської думки для ще раз "розведених" українців.
 
На цьому спектакль завершено. Завіса. Віктор Федорович приймає привітання від міжнародної спільноти, котра вражена демократичністю українських лідерів. А в Юлії Володимирівни відібрана тріумфальна перемога, розрахована на остаточне знищення рейтингу Януковича методами досить примітивного провокування. Проте вона знову на волі й шерстить по-дорослому всі круті бутіки Києва на предмет ознайомлення з новими колекціями, сподіваючись своєю потрясаючою зовнішністю, обрамлену в супер дорогі костюми, дістати цих невмитих донеччан. А, може, й не тільки їх. Але довіра до неї залишилася на попередніх позначках.
 
Тепер ЮВТ доведеться таки думати не над тим, як підібрати найдошкульніші слова на адресу нещасного суді, генерального прокурора, президента. Доведеться думати над необхідністю благородного поводження, благородних вчинків і благородних намірів. Навіть в умовах неблагородного й примітивного оточення. Якщо ти хочеш, щоб тобі, врешті, повірили. Якщо ти претендуєш на звання лідера нації. Якщо ти хочеш цю націю зібрати докупи й кудись повести. Доведеться заробляти бали не «на фронті» відвертого протистояння й усім набридлої словесної перепалки вже з третім президентом. Доведеться таки задуматися на стратегією розвитку країни. Й запропонувати для цього прості, зрозумілі, радикальні й привабливі для народу засоби, в яких кожен українець побачив би свою перспективу.
Ви гадаєте це неможливо? І я сумніваюся.
 
Та немає лиха без добра: тоді остаточно наступить час Арсенія Яценюка, Анатолія Гриценка, Віталія Кличка. Якщо, звичайно, вони врахують досвід своїх попередників. Чи не так?