Червонопрапорна авантюра

Спробуймо на мить уявити, який би ґвалт вчинили пару років тому нинішні можновладці, якби попередня влада спробувала б оголосити обов’язковою до використання в Україні державну символіку, наприклад, Сполучених Штатів Америки. Попри те, що США були членом антигітлерівської коаліції, розвішування на честь Дня Перемоги іноземної атрибутики на державних установах України (та ще й у примусовому порядку!), напевно, спричинило б колосальний скандал – і не тільки внутрішньополітичний. Бо, погодьмося, перед тим, як зазіхати на чужі прапори треба все ж таки спитати на це дозволу в законного власника…
 
Здається, тільки зараз Віктор Янукович усвідомив, у яку авантюру його втягнули недалекоглядні соратники, що проштовхнули через Верховну Раду одіозну поправку до Закону України «Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років».
 
Законодавчі нововведення, начебто, невеликі: частина перша Закону доповнена визначенням нової святкової атрибутики – копій Прапора Перемоги: «Прапор Перемоги є символом перемоги радянського народу та його армії і флоту над фашистською Німеччиною в роки Великої Вітчизняної війни. Зовнішній вигляд копій Прапора Перемоги має відповідати вигляду штурмового прапору 150-ої ордена Кутузова II ступеня Ідрицької стрілецької дивізії». А стаття 2 доповнена трьома абзацами, які регламентують використання цих копій, зокрема передбачають обов’язковий «офіційний підйом у День Перемоги копій Прапора Перемоги на будинках (щоглах, флагштоках) поряд з Державним прапором України».
 
Зрозуміло, що до здорового глузду чи до вшанування ветеранів Другої Світової епопея з червоними прапорами не має ніякого. Коли влада не може дати хліба, вона намагається влаштувати видовища. Як колись у таких випадках писали радянські пропагандисти про гнилий Захід – «з метою відволікти увагу населення від провалу економічної та соціальної політики уряду капіталістів»…
 
Торік про Прапор Перемоги ніхто не згадував, натомість аналогічна кампанія під гаслом «Помню і горжусь» була розгорнута в зв’язку з так званими «георгіївськими стрічками» — смужками тканини, розмальованими в корпоративні кольори відомого російського оператора мобільного зв’язку «Білайн». Святкували по 20 мільйонах загиблих весело та винахідливо – аж до проведення в Білокамінній конкурсу стриптизерок, присвяченого Дню Перемоги.
 
http://ord-ua.com/2010/05/25/ne-vsih-durnih-vijna-zabralaperdlini-nashih-ulyublentsiv/
 
Цього року українська влада цілком слушно вирішила, що об’єкт істерії треба міняти – аби не давати приводу вважати, що на Банковій вулиці Києва отаборився губернатор Малоросійського федерального округу. Та й потомки переможців «помнят і гордяцца», здебільшого, у чергах до німецьких посольств. Над новим предметом обожнювання в Адміністрації Президента довго голову не сушили – у нагоді став внесений 23 лютого 2011 року законопроект так званих депутатів-«комуністів» Є. Царькова й П.Цибенка (які мають таке ж відношення до комуністичної ідеї, як нафталін до виробництва тістечок), регіонала О.Кузьмука та поклонника Голови Верховної Ради Литвина С.Гриневецького.
 
Під переможні реляції активістів Партії Регіонів та їх комуністичних супутників законопроект був успішно проголосований 21 квітня 2011 року, після чого почалась просто якась червонопрапорна вакханалія. Чиновники, не очікуючи, доки набуде чинності нова редакція Закону, кинулись наввипередки розвішувати на державних установах те, що вони вважають копією Прапора Перемоги. А там, де брак знань чи фантазії не дозволяв відтворити вигляд «штурмового прапору 150-ої ордена Кутузова II ступеня Ідрицької стрілецької дивізії», представники влади просто й невибагливо чіпляли невідомо де знайдені державні прапори колишнього Радянського Союзу (для молодих читачів нагадуємо, що прапор СРСР – це червоне полотно з розміщеними в лівому верхньому куті перехрещених серпа та молота й п’ятикутної зірочки над ними).
 
4 травня ухвалений парламентом законопроект ще не встиг покинути стіни Верховної Ради, а пан Янукович вже заявив, що неодмінно його підпише, як тільки документ надійде до Адміністрації Президента.
 
Нарешті 5 травня «Закон про внесення змін до Закону України «Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років» (щодо порядку офіційного використання копій Прапора Перемоги)» з автографом Голови Верховної Ради України Володимира Литвина був направлений на підпис главі держави. Того ж дня Янукович мав би цей закон підписати, щоби наступного дня, у п’ятницю 6 травня, він був надрукований «Голосом України» або «Урядовим кур’єром» для узаконення присутності «копій Прапора Перемоги на будинках (щоглах, флагштоках) поряд з Державним прапором України» — бо інакше скандал, оскільки 6 травня було останнім робочим днем перед святом Перемоги. Але 6 числа текст Закону в газетах так і не з’явився. Натомість керівник АП Сергій Льовочкін повідомив інформагентству УНІАН, що закон попрямував до Кабінету міністрів та Міністерства юстиції України для отримання якихось «експертних висновків».
 
Скандальність ситуації полягає в тому, що напередодні, 5 травня, Янукович вже взяв участь в урочистостях, де отой самий червоний прапор майорів поруч з державним.
 

 

 
І тут – такий карамболь.
 
Очевидно, до Віктора Федоровича, а скоріше за все – до Льовочкіна, нарешті дійшло, у яку халепу встряло керівництво держави. Зрозуміли скандальність ситуації й у Партії Регіонів. Принаймні, 7 травня народний депутат від цієї політичної сили Олена Бондаренко, виступаючи на брифінгу в Національному прес-центрі у Вашингтоні, наголосила, що використання червоного прапора у дні свята Перемоги жодним чином не є поверненням України до радянської символіки.
 
http://www.youtube.com/watch?v=xOqT4IXUuBc&feature=player_embedded
 
«Український парламент ухвалив документ, який говорить виключно про використання прапора військової частини, яка брала Рейхстаг. На цьому прапорі є номер частини та назва. Там немає символів Радянського Союзу. Єдина схожість, що прапор має червоний колір… Як бачите, цей прапор військової частини не має жодного відношення до радянської символіки», — заявила О.Бондаренко.
 
Запевняти, що прапор військової частини Радянського Союзу не містить символів Радянського Союзу – для цього, погодьмося, треба мати чимало сміливості. У жахливому сні подібне не могло примаритись Верховному Головнокомандувачу тов. Сталіну. Щоби зрозуміти свою помилку, Олені Анатоліївні достатньо поцікавитись, як той прапор виглядає.
 

 
А якщо вона не вірить власним очам чи призабула вигляд символіки СРСР, принагідно процитуємо видану сорок років тому радянську книжку:
 
«Знамя Победы — это изготовленный в военно-полевых условиях импровизированный Государственный флаг СССР, представляющий собой прикреплённое к древку однослойное прямоугольное красное полотнище размером 82 см на 188 см, на лицевой стороне которого вверху у древка изображены серебряные пятиконечная звезда, серп и молот, на остальной части полотнища добавлена надпись белыми буквами в четыре строки: «150 стр. ордена Кутузова II ст. идрицк. див. 79 C.К. 3 У. А. 1 Б. Ф.» (Иванов К. А. Флаги государств мира. — М.: Транспорт, 1971, С.23)
 
Втім, якби той прапор лише уособлював колишній Радянській Союз, великого гріха в тому б не було (окрім, хіба, демонстрації безнадійної «совковості» нинішнього українського керівництва). Бо СРСР давно сконав і заявляти претензії про незаконне використання його символіки вже 20 років як нема кому. Але трапилось значно гірше. Річ у тім, що цей самий Прапор Перемоги ось вже чотири роки є ДЕРЖАВНОЮ реліквією іншої країни, яка в усьому світі визнана спадкоємицею Радянського Союзу, зберігає Прапор Перемоги під музейним склом і на законодавчому рівні визначила порядок використання його копій.
 
Наводимо – благо, він невеликий – текст Федерального закону Російської Федерації від 7 травня 2007 року №68-ФЗ «Про Прапор Перемоги»
 
«В целях увековечения народного подвига в Великой Отечественной войне 1941-1945 годов, в ознаменование заслуг воинов советских Вооруженных Сил перед Отечеством и в знак благодарности потомков победителям фашистских захватчиков настоящим Федеральным законом устанавливаются статус Знамени Победы, правовые основы его хранения и использования.
 
Статья 1
 
1. Знаменем Победы является штурмовой флаг 150-й ордена Кутузова II степени Идрицкой стрелковой дивизии, водруженный 1 мая 1945 года на здании рейхстага в городе Берлине.
 
2. Знамя Победы является официальным символом победы советского народа и его Вооруженных Сил над фашистской Германией в Великой Отечественной войне 1941-1945 годов, государственной реликвией России.
 
3. Знамя Победы находится на вечном хранении в условиях, обеспечивающих его сохранность и доступность для обозрения.
 
4. Место и порядок хранения Знамени Победы, порядок его транспортировки определяются Президентом Российской Федерации.
 
5. Хранение Знамени Победы осуществляется за счет средств федерального бюджета.
 
Статья 2
 
1. Во время торжественных мероприятий, посвященных Дню Победы, проводимых федеральными органами государственной власти, органами государственной власти субъектов Российской Федерации, органами местного самоуправления, организациями, общественными объединениями, возложения венков к Могиле Неизвестного Солдата в городе Москве и другим памятникам Великой Отечественной войны 1941-1945 годов в День Победы и другие дни, связанные с событиями Великой Отечественной войны 1941-1945 годов, а также для выставления на обозрение вместо Знамени Победы в случае, если оно убрано с обозрения для проведения реставрационных работ, могут использоваться копии Знамени Победы.
 
2. В День Победы копии Знамени Победы могут вывешиваться на зданиях (либо подниматься на мачтах, флагштоках) наряду с Государственным флагом Российской Федерации.
 
3. Вид копий Знамени Победы должен соответствовать виду Знамени Победы.
 
4. Одновременный подъем (размещение) Государственного флага Российской Федерации и копии Знамени Победы осуществляется в том же порядке, что и одновременный подъем (размещение) Государственного флага Российской Федерации и флага субъекта Российской Федерации, муниципального образования, организации, общественного объединения.
 
Президент
Российской Федерации В. Путин
Москва, Кремль
7 мая 2007 года
№ 68-ФЗ»
 
Ось, власне, чому міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко 22 квітня, відповідаючи в парламенті на запитання народного депутата Кендзьора, заявив, що на будівлях посольств України за кордоном на День Перемоги червоний Прапор Перемоги ні в якому разі вивішуватись не буде – тільки державні прапори України. Бо самовільне, без дозволу Російської Федерації, використання російської державної реліквії посольствами іншої країни – це, як казала незабутня Проня Прокопівна, шкандаль. Тим більше, що Прапор Перемоги категорично не можна піднімати поруч з синьо-жовтим прапором. Російським законом з вичерпною повнотою передбачено порядок використання Прапора Перемоги – він може підніматись чи розміщуватись тільки поруч з державним прапором Росії, причому в певній послідовності – спочатку йде чинний державний прапор РФ, потім – Прапор Перемоги.
 

 

Більш того, попервах проект Федерального закону містив порядок використання копії Прапора Перемоги в інших країнах під час урочистих заходів і передбачав можливість тимчасового вивезення копії Прапора за межі Російської Федерації за рішенням російського президента. Але в остаточний текст Федерального закону ця норма не потрапила. І тому використання за межами Росії копій Прапора Перемоги є взагалі неприпустимим (хіба лише на територіях російських посольств).
 
І наостанку – пропозиція для тих, хто «помніт і гордіцца», брутально порушуючи закони дружньої нам держави та проявляючи кричущу зневагу до російського народу. Якщо вже Янукович і Ко вирішили по-злодійськи скористатись чужою символікою, то копію Прапора Перемоги треба виготовляти все ж таки відповідно до оригіналу.
 
Річ у тім, що на оригінальному Прапорі не вистачає смужки довжиною 73 і завширшки 3 сантиметри. Трапилась ця втрата в червні 1945 року, коли Прапор зберігався в політвідділі 150-ї стрілецької дивізії. На той момент Прапор Перемоги виглядав як звичайний прапор Радянського Союзу – жодних написів на ньому не було. Але 19 червня начальник політвідділу дивізії наказав зробити на тканині напис «150 стр. ордена Кутузова II ст. Идриц. Див.». А ще за кілька годин надійшла інформація про те, що маршал Г.Жуков розпорядився доставити цей Прапор у Москву (планувалось пронести його на Параді Перемоги). Тоді на Прапорі було додатково намальовано: «79 Ск» і «3 УА 1 БФ».
 
Так ось, написи робили жінки-військовослужбовці, якій й відрізали на пам’ять смужку та поділили її на шматочки.
 
І хоча Генпрокуратура України закриває очі на те, що державні чиновники займаються виготовленням і розповсюдженням піратських копій іноземної реліквії, це ще не дає всіляким косусєвим та іншим кєрнесам морального права знущатись з зовнішнього вигляду Прапора Перемоги. Тому всі вироби «а ля Прапор Перемоги», з яких при виготовленні не відрізана смужка 73х3 см, підлягають негайному знищенню. Сподіваємось, наші слова будуть почуті…
 
Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»
http://ord-ua.com/2011/05/09/chervonopraporna-avantyura/?lpage=1