До чого призводить концентрація влади. Досвід Німеччини.

Борис Тарасюк

23 березня 1933 року німецький парламент в межах "Закону про виведення з катастрофічного становища народу та держави" надав надзвичайні повноваження Гітлеру та його уряду.

Нагадаю, як розгортались події в Німеччині після 23 березня. Було ліквідовано самоврядування земель, потім заборонено всі партії, крім гітлерівської, а їхніх активістів ув'язнено. Спецслужби за підтримки "добровольців" реалізовували політику тотального залякування суспільства, а тим часом країна швидко мілітаризувалась та готувалась до захоплення "життєвого простору".
 
Чи можна сказати, що нинішня українська влада повністю тотожна гітлерівській? Звичайно ж, ні. Ніхто в нас не планує захоплювати територію сусідніх держав чи "остаточно вирішувати расові питання". Одначе швидкість, з якою Гітлер ліквідовував демократію в Німеччині, цілком можна порівняти зі швидкістю згортання демократичних здобутків протягом першого року правління нинішньої влади. Незважаючи на різну мету (світове домінування чи особисте збагачення) – в обох випадках плани маскувалися "прогресивною" риторикою подолання лихоліття і призводили до згортання демократії буцімто задля цього подолання.
 
Цей зловісний з історичної точки зору приклад концентрації владних повноважень задля "благородної мети" особливо актуальний в нинішній Україні, де в ім'я "подолання кризи", забезпечення "стабільності" згортаються демократичні свободи, знищується свобода слова, з'являються політичні в'язні і біженці.
 
До чого це призвело 78 років тому – можна дізнатись із підручників історії. До чого призводить зараз – маємо нагоду відчути самі. Власне, вже відчуваємо.