Вiктор Шендерович:"Путiн -- це Каддафi та Кiм Чен Iр в одному флаконi"

Росiйський письменник i "ляльковод" Вiктор Шендерович про Юрiя Шевчука, царя-батюшку i розчарування українцiв
Цього разу росiйськiй владi поталанило: у вереснi було лише тридцять днiв, тож акцiю, яку опозицiонери проводять 31 числа кожного мiсяця, не влаштовували. Iнакше знову не обiйшлось би без затримань Нємцова, Лимонова, Шендеровича...
 
-- Пiд час цих акцiй мiлiцiя зазвичай перелякана бiльше, анiж самi учасники, -- каже "Експресу" письменник i телеведучий Вiктор Шендерович, вiдомий за програмою "Ляльки". -- Я ж бачу панiчний страх в очах цих хлопцiв, котрi за вiком можуть бути моїми синами. Та я їх не звинувачую: мiлiцiя -- лише знаряддя. Не можна ж звинувачувати плоскогубцi, якими виривають комусь нiгтi! Треба дивитись, у чиїх руках тi плоскогубцi й формувати ставлення громадськостi до цих людей.
 
-- Вiкторе Анатолiйовичу, виникає враження, що сьогоднi серед росiйської iнтелiгенцiї залишилася чи не єдина смiлива людина. Це -- Юрiй Шевчук. Можливо, я помиляюсь?
 
-- Це неправда, що вiн єдиний. Є ж Басилашвiлi, Юрський, Ахеджакова, Стругацький. Iнша рiч, що останнiй, як це не парадоксально, серед нового поколiння менш вiдомий i впливовий, анiж Шевчук. Зрештою, i Юрiй уже не хлопчик. (Усмiхається). Та, звичайно, вiн нинi не єдиний, кому не подобається те, що вiдбувається у Росiї.
 
-- А чи можна вести з владою дiалог про серйознi речi, сидячи за столом iз наїдками i пiднiмаючи бокал iз вином?
 
-- З моєї точки зору -- це взагалi помилка. Однак тут слiд роздiляти двi речi. Чулпан Хаматова, чудова, чесна й прекрасна жiнка, iде до Путiна задля того, щоб забезпечити хворих дiтей лiками. Це, з одного боку, плюс, бо таким чином вдасться когось врятувати...
 
Але, з iншого боку, цим походом вона, безумовно, змiцнює потворну систему. Систему, за якої прем'єр, котрий зобов'язаний забезпечити безплатними лiками хворих дiтей, робить на цьому грандiозний пiар. I замiсть того, щоб запровадити таку систему, за якої вiн мовчки, без усiлякого пiару, це робитиме (а якщо нi, його звiльнять), змiцнюється система царя-батюшки, благодiйника, котрий дарує дiтям життя...
 
Це якась вiзантiйщина! Муамар Каддафi та Кiм Чен Iр в одному флаконi. Нiякого стосунку до демократiї нинiшня система не має.
 
-- В одному з ваших iнтерв'ю я вичитав ще рiзкiшу фразу з приводу полiтичного ладу в Росiї: "Це не совок i не самодержав'я, а радше Латинська Америка пiввiкової давностi з її хунтами".
 
-- Ну так... Це хунта в чистому виглядi! Щоправда, м'який її варiант. Тобто, в нас нема стадiонiв, де допитують i розстрiлюють людей, але те, що це давно не влада в європейському сенсi слова, очевидно! Нiякого зворотного зв'язку з народом, нiякого бажання рано чи пiзно пiти, нiяких iнструментiв для того, щоб це сталося. (Вони самi цi iнструменти зламали!). Тому з кожним роком панування нинiшньої хунти все менш iмовiрно, що вихiд iз неї буде безкровний.
 
Вони вже так начудили, м'яко кажучи, стiльки кровi пролили та грабiжництва накоїли, що просто не можуть вiдiйти вiд влади, навiть якщо й хотiли б. Адже розумiють: щойно полишать свої високi крiсла, у них почнуться проблеми iз законом. Тому вони й залишаються у своїх кабiнетах. До слова, це одна з пасток авторитаризму. Дуже легко стати главою хунти, а ось перестати -- ой як важко!
 
-- I все ж захiднi лiдери -- Меркель, Берлусконi, Саркозi -- демонструють дедалi теплiшi й теплiшi вiдносини з Кремлем. Як ви пояснюєте цей парадокс?
 
-- Я зараз вiдкрию вам страшну таємницю: узимку в Європi холодно, а газу свого нема, тому вони й демонструють теплi та дружнi вiдносини. Якщо ж запаси сланцевого газу, що знайшли в Польщi, будуть достатнiми, через якийсь час iнтонацiя розмови змiниться. На жаль, досить давно, ще з путiнських часiв, газовий шантаж -- це один iз найбiльш очевидних iнструментiв зовнiшньої полiтики Росiї.
 
-- Цього року українцям обiцяють першу зиму, що пройде без "газової вiйни". I Янукович тепер їздить до Медведєва "звiтувати" кожного мiсяця -- нiби якийсь губернатор... Вас це не насторожує?
 
-- З губернаторами росiйський президент так часто не зустрiчається. (Усмiхається). На жаль, сьогоднi з'явились деякi ознаки того, що Україна пiшла услiд за путiнською Росiєю. Є симптоматика атаки на мас-медiа, на суспiльне життя загалом, є вибудовування корупцiйної вертикалi (так, як це було за часiв Кучми)... Для мене це тривожнi ознаки.
 
-- I все це вiдбувається на фонi розчарування людей. Про що свiдчать соцопитування...
 
-- Ось це найнебезпечнiше! Ви знаєте, ще Черчiлль казав: "Я розчарувався у демократах, але не в демократiї". Демократи можуть бути найрiзноманiтнiшi: нерозумнi, злодiйкуватi, вульгарнi, демагогiчнi. У цьому сенсi демократ нiчим не рiзниться -- вiн така ж людина, як усi.
 
Але iснує демократiя як iнструмент. Вiн забезпечує народовладдя, безкровний розвиток, швидку реакцiю суспiльства на помилки i на те, що загалом вiдбувається в державi. Україна, український народ (так само, як i росiйський) розчарованi результатами тих рокiв, що пройшли пiд демократичним прапором. Тiльки в нас народ розчарувався в результатi єльцинського десятилiття i кинувся в бiк авторитаризму, а у вас Юлiя Володимирiвна та Вiктор Андрiйович спiльними зусиллями змусили людей розчаруватись у демократiї. I це справдi найприкрiше.
 
Та, як на мене, з того, що було останнiми роками, слiд зробити цiлком протилежний висновок: усiм нам треба не менше демократiї, а навпаки -- бiльше!
 
Богдан БОНДАРЕНКО, Експрес
 

 
http://www.expres.ua/main/2010/10/08/40516