Рік непопулярних рішень

Віталій Портников, журнал «Главред», 04.01.10 // 10:00
Рік, який в Україні розпочинається президентськими виборами, може виявитись одним з найбільш цікавих і змістовних в її новітній історії.
 
І не тільки тому, що може змінитися господар резиденції на Банковій і відбудеться істотне перегрупування політичних сил. Саме 2010 року буде ясно, чи здатна нинішня українська політична еліта реагувати на виклики, з якими доведеться зустрітися державі. Адже можна не доводити, що це буде час непростих економічних випробувань. І від того, як вдасться подолати проблеми в українській економіці, залежатиме, чи буде Україна у найближчі десятиліття суб’єктом чи об’єктом світової політики.
 

Напередодні президентських виборів учасники перегонів мляво давали своїм виборцям обіцянки, яких ніколи не виконають. Адже новий президентський мандат – це час непопулярних рішень. Треба, нарешті, навчитися ефективно керувати Україною. Треба не говорити про боротьбу з корупцією, а знищувати умови, що сприяють чиновницькому свавіллю. Треба не аналізувати внутрішню політику сусідніх країн, а зробити прозорими домовленості з ними. Багато чого треба! Українська еліта зволікала із непопулярними рішеннями протягом 19 років, але вже досить. Водночас я погоджуюся, що, якщо не вдасться сформувати ефективний уряд і новий президент змушений буде піти на дострокові парламентські вибори, обіцяти різні дурниці доведеться ще кілька місяців поспіль. Але після цього вже – зась!
 

Звісно, це все може виглядати теорією. Але маємо дивитися правді в очі і запитати самих себе: а як довго може існувати держава з кульгавою економікою, величезними соціальними зобов’язаннями і міжнародними запозиченнями? Звісно, наша ситуація може поліпшитись, якщо почне оживати світова економіка. Проте від цієї стомленої пані не слід очікувати новорічних див. Наразі на Заході обережно говорять хіба що про стабілізацію. А для того, щоб європейській економіці була потрібна наша продукція, має початися її стрімке зростання. І тут питання: а чи можна очікувати цього зростання взагалі найближчим часом? Може, стабілізація і є найкращим виходом з кризи?
 

Погодимось, що стабільна Європа – все-таки краще, ніж нестабільна. Однак про політичну стабільність Європейського Союзу можна буде говорити тільки з часом. Нам ще належить переконатися, як реально працює Лісабонська угода, чи не призведе її практичне виконання до криз в ЄС, чи буде всім до вподоби новий порядок ухвалення рішень. А від цього залежить рівень співробітництва Євросоюзу з Україною, готовність наших сусідів на заході розвивати відносини, бути практичними, а не декларативними. І ми насправді маємо бути готовими до того, що нова система взаємин в Європі запропонує нам нові сюрпризи.
 

І нові сюрпризи очікують нас у відносинах з Росією. Може, не цього року, а вже наступного. Проте цей рік – також важливий. Москва намагатиметься побудувати нові відносини з новим українським президентом – і можна бути впевненим, що тут на російське політичне керівництво чекає розчарування. Я б у цьому сенсі порівняв 2010 рік із 1994-м. Тоді, після поразки Леоніда Кравчука і обрання Леоніда Кучми Президентом, у російській столиці були впевнені у абсолютній лояльності нового українського лідера. Але на російських партнерів Кучми чекали неприємні новини. Так, в риториці він значно відрізнявся від попередника. Але у нього були власні інтереси, і ці інтереси – а це логічно для глави держави – співпадали з українськими, а не російськими. Так буде і цього разу. А ми ж розуміємо, що Москву насправді цікавить не риторика, зовсім не риторика! До того ж, напередодні російських президентських виборів 2012 року Росію очікує непроста боротьба за вибір фаворита серед учасників дивовижного тандему. І не виключено, що відносини з новим українським керівництвом опиняться у заручниках російського протистояння. Звісно, справжню політичну боротьбу ми спостерігатимемо – якщо взагалі спостерігатимемо – вже 2011 року. Але й зараз можемо бачити перші краплі дощу перед зливою...
 

І тут – нове питання. Чи здатна українська еліта враховувати всі ці фактори, чи у нашій телевізійній та корпоративній політиці є місце для здорового глузду? А це ми вже зрозуміємо, споглядаючи, як новий президент, новий уряд (і, можливо, новий парламент?) дають собі раду з вирішенням внутрішньополітичних проблем. Хочеться знову повторити головну думку цього коментаря – від того, як вдасться подолати проблеми в українській економіці, залежатиме: буде Україна найближчими десятиліттями суб’єктом чи об’єктом світової політики.
 
http://glavred.info/archive/2010/01/04/100052-7.html