Чижмарь, Радецкий или как «они» берут власть

Чижмарь, Радецкий или как «они» берут власть
23.12.2009 8:28 | 5 комментариев | коррупция, персоналии, сбу, сигналы
 
Нынешние разговоры о рейтингах, обилие рекламы и прочие атрибуты предвыборной кампании выглядят несколько нелепо, если вспомнить, например, историю выборов в Тернопольской области, и о нынешней ситуации в этом регионе. Это все-равно, что садиться играть в карты с шулером. Нет смысла вникать в тонкости игры — нужно сразу бить канделяюром по морде. Потому что шулер никогда не играет по правилам и в честной игре — вы обречены. Сейчас тернопольчане уже кажется «накушались» Тягнибоком и его «Свободой». В городе полный развал, мусор не вывозится месяцами, городской транспорт не пережил неожиданной зимы. И уже даже самым «затятым» становится очевидным, что Тягнибок — не более чем «загонщик» Партии Регионов, основная цель которого — пугать по-сильнее восточные области, чтобы они охотнее бежали в стойло «интернационалиста» Януковича. А в западных областях, после того как кончилась риторика — начался хаос. Потому что, сейчас «регионы» подстегивают «Тягнибакса» ко все большему и большему радикализму. «Аленей» нужно хорошенько напугать, хорошо бы вообще поставить на центральных площадях городов виселицы с проскрипционными списками «жидов», «москалей» и «манкуртов». Кстати, если у кого еще есть иллюзии, еще пару лет назад Тягнибок аж бегом писал депутатские запросы за скромные три тысячи долларов. Что самое пикантное, заказчиками запросов выступали некие российские рекламные агентства, курируемые ФСБ. Но речь, в принципе не об этом, а о том, как в той же Тернопольской области стала возможна тотальная фальсификация выборов и какое участие принимала в этом СБУ. Потому что «контора» ведь не только «детские» странички на своем сайте открывает, но и «работает на выборы». Тупо, глупо, но работает. Кстати, судя по этой странной страничке (http://www.ssu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/category?cat_id=90661) СБУ у нас не спецслужба, а какой-то клуб кинологов. Я сначала, когда увидел рубрику о четвероногих помощниках, подумал, что это о зампредах. Которые «загребают» не только передними лапами, но и задними, а некоторые, типа Василия Грицака, еще и хвостом. Нифига, оказалось — о собаках. Кстати, о Василии Алибабаевиче. Говорят, в последние пару недель он успел неплохо подняться на закупках… туристического инвентаря, прежде всего палаток. Потому как «Регионы» при активной поддержке СБУ на период с 12-15 января готовят «новый Майдан» и массовые акции протеста. Уже сейчас формируются списки участников по всей Украине (с оплатой, естественно). И закупаются палатки, спальники и прочий туристический инвентарь. А «тендер» на закупку «товаров для туризма» якобы обеспечил именно Грицак. За соответствующий «откат». Мелочь, конечно, по сравнению со спиртом, но, как говорится, «копеечка к копеечке». Но не будем отвлекаться и вернемся к Тернопольской области.
Тотальные фальсификации выборов были бы там невозможны без тесной связки губернатора Чижмаря и начальника УСБУ Радецкого. Об обоих этих персонажах мы писали неоднократно, но для полноты картины стоит напомнить.
 
«Глава ОГА  Чижмарь  — выходец из Закарпатья и прямая креатура руководителя СП Виктора Балоги. Сменил на губернаторском посту «руховца» Ивана Стойко, который на перевыборах-2007 был избран в Верховную Раду по списку НУ — НС. До назначения в Тернополь Чижмарь  год работал руководителем службы главы Секретариата Президента, на Банковую перебрался из МЧС, где трудился советником министра Балоги, а еще ранее руководил аппаратом Закарпатской ОГА.
 
Влияние Балоги на Тернополь объясняется еще и тем, что это город, где Виктор Ющенко получил высшее образование в Тернопольском национальном экономическом университете (ТНЭУ). В губернаторской команде почти половина людей — это институтские друзья Ющенко. Например, Андрей Флиссак до назначения первым замом главы ОГА был доцентом в ТНЭУ. Он учился на три курса старше Ющенко. Во время премьерства Ющенко Флиссак работал заместителем главы ОГА по экономике.
 
Заместитель главы ОГА по вопросам ТЭК, промышленности, транспорта, связи, строительства и ЖКХ Богдан Якубовский учился в ТНЭУ практически в одно время с Виктором Ющенко.
 
Заместитель главы ОГА Иван Наливайко до назначения в Тернополь работал заместителем руководителя Главной службы организационного обеспечения Секретариата Президента.
 
В оппозиции к президентской команде обладминистрации была команда облсовета. Председатель облсовета — БЮТовец Михаил Миколенко является многолетним участником национально-демократического движения. Он и его соратники — выходцы из Украинской консервативной республиканской партии Степана Хмары.
 
Горсовет был разделен поровну. Городской голова Тернополя бизнесмен-птицевод Роман Заставный — член политсовета НСНУ. Первый заместитель городского головы Тернополя Елена Лакома — от БЮТ.
 
Возможно, политические оппоненты и дальше относительно мирно сосуществовали бы во власти, но летом прошлого года (23-27 июля) некоторые районы Тернопольской области затопила большая вода. Деньги, выделенные на наводнение, присвоила исполнительная власть (люди Балоги). Областной совет доступа к распоряжению деньгами и контролю над ними не имел. Хотя такое право у него по закону есть.
 
Осенью прошлого года облсовет решил проверить, куда пошли деньги, и для этого назначил начальником управления экологии облсовета Олега Миколенко (сына председателя Михаила Миколенко), заместителем председателя облсовета БЮТовца Олега Витвицкого, а председателем областного Контрольно-ревизионного управления еще одного БЮТовца Игоря Романкива.  
 
Юрий Чижмарь стал препятствовать расследованию и через областной суд заблокировал назначения. Тогда депутаты облсовета выразили «мальчику Балоги» недоверие. В ответ Чижмарь 19 ноября 2008 года направил представление в Верховную Раду о назначении внеочередных выборов депутатов  облсовета. Председатель Тернопольского облсовета Михаил Миколенко расценил это как месть. Сессия облсовета высказалась против выборов. Ее поддержала Верховная Рада, которая 3 марта 2009 года проголосовала Постановление “О признании утратившим силу Постановления Верховной Рады Украины “О назначении внеочередных  выборов  депутатов Тернопольского областного совета”. Но люди Балоги через суд отменили постановление парламента и провели выборы.
 
Все это время в городе и области с помощью массированной агитации раскручивался блок Тягнибока, а посредством административного ресурса продвигался «Единый центр». Накануне выборов в город наведался сам Виктор Ющенко. Были вызваны все местные начальники, вплоть до «сельсоветчиков». Президент закошмарил их до дрожи в коленках. Дескать, что бл…и, страх потеряли, ну погодите, будет вам «пістець». После чего фальсификация выборов на местах пошла полным ходом.
 
Тернополь. Впечатления очевидца  
 
Как рассказали нам источники в партийных штабах, на момент старта активной избирательной  кампании — т.е. 14 февраля — данные социологического исследования (которое не могло серьезно ошибиться) показывало: у Тимошенко было 37%, Яценюка —  16%, «Свобода» брала 14%, НСНУ 8%, Блок Литвина — 4,3%, Партия Регионов —  3%, «Единый центр» — 0,7%, УНП — 0,2%. При условии, что 58-59% пойдут голосовать.
Рейтинг «полностью доверяю»  у Тимошенко был 18%, у Ющенко 6,5%, у Тягнибока — 7,8%. Эти данные нигде и никогда не публиковались, но именно поэтому они ближе всего к истине.
 
Официальные результаты выборов — это продукт абсолютной и бесконтрольной фальсификации. Через губернатора Чижмаря Секретариату была полностью подчинена вся вертикаль избирательных комиссий.  Внешние проявления этой «корпоративности» — у всех членов областной избирательной комиссии даже шариковые ручки были от ЕЦ.
 
Фальсифицировать выборы на Тернопольщине очень удобно. В области 17 районов, села очень сильно разбросаны, жителей в каждом селе — понемногу, результаты тяжело проверить: в каждое село не доедешь. Вбрасывать можно, сколько угодно. Южные и северные районы косо поглядывают друг на друга, но на счет «красного пояса» вокруг центра православия — Почаевской лавры — сильно преувеличено.  
 
Тернополь (как город, так и область), действительно, очень религиозный регион. Много конфессий, между ними идет скрытая конкуренция за влияние на прихожан. Только на Тернопольщине могут голосовать «как батюшка скажет».
 
Но еще сильнее, чем влияние церкви, здесь дух национализма. Перефразируя поговорку «святее Папы римского», можно сказать: Тернополь националистичнее Львова. Дороги и бытовые проблемы для местного населения интереса не представляют (хотя город удивительно чистый и уютный).  Главное — это национальный вопрос: мова, культура, ОУН-УПА. Только в Тернополе на русскую речь отвечают сквозь зубы. Кто видел в феврале празднование ОУН-УПА, подтвердит: такого фанатизма, таких горящих глаз, такого зашкаливания «ура-патриотических настроений» ни в одном другом регионе нет.
 
В самом городе Тернополе население 200 тыс. человек. Примерно, треть работает на базаре.  Местные власти начали нарочно «прикручивать» налоги на базарный бизнес, выдавая это за указание Кабмина. В результате базарные торговцы поднялись как один. Рынок — это место, где решались многие политические вопросы.
 
Партия регионов, вопреки общепринятому мнению, не была партнером ЕЦ и не участвовала в фальсификации непосредственно. По сведениям из штаба партии, за три дня до голосования на ковер к начальству был вызван руководитель тернопольского «осередка» ПР Орест Муц — народный депутат Украины,  в прошлом шеф-редактор газеты «Репортер».
 
Ореста Павловича долго возили «фейсом об тейбл», приговаривая: что ж, мудила, делаешь, ты же выборы проигрываешь. На что Муц, вытирая кровавые сопли, оправдывался: дескать, 3% — это наш исторический потолок, и больше никаких вариантов нет.
 
Надо понимать, что такое областная организация ПР в Тернополе — это сам Муц, его жена, его дочка Катя и несколько родственников. Загнать кого-либо поработать на Регионы в Тернополе невозможно в принципе.
 
Шок, который испытали, узнав о своих 11%, как партийная верхушка ПР, так и «маленький Муц», они до сих не могут переварить. Муцу вчера аплодировали на политсовете. Хотя и он сам, и его начальство понимают: ЕЦ просто решил сфальсифицировать выборы «на двоих»: оставшиеся бюллетени повкидывали за Партию регионов, понимая, что она возражать не будет. Зато всех остальных такой результат шокирует и это «буде весело».»
И еще: «Однак якщо прослідкувати життєвий шлях Юрія Васильовича, то вимальовуються доволі цікаві факти, які свідчать про його безхребетність у політичному житті та формують такий собі портрет пристосуванця і підлабузника. Ще у молоді роки Чижмарь, збагнувши усю красу приналежності до прислужників-козачків могутньої тоді партії влади СДПУ(обрізані) та відчуваючи своїм комсомольським нутром свіже незаймане корито, у присущій йому манері політичного хамелеона, очолює Закарпатську молодіжну організацію СДПУ(о). Однак кон’юнктура ринку стрімко змінюється і уже в 2002 році Юрка, як того шкідливого кота, що систематично тягне сметану з хазяйського глечика, пинком під зад з партії виганяє тодішній голова закарпатських «есдеків» Іван Різак. Здавалося б — капець політичним амбіціям, проте власне «Я» Ю.Чижмаря не сприйняло такого брутального поводження із власною персоною і він, перечекавши бурхливі революційні будні, уже під час третього туру президентських виборів у 2004 році позиціонує себе як борець за свободу і демократію, одночасно перебуваючи у двох «помаранчевих» політсилах — «Нашій Україні» та молодій «Порі». Уже в 2005 році наш герой балотується на посаду міського голови Ужгорода як безпартійний та «пролазить» без мила у список до Ужгородської міськради від «Пори». І якщо у першому варіанті чи то досвіду чи грошей Юрку не вистачило, то до міськради 4 і 5 скликань в якості депутата він потрапив. Після утвердження себе в якості партійного діяча, Чижмарь, через зв’язки у вищих ешелонах влади, із скорботним обличчям гнаного і голодного закарпатського цигана та жалісливим «люде добрі, нас в родині багато, я наймолодший, дайте пити, бо так хочу їсти, що нема де переночувати», за 4 роки умудряється побувати на більш ніж 5 посадах у державних органах влади, звідки його систематично футболять під зад, враховуючи тупість, економічну безграмотність, вічне циганське бажання щось поцупити.
Проте амбіції дикоростучого організму на цьому не зупиняються і на зорі владного протистояння між Секретаріатом та Кабінетом Міністрів, з метою завоювання вигідного плацдарму в політичній війні, Чижмаря призначають спочатку виконуючим обов’язки, а з листопада 2007 року — головою Тернопільської ОДА.
Уже з самого початку перебування на вказаній посаді у амбіційного губернатора виник гострий конфлікт з депутатами обласної ради від БЮТ. Водночас, розуміючи, що «боротися» із бютівцями, які отримали більшість в обласній раді, власними зманіженими ручками йому буде вкрай важко, Чижмарь, приховуючи свої істинні політичні вподобання, заручився підтримкою депутатських фракцій «НУ» та УНП, при цьому відмовившись від реальної можливості очолити обласний осередок новоствореної на початку 2008 року потужної політичної сили під обнадійливою назвою «Єдиний Центр». Навіть після оголошення недовіри власній персоні 22 жовтня 2008 року депутатами фракцій УСДП, ВО «Батьківщина», СПУ, «КУН — Національний вибір» губернатор вперто приховував свій головний козир, сподіваючись на те, що народні обранці покричать, зламають ще декілька мікрофонів і перевернуть пару трибун, та й на тому все закінчиться. Однак справжнє єство героя відкрилося одразу ж після прийняття ВР України постанови про проведення дострокових виборів до облради. Саме тоді, коли протистояння з депутатами обласної ради досягло свого апогею, а «бойові» дії перейшли у відкриту фазу, Чижмарь, знехтувавши підтримкою його фракціями НУ та УНП протягом року перебування на посаді, відкрито заявив про свій новий політичний статус, добре приховуваний до пори до часу, очоливши виборчий список обласної організації «ЄЦ» за вказівкою Центру. У відповідь, фактично зраджені депутати, які ще у жовтні всяко намагалися не допустити висловлення недовіри голові ОДА «бютівською» більшістю, на даний час об’єднуються в «античижмарівську» коаліцію, яка повинна поставити край свавіллю Юрія Васильовича і вдруге, уже спільно з політичними суперниками, висловити недовіру губернатору.
Нам залишається тільки здогадуватись, який ще політичний колір в подальшому обере для себе, а точніше — для забезпечення власного імунітету, пан голова…На прикладі метеорологів бачимо, що прогнози — справа невдячна, у нашій державі вітер може подути у будь-яку сторону, а правилом Ю.Чижмаря є гасло «куди вітер, туди й я»…
Однак де б не ступала нога нашого вундеркінда, за бурхливим ростом і стрімким підйомом на владний Олімп стоять суцільне нехтування законами, обман, фальсифікації, зловживання службовим становищем, привласнення державних та інвестиційних коштів, аморальність та деградація особистості.
Тепер, панове, перед нами постає Чижмарь юрист, громадський діяч, викладач і на завершення держслужбовець 1 рангу, який, наскільки відомо автору, присвоюється пожиттєво. Не маю бажання переповідати усе те, що намагався довести до відома тернополян, вищих владних інстанцій та правоохоронних органів в попередніх статтях, проте коротко резюмую усе написане, щоб відтворити у вашій уяві цілісну картину.
Свою бурхливу діяльність Чижмарь розпочав на рідному Закарпатті ще будучи юристом і, необхідно віддати йому належне, професійно використовував свої знання за для власної наживи. Увійшовши в довіру до одного з місцевих підприємців, співзасновника ужгородської фірми «Арекс», Чижмарь, який забезпечував юридичну сторону діяльності підприємства та маючи доступ до установчих документів, не ставлячи до відома співвласника, який на той час виїхав за межі України, вивів його зі складу засновників та ввів зовсім іншу особу, за що отримав перший свій значний гонорар. Згодом для пана юриста відкрилися зовсім інші горизонти для власного збагачення — викладач Закарпатського університету Чижмарь активно почав впроваджувати так звані «консультації» під час сесій, за що відповідно отримував моральну компенсацію, в народі та кримінальному кодексі названу хабарем. Проте гроші бралися не завжди — особливо обдарованих панянок з довгими ногами доволі часто бачили в компанії викладача в ужгородських ресторанах і готелях, де при місячному сяйві з Юрієм Васильовичем за оцінку в заліковці студентки розраховувались «натурою». Сам же викладач права натхненно колекціонував матеріали своєї майбутньої дисертації на тему «Вплив місячного сяйва на навчання, іспити та заліки студенток».
Водночас, забезпечивши собі засоби для тілесної релаксації, майбутній губернатор зайнявся громадською діяльністю і перейнявся проблемами місцевого ромського населення. У 2001 році, коли українські громадські організації щедро фінансувалися з-за кордону для впровадження соціальних програм, Чижмарь, намалювавши ряд фіктивних грантових проектів, зумів отримати на рахунок створеної ним місцевої організації «Товариство громадського самозахисту» від Міжнародного фонду «Відродження» кошти загальною сумою понад 140 000 доларів США.
Після того, як згадана інформація стала відома широким колам, в лютому 2006 року Чижмаря усунули від виконання службових обов’язків на посаді керівника апарату Закарпатської ОДА, після чого подальше перебування та діяльність нашого героя на Закарпатті мабуть стало доволі небезпечним. Як уже було згадано, у столиці Ю.Чижмарь перебував під прямим контролем, отож безкарно красти перед носом у влади уже не міг. Вихід прийшов сам по собі — нашого «любого друзя» призначили керівником Тернопільської ОДА. І тут, як писали класики жанру, «Остапа понесло…».
Посівши губернаторське крісло, Чижмарь насамперед провів інвентаризацію майна області і зрозумів, що саме тут відбудеться його становлення, як великого латифундиста і будівельника. Налагодивши тісні контакти із місцевими забудовниками Щепановським, який є місцевим будівельним олігархом, таким собі тернопільським Флетчером, який, створивши своєрідну будівельну піраміду, впевнено задурює мізки місцевому населенню (очолив міську організацію «Єдиного Центру»), В.Лилом і С.Тарашевським (є головою обласного осередку «ЄЦ»), губернатор, із задіянням адмінресурсу, активно лобіював виділення Тернопільською міськрадою десятків гектарів землі для потреб згаданих осіб, за що, відповідно отримував від вдячних побратимів мзду у вигляді квартир у новобудовах та декількох приватних котеджів під Тернополем та Києвом. Саме вищезазначені колеги були підібрані Чижмарем в якості побратимів по партії, на даний час є очільниками «Єдиного Центру» в регіоні і сподіваються, що після відвертої наруги над громадою області їх підтримають на березневих виборах до обласної ради. Моє вам на це щире українське «Не дочекаєтесь !».
Йдемо далі сторінками славного літопису життя і досягнень Чижмаря на займаній посаді. Не забуваючи про те, що земля — це одне із найвигідніших капіталовкладень, на підставних осіб Чижмарем було зареєстровано понад 6 га земельних наділів в обласному центрі та Тернопільському районі. Відчувши смак безкарного збагачення, Юрій Васильович з середини 2008 року активно перейнявся проблемами лісового та кар’єрного господарств області, при цьому не забуваючи про величезні площі військового полігону поблизу Тернополя та Чортківського військового аеродрому, питання про доцільність функціонування яких неодноразово піднімалася губернатором в стольному граді. При цьому, заручившись підтримкою керівника Тернопільського обласного управління лісового та мисливського Ігоря Попадинця, губернатор відпрацював схеми вирубки деревини та постачання її на рідне Закарпаття з подальшим експортом за кордон. А самого Попадинця мудрий керманич регіону взяв в «долю малую», заохотивши його високою державною нагородою від імені Президента.
Мета таких потуг доволі банальна і відкрита — звільнені площі полігону і аеродрому поблизу обласного центру можна спокійно віддати під забудову, а ліс і будівельні матеріали з кар’єрів — ще одна суттєва прибавка до пенсії бідного держслужбовця. Попри це, здійснюючи жорстку кадрову політику, молодий губернатор впровадив кошторис оплат за призначення на керівні посади в місцевих владних органах, які коливалися в межах від 20 до 200 тисяч тих самих зелених папірців із зображеннями мертвих американських президентів.
Однак гроші грошима, а відсутність поруч коханої дружини у доволі молодому віці призводить або, даруйте, до онанізму або ж до спермотоксикозу. Щоб уникнути другого і не бути застуканим за першим, пан губернатор знайшов вихід із такої скрутної ситуації, у чому йому активно спряли голова Тернопільської РДА «уенпіст» Володя Болєщук, виписаний для свити колєга по Закарпаттю, керівник апарату голови Тернопільської ОДА Іванко Наливайко та інші «любі друзі», які страждають без систематичної жіночої ласки. Саме у такому складі молода гоп-компанія після трудових буднів об’їжджала навколишні «злачні» місця, де їхні природні потреби задовольняли місцеві жриці кохання.
Ще одним фактом повної аморальності діючого губернатора є його нехтування національною пам’яттю тернополян, коли в день Покрови, а водночас День створення УПА він в оточенні найближчих соратників влаштував полювання на теренах Шумщини, де лежать кістки героїв.
Апофеозом бурхливої діяльності пана губернатора на займаній посаді став розгляд питання, ініційованого у жовтні депутатами обласної ради, щодо нецільового використання керівництвом Тернопільської ОДА та регіональних РДА (читаємо — Чижмарем) бюджетних коштів, виділених на подолання наслідків липневої повені на Тернопільщині. Саме під час горезвісної сесії 22 жовтня 2008 року губернатора та його оточення було звинувачено у розкраданні близько 5 мільйонів гривень. На цей раз гроші було роздерибанено між Чижмарем і його підрядчиком — керівником обласного Управління служби автодоріг Проником В.Д. Схема виявилась доволі простою — намалювали цілу купу дороговартісних проектів по спорудженню нових автодоріг та мостів, знищених стихією, роботи як такої до цього часу не виконали, а гроші з держбюджету поділили між собою. За вказаними фактами обласною прокуратурою було порушено понад 20 кримінальних справ, жодна з яких, враховуючи дружні стосунки Чижмаря і обласного прокурора, не доведена до свого логічного завершення.
В довершення вищесказаного, ще одним штрихом до морального портрету діючого поки що губернатора є його неадекватна поведінка в день трагедії, яка сталася 14 лютого 2009 року на залізничному переїзді поблизу с.Прошова, що на Тернопільщині. В той час, коли представники створеної Кабміном спеціальної урядової комісії по розслідуванню причин трагедії уже перебували на місці події, самого губернатора на території області не виявилось, а місце його знаходження довго не могли визначити. Мабуть, суботнього ранку пан Чижмарь знову вирушив на полювання, відключивши мобільний телефон, щоб часом живність не розлякати.
Напрошується елементарне за логікою запитання: що ж може запропонувати народу діючий губернатор і потенційний депутат, моральне обличчя якого занапащене ще у молоді роки ? Скажете, — то все наклепи, але ж ні…історія життя кожної особи пишеться з народження.
Не маючи на меті підтримати жодну політичну силу напередодні виборів до обласної ради, хочу лише зауважити, що з такою біографією людині не місце не те що у владі чи політиці, а взагалі на території нашої держави. Поруч з цим, хочу ще раз закликати тих, хто очікує значних політичних дивідендів від перебування Чижмаря на посаді керівника області та довірив йому очолити виборчий список обласного осередку «ЄЦ» — подивіться правді у віччі і зрозумійте врешті решт, що після усього, що встиг натворити ваш «любий друзь» за час свого керівництва, за нього та очолювану ним компанію таких же пройдисвітів і лицемірів стовідсотково голосуватимуть тільки люди не сповна розуму. І будьте певні, що з двох зол тернополяни виберуть менше.
На завершення дозволю собі, як звичайний маленький українець, дати пораду «дорогому» губернатору — на накрадені кошти замовте собі чартерний рейс в одну із африканських країн «третього світу» і спробуйте побудувати там світле майбутнє. Можливо тоді вдячні аборигени за життя спорудять Вам банановий пам’ятник…а якщо спробуєте нажитися на місцевому населенні, то майте на увазі — голодні, обдурені і розчаровані папуаси з’їдять Вас, пане губернаторе, без солі й водою не зап’ють…»
 
Не менее одиозной фигурой в области, да и в Украине является руководитель местного УСБУ, «потомственный» генерал Радецкий. Послужной список этого «генерала» и порядок прохождения им службы — это просто насмешка над военными. Но об этом попозже.
Вот что писали в свое время о тогда еще бравом полковнике Радецком:
Родился наш герой в Москве 14 июня 1974 года в семье кадрового военного заместителя командира полка Группы советский войск в Германии Виталия Радецкого, в последствии возглавившего Одесский военный округ, а потом ставшего Министром обороны Украины(1993-1994). Обеспеченное детство и статус отца сыграл с неокрепшей детской психикой злую шутку – характер у сына генерала сформировался скверный, поведение отличалось хамством, надменностью и упорным нежеланием учится.
Желая, чтобы сын пошел по стопам отца, семья отправляет его в военное училище, которое (между прочим, танковое) Александр Радецкий заканчивает в 1995 году уже в статусе сына бывшего Министра обороны Украины ( в тот момент Главного инспектора Минобороны). Перед молодым офицером открыты все двери, но он жаждет власти и денег, которые, по его мнению, ему может дать служба в СБУ, еще помнившей всесилие КГБ. Но, поработав 4 месяца в контрразведке, молодой офицер понимает, что работа в органах требует не только амбиций и желания власти, но и определенных интеллектуальных усилий, знания иностранных языков, юриспруденции, в конце концов. Ни чего из выше перечисленного у молодого танкиста не было, что вызывало постоянные конфликты с руководством и коллегами, которые, в свою очередь, приходилось заглаживать влиятельному папе.
Как уже отмечалось, основными мотивами для Александра Радецкого являлись жажда власти и денег. Но в контрразведке, которая борется с внешними врагами, власти не добьешься и денег особо не заработаешь. Вследствие этого, в 1998 сын генерала переходит в одно из самых «хлебных» подразделений СБУ – Департамент контрразведывательной защиты экономической безопасности государства. Тут начинается стремительный карьерный молодого офицера — за 5 лет он прошел путь от старшего опера (2000 г.) до начальника Управления энергетической безопасности ДКЗЭД СБ Украины (2005 г.).
Следствием такого умопомрачительного карьерного роста стало настоящее «головокружение от успехов» — спесь, хамство и жадность к деньгам стали визитной карточкой молодого начальника. Александр Радецкий разработал и эффективно внедрил в своем управлении систему откатов, когда нижестоящие начальники «крышуют» бизнесменов и часть полученной «мзды» передают вышестоящим. В конечном счете, все денежные потоки сходятся у начальника управления А. Радецкого. Следствие такого построения «работы» стало нарастание недовольства в коллективе, которое 15 марта 2005 года вылилось в официальном рапорте ряда офицеров на имя Председателя СБУ с просьбой дать правовую оценку действиям Александра Радецкого.
Реакция руководства СБУ была мгновенной – в 18 марта 2005 года А. Радецкий был отстранен от исполнения своих обязанностей. На этом бы, наверное, и закончилась военная карьера амбициозного офицера, но тут в ситуацию опять вмешался отец.
Здесь необходимо, отметить, что генерал Виталий Радецкий, ранее поддерживающий Л. Кравчука и лояльный к режиму Кучмы в конце 2004 года понял, что власть переходит к «оранжевым», быстро переметнулся к ним и возглавил Комитет защиты национального суверенитета и территориальной целостности, заявив на Майдане о поддержке армией Виктора Ющенко.
Воспользовавшись поддержкой отца, А. Радецкий избежал увольнения, но его бурный карьерный рост прекратился.
Снова звезда Александра Радецкого взошла с приходом Виктора Балоги в Секретариат Президента Украины – все враги были повержены, а «стукачи-подчиненные» – уволены. Молодой же полковник возглавил УСБУ в Тернопольской области, что бы в скором будущем прийти в высшее руководство СБУ. При этом он активно работает в направлении получения гектаров тернопольской земли, в чём ему помогает второй ставленник Балоги – глава ОГА Юрий Чижмарь
Интересно, что одним из основных козырей, используемых семьей Радецких для сохранения власти в Министерстве обороны и СБУ, стала дружба с церковными иерархами, а конкретно, Филаретом, который, в свою очередь, имеет неограниченное влияние на В. Ющенко. Возвращая долги церковникам, Александр Радецкий строит на территории УСБУ в Тернопольской области церковь УПЦ КП. Правда не за собственный счет, а благодаря «крышуемым» бизнесменам. Интересно, можно ли совершать богоугодные дела с помощью вымогательства и шантажа? Но это уже вопрос совести и веры иерархов УПЦ КП.
Итак, что мы имеем в сухом остатке. На данном этапе развития Службы безопасности Украины определяющее влияние на ее руководящий состав имеют внешние силы из окружения Президента Украины, а не Председатель СБУ. При этом назначения на руководящие посты проводятся исходя из личной преданности Главе Секретариата Президента, родственных связей и денежных вливаний. Александр Витальевич Радецкий является ярким представителем этой новой генерации руководителей, за которыми будущее СБУ. Он умеет выдавливать максимум (в том числе и финансовый) из своего служебного положения, при этом он четко и безропотно выполняет любые указания тех лиц, благодаря которым он занял свой пост.
Единственное, что может остановить Александра Радецкого – это он сам, а именно, его неуёмные амбиции, чрезмерная надменность и всепоглощающая жадность, которые он не может и не хочет скрывать. Кроме того, злую шутку может сыграть невероятная болтливость молодого чекиста. Чего только стоят его заявления в узком кругу о том, что губернатор Тернопольской области Ю. Чижмарь находится у него на коротком поводке, а Епископ Тернопольский и Бучацкий Нестор (УПЦ КП) если потребуется, будет целовать ему ноги…
«Молодим у нас дорога!, або дещо про діяльність начальника УСБУ в Тернопільській області Олександра Радецького
Служба безпеки України є однією з найбільш закритих організацій у нашій державі, тому інформація щодо її діяльності досить рідко потрапляє до засобів масової інформації, а якщо і потрапляє — то представляє собою сухі офіційні факти про чергові здобутки, звершення чи кадрові перестановки вищого керівного складу. Інформація щодо реального життя спецслужби, її проблем та перспектив розвитку здебільшого не доходить до широкого загалу. І це є природнім, адже левова частка здійснюваних СБУ заходів є такими, що не підлягають розголошенню, а інформація щодо них є державною таємницею.
Проте, деякі факти з життя найбільш дієвого правоохоронного органу України повинні бути оприлюднені, особливо, якщо вони істотно впливають на дієздатність служби та можливість нею ефективно виконувати передбачені законодавством повноваження.
Особливістю нинішнього етапу розвитку української спецслужби є неефективна, а деколи просто незрозуміла кадрова політика, в основі якої лежить не врахування професіоналізму та порядності співробітника, а відверте хабарництво, кумівство та політична кон’юнктура. Одним із яскравих прикладів такої сумнівної кадрової політики є призначення на посаду начальника Управління Служби безпеки України в Тернопільській області Олександра Радецького.
До призначення на дану посаду О. Радецький «плідно» попрацював помічником директора одного з департаментів СБУ, де прославився невисоким рівнем інтелекту, надзвичайною пихою та жадібністю до хабарів. Амбіційність молодого полковника (а йому 34 роки) простяглась до того, що він, використовуючи власні родинні зв’язки сприяв усуненню з посади свого керівника, намагаючись таким чином продовжити стрімку кар’єру у кріслі директора департаменту. І треба зазначити, що в нього були всі підстави на це розраховувати, адже батьком цього вундеркінда є колишній Міністр оборони України Генерал армії В. Радецький, крім того, тестем молодого дарування є колишній Міністр закордонних справ А. Зленко. Проте, щось не склалося і перспективному молодому керівнику було запропоновано очолити обласне управління. Звісно, для такого амбіційного офіцера призначення у депресивний Тернопіль було вкрай неприємним, проте необхідним для подальшої кар’єри кроком.
Неприйняття молодим киянином Тернопільщини проявилось у перші ж дні, бідненький не міг знайти собі місце, бігав по всьому управлінню, лякав чергових прапорщиків, оголошував догани тощо. Коли перший кураж пройшов полковник згадав про матеріальне — де машини, квартира, гроші врешті-решт. Виявилось, що в Тернопільському управлінні не прийнято носити хабарі власному начальнику. Тут уже майбутній генерал не витримав, що ж це врешті таке, мало того, що ощасливив це «село» своєю присутністю і при цьому не побачив улесливої радості в очах підлеглих, так і реально піднятися не вийде?!
Після, нетривалих роздумів чесний та непідкупний керівник спецслужби почав надзвичайно енергійно ( Богу дякувати молодий — енергії вистачає) вимагати від своїх підлеглих певних матеріальних благ для себе, а говорячи відверто — хабарів. І не сказати б щоб підстаркуваті полковники і підполковники не могли допомогти йому матеріально, звісно у багатьох така можливість була, проте, перелякались — думали напевно перевіряє. Тут необхідно зазначити, що О. Радецький постійно позиціонує себе як людина Президента та регулярно вихваляється особистим з ним знайомством, тому більшість начальників відділів побоялись афішувати своїх знайомих бізнесменів, адже твердо пам’ятали про антикорупційні заяви Віктора Андрійовича. Проте, як виявилось пізніше, молодий полковник не перевіряв і не шуткував, а в питанні корупції його погляди дещо відрізняються від точки зору Президента. За відсутність інтуїції та нерозуміння прагнень і бажань керівництва тернопільські «аборигени» були покарані доганами, зняттям з посад чи переведенням в інші управління. Склад управляння відреагував адекватно — 60% відсотків військовослужбовців перебуває на лікарняному. Але й без п’яти хвилин генерал не дрімає — з криками «саботаж» носиться по управлінню та роздає чергові догани прапорщикам. Після таких серйозних фізичних вправ до нього приходить прозріння — в усьому винні лікарі медичної частини! Вони допомагають «саботажникам», тому їх також необхідно звільнити, а всіх хто перебуває на лікарняному необхідно направити на комісію до іншої області!
Після осяяння такою геніально ідеєю молодий і перспективний керівник трохи заспокоївся і взявся за село, тобто вибачаюсь, за місто Тернопіль. Одним з перших під гарячу руку киянина потрапив прокурор області, на одній із зустрічей О. Радецький висловив невдоволення консервативними поглядами солідного віку служителя закону та запропонував замінити його на більш молодого. Таким чином молодий борець з корупцією розірвав порочний зв’язок між СБУ та прокуратурою, — ці органи в Тернополі між собою вже не дружать. Після цього настала черга міліції та суду. При цьому всюди молодому полковнику не подобався похилий вік відповідних керівників, про що він їм відверто, без зайвих формальнос