Міркування про громадянське суспільство в Україні

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Заздалегідь прошу вибачення у читачів за відсутність чіткої структури статті - немає сил на оформлення, а у секректарші - 8 Березня.
 
Чому ця тема здається мені важливою? Тому що останні 20 років привчили нас до того, що політичним балом правлять громадські симулякри - політтехнологічними методами створені партії, організації, які спираються на групу ентузіастів або бюджетоотримувачів  і мають у кращому випадку прихильність влади і центрального телебачення, але не мають справжньої підтримки суспільства. На симулякрах будується вся політика. У тому числі державна. Думаю, що це не якась вихідна зловмисність влади, а хвороба перехідного періоду. Має пройти час, щоб суспільство почало хотіти чогось по-справжньому, захотіло влаштовувати життя навколо себе по-своєму.
 
Суспільство починає рухатися. Відбуваються різні спроби самоорганізації, які можуть бути спрямовані як на чисту політику, так і на звичайну взаємодопомогу і солідарність. Різних ініціативних груп стає дедалі більше, причому вони не підтримуються ні державою, ні, що цікаво, опозицією.
Найважливіше: йде активна самоорганізація людей. Але це свідчить про те, що суспільство перебуває в початковій стадії політичного зростання, коли групи усвідомлюють свої інтереси і починають діяти. І все це відбувається поза існуючих політичних і громадських структур, поза симулякрів. Це показує нам, що існуюча політична структура застаріла і не відповідає реальній ситуації.
 
Немає ніяких сумнівів що суспільство розвинеться до таких масштабів, що саме породить потрібні йому партії, нові політичні та громадські структури, які будуть відображати реальні запити людей.
 
Суспільство саме по собі виявилося не готовим до змін. Адже тут треба не просто спостерігати, а брати участь. Почати з себе, зі своїх звичних життєвих і суспільних практик. Так вийшло, що знизу не сформувалося ніякого помітного прошарку людей, які були б зацікавлені в змінах.
 
Суспільство повинно саме рухатися до "покращення", а не чекати вказівок зверху. Ніяке "покращення" неможливе без того, щоб люди не почали його з себе, хоча б з дотримання законів. Або без того, щоб цінність людського життя була беззастережно прийнята всіма. Йдеться про те, що суспільство повинно саме для себе вирішити, як воно відноситься до тих чи інших питань і куди має рухатися. Чому таке двоїсте ставлення до питання Схід - Захід ? Тому що суспільство ще не вирішило, яка саме адміністративно-територіальна система потрібна   в Україні.
 
І саме в силу того, що суспільство не усвідомило себе як суб'єкт, воно не може нічого вимагати від влади. Суспільство не усвідомило того, що владу можна змінювати, що влада, взагалі-то, працює на громадян, а не на «інтереси держави». Ще не минуло достатньо часу з радянських часів, щоб це відношення встигло помінятися. Повинна виникнути нова суб'єктність і розуміння себе.
 
Громадянська війна - це коли не встигли визнати один одного рівними суб'єктами і коли не знайшли спільної мови. Якщо влада прогавить появу нового політичного суб'єкта або обрубає йому всі можливості для легальної дії - тоді можна чекати і на громадянську війну.
 
ДД - це один з невеликих майданчиків для проведення часу. Це не майданчик організації дії. Це про поговорити, виробити формули, гасла і мову. Чекати від нього більшого не варто. Основна мобілізаційна сила міститься аж ніяк не тут.
 
Питання до семінару:
ДД - це простір для, умовно кажучи, інтелектуалів? Громадська самоорганізація живе в іншому місці? А політика в третьому?
 
Чи вірними є наступні твердження :
Інтелектуали хоч і мало, але беруть участь у дії. Завдання інтелектуалів - бути всередині дії.
 
Лірично-історичний відступ про польські страйки, які почалися рівно 40 років тому, породили «Солідарність» і призвели до зміни режиму.
 
А було так. З 1948 по 1976 рік в Польщі завжди була опозиція. Вона влаштовувала мітинги, отримувала по голові, йшла до в'язниці, потім звідти виходила, йшла в кафе і обговорювала, які комуністи гади. Але нічого не змінювалося. Опозиція не була цікава і потрібна більшості простих поляків. Але в 76-му році вона придумала цікаву штуку: після стихійних страйків 75-го дисиденти створили Комітет оборони робітників і стали пропонувати їм послуги в тому, що самі робітники робити не вміли: організацію публікацій та прес-конференцій, тренінги активу, поширення інформації, летючі університети ... І вони відразу стали потрібні десяткам тисяч простих людей, незадоволених владою. І вже в 1981 році ці кілька сот інтелігентів реально рулювали протестним рухом і політичною ситуацією.
 
У нас інтелектуали і їх протест до цих пір нецікаві більшості.
 
Питання до семінару:
Чим займається опозиція? Перетирає на невеликому просторі тему «Україна без Януковича» ? Що реально роблять, наприклад , Тимошенко , Турчинов , Соболєв ? Чим вони корисні і цікаві українцям? І що робиш ти?
 
Багато людей тільки й чекають, коли демократи об'єднаються. Це медійний фантом ще 90-х років: «об'єднані демократи». Який багато хто сприймає як головний рецепт і чарівну паличку, щоб розколупати нею моноліт влади.
 
Дуже цікаві мережеві рухи, в яких беруть участь блогери. Адже коли ти пишеш пост, ніколи не знаєш, чи отримає він продовження, підтримку. Чого вимагають люди? Зазвичай - справедливості і дотримання законів. В цьому їм треба допомагати. Це вимога твоїй совісті. Теми буквально звалюються з неба, і ти ніколи заздалегідь не вгадаєш, як люди відреагують. Тут же , знайдуться програмісти і редактори, готові працювати з інформацією. Повинна бути така людина яка напише «давайте, треба». Трибун такий. Людина-поштовх. Якщо ти потрапив в суспільний нерв - ти молодець.
 
А створювати нові організації зараз безглуздо. Не треба створювати симулякри, щоб ЗМІ відразу написали «організація», «лідер» і т.д. Притому що в організації три людини і ніякої суспільної підтримки. За для чого плодити суті ?
 
Існує ще одна дуже важлива річ: люди включаються в суспільні процеси і не заробляють на цьому. Здається, що слабкість громадських ініціатив в тому, що люди готові витрачати на них свій час, виходити на мітинги, але не готові витрачати гроші.
Бажання витрачати гроші виникає тоді, коли приходить розуміння, що за тією чи іншою акцією стоїть справжній суспільний інтерес. Але якщо є підозра, що люди рвуться до влади, - тоді немає. Навіщо витрачати свої гроші на чужій політичний успіх? У цьому майбутнє всіх громадських рухів в Україні - жити не за рахунок держави, чи олігарха, або гранту, а за рахунок добровільних пожертвувань твоїх прихильників.
 
Яка у нас може бути "концовочка"? Оптимістична?
 
Я впевнений , що суспільство починає усвідомлювати себе як суб'єкт. З цього виникнуть нова політика і новий порядок денний. Не треба квапити події. Симулякри відімруть самі. Але люди не люблять чекати. Вони звикли, що історію можна робити швидко. Але суспільство дозріває повільно.
Хто знає як воно там буде ?