Луддит і мова.

ІМХО навіяне результатами обговорення статті ДСЛ «Будь ласка, не принижуйте мов!»
 
Майже щотижня  знайомі, що працюють на моєму підприємстві, звертаються до мене по допомогу в дуже цікавому питанні. Їхнім дітям в школі дають завдання написати реферат. Теми - різноманітні. Ось приклади :
- Голосеменні, їх різновиди і представники.
- Безчавунне виробництво сталі.
- Птахи, що живуть в нашій місцевості.
Як виявилось, теми цікаві надзвичайно. Я прочитав знайдені матеріали з величезним задоволенням. Врешті-решт на написання відповідного реферату пішло десь 10% знайденого матеріалу. Але все інше теж залишило сліди в голові. Дуже цікава інша статистика – скільки дітей перечитують цей реферат перед тим, як здати його учителю. Виявилось – ніхто. Я питав своїх друзів, які теж робили такі реферати – у тих  те ж саме. Причина – очевидна. Людина цінить тільки те, що здобула з застосуванням зусиль. Діти не розуміють, що учителя цікавить більше не результат, а саме процес одержання знань. Позаяк, в процесі пошука необхідної інформації, людина має опрацювати великий об»єм даних, виділити потрібне, надати форму, зробити висновки. Одержаний результат – важливий. Але не менш важливий шлях його одержання.
Є ще один цікавий момент – матеріал краще запам»ятовується, коли людина його пише. Рукою. Наприклад, я майже п»ятнадцять років тому приватно вивчав англійську. Вчитель вимагав від мене, щоб я виконував всі завдання і усно і в писемній формі. А завчити неправильні дієслова можна тільки  якщо кілька разів їх записати. Те ж саме відноситься і до формування речень. Звісно, знавцем англійської я не став, але з іноземними спеціалістами, що приїздили до нас, спілкувався без перекладача.
У тих дітей, що мають вдома комп»ютер і Інтернет все набагато «веселіше» вони швиденько знаходять готовий реферат (для чого морочитись, коли уже є готовий, та ще й з гарною оцінкою), друкують його, і вважають, роботу виконано гарно.
Художні твори, що вивчаються в рамках шкільної програми,  читають не більше одного з десяти. В кращому випадку знаходиться и прочитується рецензія. Одного разу в автобусі я був свідком розмови трьох дівчаток, що мали прочитати «Сім»ю Кайдашів».  Спочатку вони згадували імена персонажів, потім сперечались щодо відносин між ними, а більш за все обговорювали вибите око Марусі Кайдашихи (вони так і не дійшли висновку, у кого і хто вибив те око) і що б в такому випадку зробили вони. Не знав, що робити – сміятися  чи плакати. Прийшов ввечері  додому – і перечитав. І сміявся і плакав …  
Спитаєте,  до чого я веду? Справа в тому, що люди відвикли добувати інформацію. Для чого? В будь-яку мить відкриваєш Інтернет, google.com.ua, тільки починаєш набирати запитання – одразу з»являється підказка, а то і відповідь. Для чого читати книгу, коли можна подивитись екранізацію – здається,  майже по кожному твору з шкільної програми зроблена екранізація. Те ж відноситься і до книжок взагалі – люди НЕ ЧИТАЮТЬ. Складається відчуття, що книжки цікавлять тільки людей віком 35+. Інтернет дає можливість провести час веселіше – фільми, онлайн –ігри, спілкування на форумах і в чатах, сайти розваг. Книжка, як засіб проведення дозвілля витіснена не те що на другий план, скоріше – на п»ятий.
Дехто дивується різкому погіршенню володіння людьми мовою - і російською, і українською. Я вважаю, що існує  пряма залежність між поширенням Інтернету  і загубленням мови. Той, хто не читає книжок – мовою володіти не може. Звідти ж беруться всі ці «тіпа», «походу», «блін» і таке подібне – все від небажання читати. Приклади для наслідування – відсутні.  Шановна пані cat_n_i закидала мені, що справді свободна особистість може тільки в умовах ненасилля. Ось вам свободні (автор свідомо використав «свободні» замість «вільні» ) особистості – їжте, не обляпайтесь.
Мене також вкрай цікавить питання, для чого потрібні в школі комп»ютери. В якості ерзац-вчителя?  Замість нормального уроку – складати тести? Писати диктанти під диктовку комп»ютера? Рахувати за допомогою комп»ютера? Малювати на комп»ютері? Пік дебілізму – вивчати використання Microsoft Word, Microsoft Excel і Microsoft PageMaker? Як на мене, всі ці акції по комп»ютеризації шкіл і проведення туди Інтернету – не більше, над PR-акції політиків, до яких просто не доходить, що це є прямим одебілюванням нації.
Боже, як я реготав дивлячись новини, коли там показали учня комп»ютеризованої школи, який розпинався, що вони там вивчають будування сайтів і він одразу після школи стане цим займатись. Мало хто впадає в оману, що співаком, художником або артистом можна стати без років навчання і практики. А от сайти, виходить, може робити чи не будь-який школяр…  
 
В коментарях до статті ДСЛ для вирішення питання збереження мови і культури я запропонував заборонити (скоріше обмежити) Інтернет, щоб примусити людей до більш природнього одержання інформації і користування нею.  За що отримав порівняння з луддитами. Звісно, я дещо перегнув палицю. Але. Чого ми хочемо – реально зберегти мову, або тільки гарно попатякати  про її збереження? Ми хочемо ростити з дітей освічених громадян, або тільки терендіти про шкільні проблеми і хабарі вчителям?
 
Звісно, є і інший шляхи збереження мови і культури – наприклад, створення високоякісних і конкурентних творів, які зацікавлять людей. Або чаклуванням за допомогою указів і законів. Вибір – за нами.