На тему депресії, "веселих часів" і війни.

М-да! Ну, шо сказать…

А у меня получается мрачилки – страшилки… Ну и хрен с ним…
  Сумбурные ощущения от старого года.
  Ощущения, это когда ощущаешь. Не не то, что вы подумали…
  Это такое, знаете, ощущение наступления Великой Жопы на наше многострадальное государство. Типа катаклизмы…

Почну з однієї прописної істини. Істини прописної фактично не для нас, підданих. Для влади. "Розділяй і володарюй". Краткость сестра таланта, так сказати. Якраз цим і займається фактично зараз провладна верхівка, якраз зараз всі реформи направлені на це.
Помаленьку народ перетворюють в "бидло", починають заганяти в "стійло".

І відразу ж пригадалося… «Ты, дорогая, не горюй, я пребываю в пИссимиЗьме…»
Карочє, Скліфасовський, нема вибору, хоч круть-верть, хоч верть-круть, а кінець один? Не тратьте, куме, сили, спускайтеся на дно? Так, чи шо? З такими настроями треба нік свій міняти.
 

Ветхий глинобитный дом  после затяжного дождя распахнул настеж тыльную стену, словно решил погреть свои внутренности в лучах скупого осеннего солнца. К изумлению хозяев из неё на кучу глины вывалилась кавалерийская шашка.  Правнук владельца оружия, бережно поднял ее, сдул пыль с прекрасно сохранившихся за 90 лет ножен, провёл пальцем по торопливой насечке на рукоятке и произнёс, сам того не ведая, в стиле японского трёхстишья хайку:
 
ой, хатынка моя,
ты на що натякаешь -
часы нэ пройшлы?

До чого цей песимізм і «упаднічеські» настроєнія? Перший раз чи шо?
Ото недаремно кажуть, що історія нічого не вчить. Чи були у нас попередники, яких так само доля загнала у глухий кут? Не буду читати лекцій – у нас всі грамотні, а про Українську Повстанську Армію вже досить багато написано. Говоритиму тільки про себе, що для мене є та Легенда, яка залишилася від УПА в моїй пам’яті?
 
ВИБІР – ось те ключове слово, на якому тут потрібно ставити наголос.
В ті часи, коли Армія створювалася, що відчували наші попередники? Страшний світ «исторической безнадеги», з заходу нацистський тоталітарний режим, зі сходу - більшовицький, і маленькій людині залишалося тільки животіння між ними. Коричневі окупанти змінили червоних, один безжальний диктатор боровся з іншим, і окремо взята людина була наперед приречена і тут нічого не вирішувала.
Але наші попередники вирішили інакше! Вони зламали цю нав’язану нам імперську версію нашої історії. Для них не було наперед нічого визначено, не було приреченості і тоскного вибору між «большим злом» і «чуть меньшим злом», де третього не дано.
А в Росії, на жаль, це було саме так: там генерал Власов створив РОА, яка воювала за Велику Німеччину Гітлера.
 
А наші попередники... вони створили Українську Повстанську Армію.
Кожен наш попередник мав свій особистий вибір. Вибір не між «большим и меньшим злом», просто між ЗЛОМ і ДОБРОМ. Простий, як двері, вибір і його не замаскуєш фразою боягузів і зрадників всіх часів і народів – «ну, знаете, время было такое, от нас ничего не зависело…». Тоді за свій вибір кожен відповідав сам.
 
Можна було не співробітничати з нацистами, можна було не коритися понуро комунякам. Можна було плюнути і на Гітлера, і на Сталіна, та й піти в ліс. Піти в УПА. Для простих сільських хлопців, що пішли в Українську Повстанську Армію ще в 1942 році, і гітлеризм, і сталінізм були рівнозначним злом. Той самий випадок, коли селянська простота куди як краща за вчені мудрування політиків, філоЗопів та так званих «інтелігентів».
 
Ті хлопці не визначали свої шанси на перемогу, бо починали свою війну зі ЗЛОМ не вираховуючи можливість перемоги чи програшу. Такими розрахунками займаються генерали, а вони йшли на війну тому, що сумління не дозволяло не піти. Для них це була Священна Війна. Так на війну йдуть ГРОМАДЯНИ.
Так от, у нас була Українська Повстанська Армія, а отже, були ГРОМАДЯНИ.
 
Наші попередники не мали своєї країни. Її взагалі ще не було на карті світу. Їхня країна за планами чи то «червоних», чи то «коричневих» переможців не могла і не повинна була виникнути. У їхньої країни не було герба, прапору, державного апарату, дипломатичної служби, валюти, регулярної армії, взагалі нічого не було. Були тільки ГРОМАДЯНИ. І в них була своя, доморощена, «самопальна» Українська Повстанська Армія. А коли є ГРОМАДЯНИ, все інше рано чи пізно додасться. А от навпаки – навряд.
 
І ще – Українська Повстанська Армія ніколи не капітулювала.
Так, були дезертири, зрадники, були боягузи. А де їх немає… Всяко бувало. І безнадьога теж гризла їхні душі. Тільки повстанці не здавалися. Можна було підняти руки вгору, але вони підривали себе гранатами в схронах, пускали останню кулю в лоба. Хоч у кожного так само був вибір – піти в полон і зберегти собі життя. Але наші попередники не здалися на милість нашого споконвічного ворога. Не капітулювали перед ним. Як не здався і не капітулював їхній Командувач – генерал Української Повстанської Армії Роман Шухевич. Громадяни не капітулюють, вони вмирають за свою свободу.
 

 
На деякий час бійці Української Повстанської Армії призупинили збройну боротьбу – це сумна і гірка правда. Коли всі бійці Армії зійшли назавжди в безіменні могили в Волинських лісах і Карпатських горах чи опинилися  в таборах Колими, Магадану, Північного Уралу та Казахстану. Це була тільки вимушена передишка – поки підростуть нові покоління бійців. Але вони не укладали «мирову» з окупантами України, не признавали їхній режим на нашій землі законним.
 
І Українська Повстанська Армія перемогла. Країна, яка мала тільки Повстанську Армію, врешті-решт з’явилася на карті світу.
А тепер і ми підросли. Це вже нам випало вирішувати, хто ми такі – ГРОМАДЯНИ нашої країни, чи «бидло», яке заганяють у стійло.
Те, що ми ГРОМАДЯНИ, ми підтвердили в серпні 1991 року, коли вийшли на Майдан вимагати незалежності України, в березні 1995 року, коли хлопці з Тернополя, Харкова, Донецька і Дніпропетровська пішли воювати за свободу Чечні. І через десять років, в грудні 2004, коли вже мільйони нас вийшли захищати своє право вибору і свою свободу.
 
Процитую ще одне ІМХО

Итак, каток запущен без сомнений и угрызений и он набирает ход. В связи с этим просматриваются два варианта развития событий:
1. Народ робщет, но стройными рядами ложится под каток. Сообщество тоталитарных государств получает в свой букет еще и украинский цветок, для экебаны .. На просторах бывшего СССР (без Прибалтики, Молдовы и Грузии) возникает чудище вобло - клуб главарей национальных мафий в полном своем законе. Хотелось бы посмотреть на перепуганные лица европейцев, когда до них дойдет, к чему и они приложили..
2. В какой-то момент проевропейский народ Украины вдруг осознает, где он может оказаться буквально завтра и взрывается (повод всегда находится). В этом случае пропагандистская машина разверзает свою пасть и начинает "спасать мир и покой граждан от невменяемых террористов". Европа растеряна, но, как женщина, реагирует на слова, а не на содержание и кивает типа "яволь, терористам нет!", а вся в курсе Росиия потихоньку подтягивает войска к восточным границам и Крыму. Если протест срывается, то каток выравнивает гражданскую активность до состояния немецких автобанов. Если протест набирает силы, то на помощь спешат братья-словяне и после того, как вооруженные столкновения приводят к достаточно большому количеству жертв, Донбасс с Крымом (и Одессой?) просятся в семью братских народов. Последний вариант Януковича, наверное, не очень устраивает, но куда ж он денется ...

Це так, куди ж він дінеться.
 
Тоді НАШІ ПОПЕРЕДНИКИ МАЛИ УКРАЇНСЬКУ ПОВСТАНСЬКУ АРМІЮ.
А ЗНАЧИТЬ – НИНІ ВСЕ-ТАКИ У НАС Є ВИБІР.
Коли він був у тих хлопців навіть тоді, коли проти них була гігантська потуга «червоної» імперії, зараз, коли «рашка» нарешті здихає, він є у нас й поготів. У кожного з нас. І за це варто воювати.
 
Аффтар закликає до партизанської війни?
Майте мінти в голові і Бога в пузі! Де тут заклики? Я не приховую, що ставлюся з симпатією до бійців УПА взагалі і до генерала Шухевича зокрема. Але закликати йти в ліс бігати з автоматом не маю права. Це особистий вибір кожного. Я ж маю право тільки прокоментувати уроки історії. Що й роблю.
А головного зрадника Майдану чекає ще суд і покара українського народу. Як справедливо карали зрадників наші попередники в УПА.
 

 
До зустрічі, коли вже так доведеться, в новій Українській Повстанській Армії – В Національно-Визвольній Повстанській Армії України.
Не буду лукавити, ваш вибір не обіцяє вам легкого життя. Важко не буде. Буде ДУЖЕ ВАЖКО.
Це для вас, шановні однодумці. (Ну люблю я поезію Леоніда Філатова.)
 


 

Коли цей сабж хоч трохи розвіяв чорну фарбу нашого недоброго сьогодення, значить, я не даремно його накропав.