Всі сидять, япона мать!

П’єса на дві дії
 
Дія перша.
 
Президент України Віктор Янукович  їсть суші, гортає книжку  і  розмовляє з Ганною Герман.
 
ЯНУКОВИЧ. Ганю, ти   донецькому суду  скажи, щоб він роз`яснив журналюшкам  як правильно велкам ін Юкрейн  чи велкам ту Юкрейн.  Наче не один хрін їм, тим япошкам. Я ж не по-японськи їм сказав, а по-англійськи: велкам ін.  А наша жовта преса  базарить, що  треба - велкам ту.  Пише, падла, що я зганьбився.
 
ГЕРМАН. Я ще скажу Табачнику. Він же роз’яснював   народу, що “в” Україні і “на” Україні - один чорт.  Хай і тут  скаже, що “ін” правильно і “ту” правильно.
 
ЯНУКОВИЧ.  А якщо хтось тупий  не зрозуміє Табачника, то йому незалежний донецький  суд пояснить де там ту, а де там цю.  (ковтає суші і гортає сторінку книжки) Ты только послушай как пишет: «Заведем о жизни разговор, Каждый в ней по-своему, но знахарь, Каждый в ней хоть чуточку, да вор». Душевно,  жизненно. Правда?
 
ГЕРМАН. Це Ганна Ахметова?
 
ЯНУКОВИЧ. Это Толстоухов.   А еще Табачнику  скажи - пусть стихи Толстоухова  в учебник  включит. А то мы все Шевченкой детей мучим.
 
Герман киває і  йде. Заходить Міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов.
 
ЯНУКОВИЧ. (ковтає суші і гортає  книжку). Как раз вовремя. Слушай стихи. «Мы стоим у последней черты, На защите границы закона, Нас в народе прозвали – менты, Мы не против такого фасона». Как тебе?
 
МОГИЛЬОВ. Я не против такого фасона!  Чехов? Великий украинский поэт?
 
ЯНУКОВИЧ. Ничего ты в поэзии не понимаешь. Я вот в Японии был – там у них гайки и танки. Любят стихи.
 
МОГИЛЬОВ. Какие еще танки?
 
ЯНУКОВИЧ.  Это они так стихи свои называют. Ну и тупой ты! Как ты только бандитов ловишь?
 
МОГИЛЬОВ.  Я и  не ловлю. Сажу, кого вы скажете.
 
ЯНУКОВИЧ. Я тебе нашого Толстоухова цитирую, а ты мне про какого-то Чехова.
 
МОГИЛЬОВ. Виноват. Исправлюсь.
 
ЯНУКОВИЧ.  Ну, хорошо. (їсть суші).   Ви там, товаришу міністр, Луценку в слідчому ізоляторы   поставте ... еее...
МОГИЛЬОВ. Йолку?
 
ЯНУКОВИЧ. (радісно)  Йолка вже стоїть. (співає) Йолка, йолка, на Майдані йолка. Радість нам дарує кожна її голка. Жити стало краще. В нас життя на славу. Йолку нам поставив сам глава держави. (сміється)  
 
МОГИЛЬОВ. А что же тогда?
 
ЯНУКОВИЧ. Ти коли державну мову вивчиш? А то і я з тобою збився. Ні по-англійськи, ні по-українськи, ні по фені  – суржик, бля. Бери з Азарова приклад.  Не йолку, а ялинку.
 
МОГЛИЛЬОВ. Будет сделано. Ялынку -  Луценко, на понятной ему мове.
 
ЯНУКОВИЧ. Ти йому ще постав... еее... Як це буде державною мовою? Одним словом – парашу... А унітаз прибери,   щоб жізнь мьодом не казалася.
 
МОГИЛЬОВ. Будет сделано. То есть – зроблено.
 
ЯНУКОВИЧ. Ну іди. Виконуй. Щоб він знав як настоящу зону топтати. Потопче (сміється іронічно) може, президентом стане. (ковтає суші).
 
Анатолій Могильов іде. Забігає  голова СБУ Валерій Хорошковський. Він схвильований і   розпатланий.
 
ЯНУКОВИЧ. Що з тобою, Валера, бріолін закінчився чи що? (сміється і ковтає суші)
 
ХОРОШКОВСЬКИЙ. Жахливий теракт!!!
 
ЯНУКОВИЧ. (вдавився суші)  Япона мать!(хапається за серце) Межигір’я розбомбили?!!!
 
ХОРОШКОВСЬКИЙ. (постукує Януковичу по спині)  Гірше. Будьте мужнім.
 
ЯНУКОВИЧ. Ти мені загадок не загадуй. Що може бути гірше? Ну не Чорнобильська ж атомна гепнула?
 
ХОРОШКОВСЬКИЙ. Товаришу Президенте, Пам’ятник Сталіну підірвали.
 
ЯНУКОВИЧ. (падає і кричить в падінні) Могильова до мене!!!. Марію Матіос за грати!!! (досягає підлоги і непритомніє)
 

Дія друга.
 
Янукович лежить. Могильов і Хорошковський обмахують його японськими газетами, які Президент привіз з Токіо.
 
ЯНУКОВИЧ. (приходить до тями.  До Могильова) Ти кого за Сталіна посадив?  
 
МОГИЛЬОВ. Вы же сами сказали – писаку эту бандеровскую Матиос. Тока в чем ее вина не пойму.
 
ЯНУКОВИЧ. (піднімає ковдру і спускає її трохи нижче від пупка, манить Могильова пальцем, показуючи під ковдру) Посмотри.
 
Могильов заглядає під ковдру.
 
ЯНУКОВИЧ. Ты хочешь сказать, что это на памятник победы похоже?
 
МОГИЛЬОВ. Никак нет. Не похоже.
 
ЯНУКОВИЧ. А она в своем паршивом романишке сравнила фалос с памятником победы. Она опустила  победу и великого  Сталина, вдохновителя всех наших побед. Он был зализный господар и я зализный господар. Его опустить  – это меня опустить.  Должна ответить за базар, япона мать.  
 
МОГИЛЬОВ. Она уже за решеткой.
 
ЯНУКОВИЧ. Там у мене трохи суші залишилися. Ви їх спакуйте і пошліть лауреатці Державної премії передачу від мене. Висловіть співчуття і віру, що наш незалежний суд встановить істинного винуватця. Не зря же мы судебную реформу провели.
 
МОГИЛЬОВ. Япона мать!
 
ЯНУКОВИЧ. Уже японский выучил. Настоящий профессионал. Будешь во время следующего визита в Токио мне переводить.
 
Могильов збирає рештки суші зі столу.
 
ХОРОШКОВСЬКИЙ. Поки ви були непритомні, ще теракт стався – у Макіївці.
 
ЯНУКОВИЧ. Убило кого-то.
 
ХОРОШКОВСЬКИЙ. Никак нет.
 
ЯНУКОВИЧ. Жаль. Кто у нас не сидит еще?
 
МОГИЛЬОВ, ХОРОШКОВСЬКИЙ (одночасно) Все сидят!
 
ЯНУКОВИЧ. Ну че,  мне  Азарова с Ахметовым и Левочкиным  садить, что ли?.. Погоди. А этот глава по Государственным премиям,  Олийнык он же вроде не донецкий?
 
МОГИЛЬОВ. Нет, он полтавский.
 
ЯНУКОВИЧ. Как же он к нам затесался? Он вообще абарзел. Дима Табачник государственную премию хотел получить. У Димы труд фундаментальный – исследование гнилой  сути галичанских бандеровцев.  А Олийнык ему не дал. Значит   будет сидеть. Ты у него в книжках пошустри. Там наверняка найдешь рецепт ядерной бомбы. Он его от Усамы бин Ладена  получил. Свободны,  товарищи.
 
Хорошковський і Могильов ідуть. Дзвонить телефон.
 
ЯНУКОВИЧ. Але. Да, Дмитрий Аанатольевич. Уже все сидят. А я что? Я суши ем? Вы правы. Эти суши такая гадость. Ничего лучше наших русских пельмешек нету.
 
Кінець.
 
Персональний сайт Юрія Луканова: http://yuriylukanov.ucoz.ua/