ПРОТИВСІХАМ ЧУГУНОЇДНИМ. ХТО КОМУ СВІЙ.

Це викликано ІМХО одного… чи то дурнуватого романтика, чи то цинічного ідіота. Ну і, ще коментами, коли дехто завис при виконанні операції «свій-чужий». Став писати комент, а розвернулося в матюгалку.
Без мата, бля, не виходить. Так шо, звиняйте.
 
Камради, не варто змішувати кисле з ясним і займатися самообманом.
Сформулюю доступніше.
Я вже казав, що всі, хто топче ряст по землі України діляться на Людей, свиней і шакалів.
Ось було у нас одне велике корито – СРСР, «совок». І ми, свині, сьорбали з цього корита. Людей ми не бачили, або робили вигляд, що не бачимо, коли вони виходили на Червону площу протестувати проти радянських танків у Чехословаччині, проти «інтернаціональної допомоги» в Афганістані. А потім шакали прибирали їх з наших очей, а ми продовжували жерти зі свого корита. І нам було всім добре: в ньому є багато буряків, картоплі і багато інших ніштяків, жруть всі приблизно однаково і ніхто нікого від корита не відштовхує. А потім «совок» лопнув чи розпався, хто як хоче, і кожен став сам собі шукати чим наповнювати свою миску. Так «совки» різко стали перетворюватися зі свиней, якими були ми всі за часів «совка» в Людей, свиней і шакалів.
І якось відразу стало зрозуміло, що у нас у всіх є Батьківщика. Але у кожного своя: у Людей – це Україна, яка нарешті отримала незалежність, і Люди, відповідно, можливість жити і розвиватися власним розумом, працею, здібностями і можливостями, у свиней – почилий у бозі «совок», який з голою жопою ліз до всіх сусідів зі своєю любов’ю, шакали ж взагалі Батьківщини не мали, але дуже любили погомоніти про свою любов до неї.
В попередньому ІМХО я вже казав, що насувається на нашу країну. І почнеться все потихеньку саме зі свиней, яких потягнуть за задні ноги до колоди із сокирою. Тому сумніву, що Піздєц близько, думаю, немає ні в кого.
Однак, звідки цей Піздєц візьметься і де він живе, про це погомоніти можна.
Живе він в тобі, для початку. Ця блядська хуєта, будучи чимось цілісним, розподілена між нами, лежить, як прога на вінчестері, розсована по кластерам, у кожного по-трошки. А всі разом жеруть країну живцем. Хочеш країні допомогти? Ось і гноби спочатку того підера, який живе в тобі, хоча це заняття не надто сповнює ентузіазмом твою ніжну душу. Коли робити це як слід, не кривити душею перед собою, то через якийсь час виявляєш, що весь в підерасину перетворився.
А це неприємно. Людина не може жити, не виправдовуючи себе, а тут аффтар пропонує повністю зруйнувати все, що звик вважати собою. Чуєш, які перспективи відкриваються, га?
Тільки по-іншому не вийде. Щоб не настав Піздєц твоїй країні, твоїй Батьківщині, потрібно спочатку влаштувати піздєц самому собі. Ось це й називається «любити більше, ніж самого себе». І взагалі любити. ІМХО, все, що «менше себе» - це вже не любов, а любофффф, про яку фарбовані бляді цвірінькають дурнуваті пісеньки в телеящику.
Любов – це коли на ніж пузом готовий перти. Причому, не в запалі, а спочатку добряче подумавши і не знайшовши собі відмазок.
Є ще варіант, для мирного часу: обламуватися все життя, самому, тихо і без видного всім героїзму. Кожен раз вибираючи між блядством зі снікерсом – неблядство і без снікерсу. Ось так. Особливого героїзму не видно. Але й блядство не пролізе. Не звертав увагу, скільки народу живе саме так, не вийобуючись?
Багато хто тут почне писок чухати: а воно мені нада, вашу родіну любити? Тим більше, що Україна для них – щось недолуге, чого потрібно позбутися якомога швидше. Ось саме такі, подумавши і все зваживши, вирішують, що ні. Нахуй їм ця Україна.
Коли «ні», не потрібно себе обманювати, ти не людина і людиною стати тобі не загрожує. Це проявляється рано і коли є – то вже є, якби тобі часом не хотілося, щоб такого не було.
Тут дехто вирішить, а нахуя мені взагалі всі ці заморочки, ваша Україна, мова, незалежність (вони це так подають: «нєзалєжность», – тіпа, видумали тоже, хохли срані) і все таке інше. Такий мені скаже: нахуй мені всі ці твої заморочки, нехуй їбать мені голову, таваріщ, хочеш їбать голову – їби собі. А я знаю, що немає ніяких Людей, а є прості речі: ось я, ось юрба бажаючих зжерти мій хліб замість мене. З нею потрібно конкурувати, а не то голодним спати підеш. Ось і все. А твоя Україна, мова і всяка інша лабуда – для лохів. А я нормальна людина, адекватна ситуації. Коли в мене є проблеми, я вирішую їх, а коли ти починаєш заганятися про всяких Людей, НЛО і барабашок, то це твої проблеми. Не виходить в тебе вирішувати свої проблеми? Тоді ти лузер, є такі влучне американське слівце. Виходить? Користуйся чесно заробленим. Коли ти нікому не шкодиш, потрібно отримувати від життя кайф, і похуй все інше. Їбіться ви всі конем, Україну якусь видумали, Людей, Батьківщину. Та хуй з вами, з вашими Батьківщинами і іншою хуєтою, ось нагородив тут – Батьківщина, Люди… Де добре – там і Батьківщина, весь світ так живе, чьо, всі дурніші від тебе, стільки людей. Голову тут собі і мені їбеш, пальці розгинаєш… Сам-то хто, бля? Чьо, на ніж пузом ломишся, хочеш сказати? І як часто? Чого тут поганого, багато працювати і отримувати не по справедливості, а по здібностям? Бути адекватним і відповідати об’єктивним умовам – погано?
Ось так мені скаже пересічний чугуноїд або противсіх.
Та ні, нічого поганого в цьому немає. Розкривай потенціал, працюй, бери від життя все – ти ж цього гідний. Керуй мрією, всі будуть просто в захваті від тебе. Нині можна бути і відвертим мудаком, ти, головне, не вийобуйся і сприймай життя таким, яким воно є. Будь реалістом, в тебе ж є особистий потенціал, який потрібно розкрити, еге ж? Значить, будь амбіційним, частіше виказуй свою особистість. І, головне, віддано працюй на підерів, які роблять на таких мудаках нехіле лаве і зміцнюють свою владу над баранами, що є значно важливішим за лавандоси. Це відкриває перед тобою перспективи, яких ти гідний, еге ж? Будь амбіційним, виказуй їм свою Особистість, років так за десять звикнеш і будеш вірити у всю цю хуйню на повному серйозі, особливо, коли купиш котли, такі, як у пИнгВина.
А то без котлів ти дворняга дворнягою з Гавножопинська. То ж борись з цим у собі, коли й надалі не хочеш бути лохом. А коли все-таки бабосів не буде вистачати, не кради внагляк, будь нібито законослухняним, це респектабельно. Пишайся новою тойотою, зневажай тих, хто на «Таврії-Славуті», займайся кар’єрою, став перед собою мету і досягай її, підвищуй особистий рівень компетентності – вкладати гроші в себе дуже розумна думка. Пускати на самоплив підвищення власної вартості не годиться. Ще можна вкладати в дітей, це навіть твій обов’язок перед ними і суспільством, ти ж повинен залишити слід в цьому світі, а хто, як не діти – найкращий результат долі, яка склалася вдало. Головне ж, закласти правильні підвалини з самого початку, еге? Навчи сина носити нашийник з віндзорським вузлом, нехай звикає… Коротше, забезпечуй гідний рівень життя.
Тільки знаєш чо – не дивуйся, коли одного зовсім не чудового дня, тебе розірве на шматочки разом з твоєю блядью і твоїм піздєнишем в краватці. Не плач потім: «А за шо?!!! Чому я і мій син?! Він-то взагалі дитина, ніхуя нічого поганого нікому не зробив!» – а за те! За те, що ти, твоя глядь і твій піздєниш зжерли хліб дітей тих, хто на цій землі родився і працює! Які здохли, від того, що їхні тато з мамою не схотіли грати в бізнеси бандюковичів, яких ти привів до влади в нашій країні. І коли ти, розігнувши пальці, цідиш крізь зуби, повторюючи за своїм «тому що підером» – тіпа, «ці казли мішають нам жити», або «вони самі зробили свій вибір», не забувай, що їхнім вибором може стати і тротил під твоєю жопою. Це дуже просто, відправляти до пекла таких, як ти. Оцю біомасу, яка тільки жере та давиться. Від цього виникає відчуття, що зроблено щось хороше, а людям сьогодні здорово не вистачає хорошого і вони бачать, куди це хороше дівається. Це я про хліб, вирваний з рук голодних, який ви так апетитно жерете в компанії блядєй і піздєнишів. І чо вони з цим морочаться, мені особисто незрозуміло. Мабуть, Люди, тому що. Ти б не морочився, коли б твої рученята були достатньо довгими. Ти б допоміг заселити українцями заполярну тундру і Східний Сибір, еге ж?
Коротше, адекватний, шлях твій закінчиться тротилом. Вся нинішня двіжуга підерасів закінчиться тротилом, не одна тільки твоя. Твій Чавунний Підерас, який вчить тебе жити, тупа і безмозга тварюка. Ось чому: він не розуміє простих речей. Він піздец який крутий і розпальцьований, і його «братани» також, але по-справжньому важливого ні він, ні його кодла не розуміють впритул. Ща я тобі поясню двома-трьома словами.
Читай, може, проймешся.
Не можна наступати на людину, вона йобне.
Всьому є свій край. Гомо сапієнс, коли ти не знаєш, це хижак. А не просто біологічна істота. І ти, разом зі своїм Чавунним Підером, не знаючи міри, лізеш в життя людей, намагаєшся розпоряджатися на чужій діляні, і тому ти сам лізеш на вила. Люди живуть не конкретно для задоволення потреб твоїх чугунявих уродів. І їх вже конкретно заїбав твій нахрап. Як і все на цьому світі, це закінчиться, причому скоро. Подумай, чим це може закінчитися конкретно для тебе, і чи потрібно тобі власноруч ростити свій піздєц на нашій землі і, до того ж, за чужими кресленнями.
Однак, адекватних не так вже й багато, що робить честь нашому народові. Куди більше гівна в ополонці. І це найбільша, мабуть, частина, статевозрілих боєздатних самців. Вони бачать, що «щось не так», але бояться відповісти собі прямо на кілька простих питань. Як це так, відповісти так, як відчуваєш, це ж виходить, потрібно перти проти всього взагалі?!!! Проти адекватних, і своїх безпосередніх начальників найперше, проти телевізора, проти жінки з тещею, проти таких вумних форумістів з «дуже серйозного і зваженого сайту». Бо «досягти чогось» можна тільки коли ти – адекватний, ніяк інакше.
Все правильно – снікерс дають тільки слухняному. І коли стоїть задача «досягти чогось», то Гівно В Ополонці міркує абсолютно правильно. Цілком правильно, так, потрібно бути адекватним. Тільки ось яка жопа – в адекватні беруть не всіх, і не все у них так зашибісь, як виглядає для тебе, дурника, який бажає пересісти за пойобаного «запора» на новенький «лєксус» і переїхати зі святошинської «гостінки» в апартаменти особняка на Шелковичній, який вважає, що це і є «чогось досягти».
Чисто особисте: такі викликають гидливу відразу. Не ненависть, як відкриті і явні вороги. Вороги просто залишаються самі собою, це їхній шлях, їх можна ненавидіти і протидіяти їм, вони настільки гірші від бруду, що це навіть і не бруд зовсім, а ці, що крутяться між йобаними і ладні сосати, але тільки в гондоні і за небезплатно, викликають гидливість. Це бруд.
Щоб було зрозуміло, зведу цю абстракцію до менш абстрактно прикладу. Є так звані «лідери націоналістів», які влаштовують марші, нацьковують нещасних задурених сопляків різати жидів по синагогам і так далі. Ось це і є приклад справжнього гівна. Під виглядом турботи про Батьківщину ці штопані гандони руйнують нашу Вітчизну не гірше від каналу ОРТ.
Пробач, звернув на манівці від теми. Пояснюю простими словами прості речі далі.
Основа тут дуже проста: у кожного є своя діляна. Іноді це гектар землі, іноді можливість вдосконалювати якийсь блок: ракети, компа чи пилососа, не суть важливо, керувати колективом, приміром. Сенс не в території, не в зароблених грошах. Хтось тренував малолітніх долбойобів, попутно зі спортом вкладаючи їм в голову щось людське. Хтось ремонтував телевізори, холодильники. Інший робив водонагрівачі і т.д… Люди займалися справою, що була їм до вподоби, заробляючи СВОЇМ ТРУДОМ СОБІ НА ПРОЖИТТЯ, і це була їхня діляна.
А тепер по нашим ділянам пройшовся бульдозер. Або пройдеться найближчим часом. Прогнали з підвалу спортсмена, ракетника вигнали з КБ, знесли будку чоботаря, вона, бач, не вписувалася в архітектурну композицію… Нас перетворили в свиняче стадо, перед носом повісили моркву, а під жопу пристроїли шило. У нас не стало своїх ділян, ми зависли в повітрі. І таких багато, дуже. Ти сам такий, коли вдуматися.
У нас немає СВОЇХ ДІЛЯН, НЕМАЄ СВОГО. І не немає справи, яка нам подобалася, в яку ми вкладали душу, у нас немає мови, історії, країни. А це небезпечно, дуже небезпечно – в першу чергу для тих, хто відібрав у нас наше.
А «ВІДІБРАЛИ НАШЕ» – причина всіх війн на світі.
На діляни не можна наступати. Не можна виганяти людину з гектара її землі, навіть коли цей гектар ділить навпіл чиєсь поле для гольфу. Не можна зривати бульдозерами ятки, навіть коли на цьому місці зведуть торгово-розважальний комплекс, що дає вдесятеро більше прибутку. Не можна виганяти з підвалу спортивну секцію, навіть коли туди потрібно заселити двірників з сантехніками. Не можна руйнувати сім’ю і вчити дітей блядству.
Хто наступив на наші діляни, хто забрав у нас наше?
Адекватні. Або бляді, коли говорити без викрутасів. Або підараси, як я їх називаю в своїх матюгалках. Ось вони і є ті, хто життя у народу з’їдає. А замість себе дурників підставляє, тіпа «старшобратів» і «братньородичів», щоб вони крутилися на вилах, коли нас вся ця двіжуха остаточно заїбе. І потрібно сказати, що дехто з УКРАЇНЦІВ РОСІЙСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ дійсно ведеться на це, заробляючи собі в скорому майбутньому неслабі неприємності. Але кому це потрібно? Кому потрібно, щоб українці вірили,що вони меншоварті, а українські росіяни, що вони круті, наче варені яйця? Це ж не так. І українці не другосортні, і росіяни ні грама не крутіші за кого б то не було.
Це потрібно тим, хто накосячив, а тепер намагається відмазатися – не самому ж на вилах крутитися. Їм відповідати ніколи. Вони бабло рублять.
Це ті, хто намагається перезаточити нашу країну на свій підерський лад, і ті з нас, хто став на бік ворога. Ось кому потрібно адресувати своє «фу», коли тобі не подобається те, що відбувається в нашій країні.
Нє, це все ж важкий шлях, можна так і не напружуватися. Можна чисто поонанірувати на це діло, можна уподобиться «тупорилим» тіпа «патріотам», що через слово лають «москалів» і «кацапів» разом з «жидами» і згадують через кожні три слова «поневолену жидомоскалями Україну». Так, можна косити під такого кімнатного ультранаціоналіста, але це блядство для нашої спільної Батьківщини таке ж збиткове, як і відверто ворожі дії. Зате це прикольно. Це приємно лоскоче те блядське, якого повно в кожному з нас. «Я не чмо пазорне, а запорожець нев’їбенний і охуєнний патріот!»
Людина, яка всерйоз талдичить про «українськість», грається в рідновір’я і інші нашвидкуруч зляпані концепти, коли його країну їбуть у всі дірки – чмо, яке слухняно плететься на мотузці за підарасом. Або рідкісний дурень, хоч в такий рівень долбойобства мені віриться слабо.
Тому що не потрібно особливих мізків, аби зрозуміти – не буває українськості. Буває або людина, або урод, і похуй, в шароварах він чи з балалайкою. Є таке спостереження: варто лише задуматися про долю Вітчизни, як мізки самі собою звертають на тягнибоковський націоналізм. Тут я можу по собі судити – й до цього часу ловлю себе на глибоко вбитому: «От москалі, заїбали як, га?!!! Та нахуй повиганяти їх на історичну батьківщину, і нехай там собі мозги їбуть. А ми вже тут самі розберемося, без них і без євреїв. А наше сало нехай за доляри купляють, коли їм нада!» Грамотно подача збацана і в мізки проникає – будь здоров, а виводиться гірше за герпіс. Іноді не відразу цю гидоту в собі й задушиш, ось до чого міцно медіаполе зі мною попрацювало.
Хоча чим та рускость від мого українства відрізняється? Нічим. І шукати рішення проблеми в національному – радувати ворога.
Коротше, так. Коли ти не Людина, але й з блядями тобі бути не хочеться, якщо тобі й справді потрібна відповідь на питання «І чо робить-то?», то відповідь ця ніхуя не в баснях про всяких характерників, і тим паче про Нев’їбенних Перунів, які майже що Тори, не в прогресах і не в показній перевазі нашого узвару перед їхнім квасом. Сподіваюся, ти доганяєш, що мова ніхуя не за попити.
Вихід один – не приймати участі в їхньому. Ніяк. Ну, по можливості ніяк, у кожного свої обставини. Це взагалі універсальна метода, коли констатуєш навколо ситуацію війни з противником, у якого подавляючи перевага: будь-який твій рух ламає тобі ж (а заразом і твоїм близьким) наступну кістку.
Але є речі, до яких виродки, що сидять на нашій країні, досить чутливі. І коли тобі хочеться по ним відстрілятися, то зробити це не просто, а дуже просто.
Ща скажу смішну аксіому.
Думаю, схильність до ПРОСТИХ рішень СКЛАДНИХ проблем і є головна проблема підарасів, і наша єдина надія. Вся ця гнусь боїться правди, її аж судомить і скручує коли все називають своїми іменами. Коли підараса назвати підарасом, а зраду – зрадою, то і підараси, і зрада якось дуже швидко закінчуються.
Не бійся називати речі своїми іменами.
 
PS. Розглянуті речі носять досить-таки суперечливий, а часом і делікатний характер. Аффтар не нав’язує читачеві свою точку зору. Більш того, аффтар відмовляється від будь-яких дискусій по піднятим проблемам. Набридло.