Їхній би пафос, та в мирних цілях

Їїхній би пафос – та у мирних цілях
 
Філософське «всі там будемо», щоправда, з оптимістичним додатком «хто раніше, а хто пізніше» спадає на гадку щоразу, як відвідуєш цвинтар. Височезні старі дерева, особлива тиша, цвірінькання пташок і диво-дивне – спів соловья. «А на кладбище все спокойненько...исключительная благодать». Була б «благодать, якби не потрапляли на очі покинуті могили із заіржавілими огорожами, або й без них, з облупленими літерами на пам’ятниках. У когось не лишилося рідних, нащадків, нема кому впорядкувати могилки бодай раз на рік.
 
Щороку 9 травня обов’язково відвідуємо могили наших рідних, друзів і знайомих старшого покоління, тих, хто воював, хто працював (чотирнадцятирічними – шістнадцятирічними підлітками у радгоспах і на заводах в евакуації – це приклад з нашої з чоловіком родини, я не конкретизую, бо це особисте, в кожного своя особиста історія). Приносимо живі квіти, вклоняємося і йдемо.
 
Бачимо квіти біля офіційних монументів, а біля тих покинутих могил – ніколи, хіба що самі квітку покладемо. «Герой Радянського Союзу», «Гвардії полковник» і т.д. і т.п. Кожен може проловжити цей список власними прикладами.
 
І от я думаю, а як воно там, у так званих цивілізованих країнах? Хто знає, поділіться досвідом.
 
Такий шум, така помпа навколо святкування 65-річчя «Великої Перемоги», я б повірила в щирість «власть предержащих», якби вони організували генеральне прибирання цвинтарів у містах і містечках ( через свою «жорстку вертикаль влади», щоб не скидалися купи сміття біля покинутих могил, щоб не було соромно за ставлення держави до загиблих).
 
Звісно, я розумію, що з юними тимурівцями у цих вгодованих кабанів нема нічого спільного, але якось ріже око вигляд недоглянутих могил тих, хто воював за «світле майбутнє оцих монстрів у мерседесах ( читала ІМХО про «святкування» в Одесі) у порівнянні з «бліндажами» під майбутні розкішні склепи для представників цієї ж касти на вже закритих для поховання простих людей кладовищах..
 
Вибачте, друзі, але навіяло. Бо «всі там будемо», але, бажано, пізніше, а не раніше.