ДЕКІЛЬКА СЛІВ НА ЗАХИСТ «ПРИРОДНИХ ПРАВ»

Існує один парадоксальний момент, який ставить під питання всі так звані "природні" права. Наприклад, право на життя - воно є та водночас його нема. Справді, людина не обирає, чи їй народжуватися, чи ні. Було б безглуздо обтяжувати її провиною за те, чого вона не робила на власний розсуд (попи так роблять, коли кажуть про гріх). Але дехто ввесь час воліє померти або робить все необхідне, щоб не жити. Іншим не вдається прожити життя, не завдаючи величезної шкоди собі самому та громаді. Нарешті є слабкі, хворобливі, проповідники занепаду. Чи є в них також "право" на життя, а як нема, то хто вирішуватиме, забирати в них життя, чи залишити? Швидше можна сказати, що в багатьох є обов'язок негайно покинути жити. Так само стоять справи й з "правами" на вибір, на "самоприналежність".
 
То що ж робити із цими "правами"? Старожитні вирішували питання дуже просто. Хочеш мати "право" - завоюй його. Або, що ще краще, створи собі своє "право" й втримай, захисти його від зазіхань. Права, як і мораль, справа "сильних", які їх створюють для себе й примушують слабших прийняти нововведення за фактом. За одно з'ясовується, чи ті "сильні" достатньо сильні для таких атракційних дій. Виходить знатний іспит на силу, а водночас і на володіння, користування та розпорядження. Відтак формується знать. Яка в свою чергу навіює власні "права" своїм нащадкам. Ідея, цінність на ім'я "право" проходить стадію втілення й починає власне життя (спосіб буття) завдяки заплідненню знаті як спосіб буття самої знаті.
 
Шановний абстрактор може скільки завгодно називати себе "лібералом", посилаючись на наукові дослідження (схиляю голову перед творцями цих наукових праць). Це не змінює простого факту: він мислить як представник старожитньої знаті, він створює власне право, власну мораль, власну дистанцію до інших (у тому числі до "незнатних"). Отоді вже він може дозволити собі бути лібералом, але лише щодо таких самих, як він сам, представників знаті. Власне, цілий той лібералізм - лише пакт (угода) про ненапад поміж знаттю. Всі "природні" права поступають у власність саме знаті. Тільки сучасна знать злегка сором'язлива, дається взнаки тривала перерва в її існуванні, хибна скромність науковця, взагалі інтелектуала. Не признається сама собі у власному покликані та суспільній функції: бути творцями-засновниками всілякого "права", охоронцями й суддями для посполитих.
 
Чи можна такий погляд втілити в декларації, прокламації чи маніфести? Відповідь "так", але лише якщо декларанти, маніфестанти, ідеологи й міфотворці беруть на себе тягар знаті. Таке не створюється "демократичним" шляхом, наприклад, загальним рівним голосуванням. Обираючи цей шлях, треба чітко сказати собі: жодної рівності між людьми немає. Є знать. І є посполиті. Владу захоплює "холодна сталь", тобто сила. Це шлях диктату. Не окремого "диктатора", а диктатури знаті. Сильний завше зухвалий (не навпаки).
 
Сильні можуть створити корпорацію для досягнення своєї мети. Жорстку, централізовану структури, суто функціональну, яка не зупиниться ні перед чим. Знову цілковита ясність - перешкоди мають бути зметені, знищені. Потрібна сильна організація. Ну, не слабша ніж ІРА, щонайменше. Потрібна сувора дисціплина, зрада каратиметься негайно. Потрібні загартовані бійці, які підуть до кінця, не зважаючи на власні домівки, родини й статки. Це ранній феодалізм. Це те, із чим родова германська знать захопила , зруйнувала та асимілювала Західну Римську імперію. Це також шлях творення нової нації, що заступить місце сучасної української недонації. Якщо комусь гидко чи соромно таке слухати, то він не готовий до боротьби. Значить, ця людина згодна зникнути зі світової арени разом із сучасною Україною. А ті, кому є для чого жити, своєї долі, як не крути, не уникнуть. Не тепер, то в четвер. Ідеї приходять у світ тихо, на лапках голубки.
_________________