Фкантєкстє 19-28 липня 2008

Варфоломіївський день настає тоді, коли кількість патріархів і єпископів  на квадратний кілометр явно перевищує кількість вірних, які регулярно відвідують церкви щонеділі, наприклад, у м. Алчевськ Луганської області. 1020 років тому Русь кричала слідом за Перуном, який поверженим дубовим бовваном повільно перевертався у хвилях Дніпра, -  «Видибай, боже!» - «Виринай, боже!». Через тисячоліття слід було б Русі знов так само закричати. Тільки тепер не потопає у хвилях Дніпрових дубовий божок, а тоне у  своїх власних негараздах, захланності та злобі великий народ, який хрестився водою з Дніпра, а впустити до серця Слова Істини так і не спромігся. Якось воно все нема часу помолитись за роздумами про те, де чия канонічна територія…
 
1020 річницю свого Хрещення Україна оригінально відзначила візантійським змаганням між двома Патріархами, вся паства яких, могла б поміститися на Майдані Незалежності, якщо б вона хотіла туди прийти. Мільйони практикуючих християн західної і центральної України якось не помітили цього свята. Уніатські єретики і православні розкольники, які читають Євангеліє українською, очевидно, чужі на цьому святі життя. А як ви хотіли? «В рядах не состоял» а все туди ж – до Раю. Як може бути віруючою людина, яка не вірила в комунізм? А як можна вважати священників, які не проходили інструктаж в ідеологічних відділах КПРС канонічними? Вони ненадійні товаріщі, ох ненадійні…      
 
У процесі святкування та підготовки до нього, чудотворні біг-борди з зображеннями Віктора і Варфоломія та нерукотворно зфотошоплені  сіті-лайти з фото громадянина РФ Рідігера мали ввести мене, обивателя, у стан благої причетності, а вводили, натомість, у спокусу. Я, грішник нерозкаяний, наприклад, маю спокусу запитати: а не можна там було Володимира Великого намалювати? А княгиню Ольгу? Все-таки святі рівноапостольні, які до Хрещення тої самої Руси мали трохи більше стосунку ніж Президент України, Патріарх Константинопольський та Патріарх Московський.  Якось воно мені муляє – для чого там Президент? Здається, за Конституцією, держава у нас від Церкви відділена. Але з другої сторони – якщо Конституцію виконувати то до чого ж ми прийдемо? Це ж анархія буде! Чого доброго ще додумаються бізнес від держави відділити! Ух ти, Господи, страсті які! Нє! Нафіг-нафіг! Осіню себе знаменієм канонічним, ставши до Москви передом, до Риму задом – ізиді, Сатано, лібералістіческая!  
 
Але Сатана не дрімає і нашіптує нашим владикам різні капості. Сказав Віктор Андрійович на своїй прес-конференції про ціни на газ. Суть наступна: переживав Віктор Андрійович, як має пояснити Володимир Володимирович своїй нації чому росіяни платять за газ менше, як українці? Вікторе Андрійовичу, ви за росіян не переживайте. Їм Путін пояснить, шо «так нада для Родіни» і Болівар попре вперед, як Електронік. А от вам пояснити своїй нації лібералізацію цін на газ таки складно буде, вірю я. Казали ви, пане Президенте, що ніяким урядом нічого не робилося для того (крім уряду Єханурова), щоб пояснити громадянам необхідність лібералізації тих цін. А я щось не пам’ятаю і уряду Єханурова у цій невдячній справі. Ні, ні. Казали, звичайно, що на газ необхідно підвищувати ціни але ж казали також і про енергозберігаючі заходи. І про державні програми і про пільгові кредити і про… та багато про що казали! І що? Де воно все? Замість того, щоб реально простимулювати населення до масового встановлення економного автономного опалення, уряд незабутнього Віктора Федоровича наглухо заборонив  від’єднання громадян від централізованих котелень. А великі котельні палять «дешевий» газок за страшними тарифами і гріють світ Божий, а заодно ледь-ледь підігрівають змерзлі члени потенційних міліонерів у їх хрущобах вартістю монакських вілл...
 
Прекрасно! Просто чудово! Потворного комунального монстра ніхто навіть не хоче якимось чином реформувати. А навіщо? Дай волю тому бидлу, що тулиться по квартирах і воно ломанеться ставити поголовно «автономки» і лічильники газові. І як тоді списати на втрати лишніх пару мільйонів кубів? Тоді нація буде гріти свої хати, а зараз нація нюхає одорант зі свистячих у білий світ трубопроводів та вирощує серед снігу зелену травичку  над місцем пролягання теплотрас… Вигідно! Хто може порахувати втрати, яких зазнає наше Теплокомуненерго? А хто може однозначно порахувати кількість газу, яку необхідно для все того ж монстра? Клас! Не словом а ділом, доводить Віктор Андрійович та всі наші уряди те, що їм глибоко в носі потреби «маленьких українців». Їм соромно перед Путіним за те, що росіяни, які видобувають газ платять за нього більше, як ми. А не соромно вам, шановні, що пусті балачки про енергозберігання та енергетичну незалежність так і залишаються – з вашої волі! – просто балачками? Не соромно. Вони за Расєю радєтєлі, а Україна – вона сама собі раду дасть. Та тільки ж не заважали б!
 
Узагалі, спостерігаючи за подіями в українському політикумі, ловиш себе на думці, що цікавіше не стає, а стає тільки смішніше. Бідолашного Геннадія Адольфовича Кернеса намагались знову взяти за гепу наші доблесні міліціонери. Чого вони його катали до Києва і назад я не зовсім зрозумів, здається, просто поговорити. Про «скориє помащі», напевно. Вийшло, як завжди у наших правоохоронців «по-дебільному» (все-таки, напевно, треба лапки інакше розставити – «правоохоронців» і по-дебільному), але що поробиш?  Адольфович наче невловимий Джо – нікому не потрібний. По-моєму, навіть Луценкові він не потрібний, бо інакше – правильно і з дотриманням всіх процесуальних норм взяти Гепу за фіолетове боа можна було б уже давно. Але для чого його садити? Він потрібен на волі, в Харкові, щоб черговою вовтузнею бадьоро імітувати бурхливу боротьбу з корупцією і злочинністю.
 
Імітація! Нарешті я знайшов потрібне слово для опису процесів, що проходять в державі. Після імітації любові, хрестоматійні українські куми Віктор Потерпілець і Давид Витязь-шкура демонстративно імітують ненависть. Діє один тільки Віктор Іванович Балога, який працює Медведчуком у Віктора Андрійовича Ющенка, який намагається влаштуватися Кучмою. Вустами Карасьова, який працює  Погребинським у єдиного центрового менеджера Банкової, Віктор Іванович пропонує Жванії своєрідну мирову угоду: поїхати собі кудись на пару років від гріха подалі (в Москву – ідеальний варіант), а вся справа про отруєння  сама собою затихне, як то і буває з усіма справами в Україні, фігуранти яких спокійнісінько живуть в Москві. От поїхав туди Сацюк – і все. Питань до нього вже нема ніяких.
 
Зате, питання є до журналістів. Бо дуже вже вони славолюбні. Тільки щось взнав – тут же і вибовкав. Будь людиною – бери приклад з Сацюка. Хороший чоловік! Як тільки взнав, що його призначили цапом-відбувайлом – тактовно поїхав до Москви, щоб випадково, лишнього не наговорити. Оце по-нашому. А ляпати лишнього – будь готовий дати пояснення прокуратурі. І будь готовий до того, що твою справу оформлять не так як Кернесову, а цілком нормально з прозорою перспективою, в якій силуети Кремля будуть виглядати рідними і близькими, як ніколи, бо аромати близької параші явно не віддають солодким димом Вітчизни…
 
Під кінець тижня, наче втомившись від пилюки здійнятої мишачим тупотом пігмеїв у спекотнім мареві літа з неба так щедро линуло, що виникла потреба зібрати Верховну Раду. Масштаби природного лиха на заході України можна оцінити навіть не моторошними кадрами затоплених будинків, а бадьорою ходою президента у закачаних штанях по вулицях маленьких українських венецій та фірмовим співчутливим киванням прем’єрки. Тепер залишається скорбно прослідкувати як виконаються їх доручення та розпорядження, накази та побажання щодо ліквідації наслідків стихії та скрушно прикинути скільки і в чиїх кишенях з виділених коштів осяде. Але ніж про це думати треба ще дочекатись чи збереться на заклик прем’єрки Верховна Рада, яка мала б дати дозвіл кабміну на використання додаткових коштів.
 
А Ярослав Сухий з Партії не постраждалих Регіонів уже бадьоро заявив, що кошти в бюджеті для подолання наслідків повені є, а збирати депутатів і так нікуди, бо в сесійному залі роблять ремонт і ремонтують систему Рада. Очевидно, що працювати в таких умовах депутати не можуть, бо голосувати  руками доцільно тільки тоді, коли міняти Конституцію або призначати прем’єра. Отже, нічого депутатів відривати від важливих справ і спілкування з виборцями на Мальдівському, Сейшельському та Майоркському виборчих округах. Львівщині, Франківщині, Закарпаттю, Чернівецькій та Вінницькій областям приділять увагу але виборів наразі не видно, тому сьогодні робота має бути зосереджена на Копакабанщині та Карибщині – вони також потребують коштів українського бюджету. Навіть більше ніж сама Україна.
 
В Україні ж можна заплатити за зруйновану повінню хату 3 тисячі гривень селянинові і він буде дякувати до скону за таку милість, а за бунгало на Мальдівах такі гроші не даш, бо за це і в морду можуть в’їхати. Мальдівський виборець він вибагливий…