Прекрасна Росія Майбутнього

В українському медіапросторі спостерігається феномен, який в цьому тексті намагатимусь пояснити. Мова йде про тотальне засилля в нашому єтері, газетах, журналах, ба більше – в прасках російського контенту. Я тут маю на увазі патріотичні й псевдопатріотичні засоби масової інформації й перманентну присутність російських опозиційно до Путіна налаштованих експертів. Серед цих експертів є давні мешканці західних країн, здебільшого З’єднаних штатів, є так би мовити свіжі еміґранти з рфії, є й такі, що зараз живуть у Росії. Трибуну їм надають як латентні українофоби, які прикриваючись псевдодемократичними гаслами наповнюють антиукраїнським змістом інформаційний простір України, при чому роблять це набагато ефективніше відкритих українофобів, так званих проросійських (отже антиукраїнських) екземплярів, так і діячи, які чітко відповідають назві корисні ідіоти. Цих корисних ідіотів відрізняє блиск в очах, який вони випромінюють з азартом заглядаючи в очі своїм російським співрозмовникам. Я тут не буду аналізувати ні латентну українофобію умовних «гордонів», ні дурнувату меншовартісність недолугих патріотів. Зупинюсь на їхніх російських «друзях».
 
Одразу варто надати загальне визначення групі російських політиків, політологів і діячів культури – це політичні банкроти. Вся їхня політична діяльність протягом короткого періоду часткової демократії єльцинської Росії була бездарною, безпорадною і цією бездарністю й безпорадністю набагато випередила подібні якості української політичної еліти. Дивовижні не латентні українофоби, що чудово це розуміють і спілкуються з цими політичними невдахами лише для засмітнення українського медіапростору, а дурнуваті патріоти, які на повному серйозі чекають з відкритими ротами одкровень від політичних імпотентів. Правда є серед російськомовних експертів люди, які давно мешкають на Заході, мають громадянства країн свого проживання й посилають українській авдиторії «позитивні, об’єктивні й професійні» меседжі. Більшість з опозиційних політиків і політологів випромінюють справжню або удавану впевненість у приході після ери Путіна демократичної Росії з чудовою Конституцією, прийнятої на Установчих Зборах. Ця Конституція на їхню думку затвердить справжні принципи федералізму в багато національній країні. Тобто на зміну суміші авторитаризму й тоталітаризму прийде Прекрасна Росія Майбутнього. Особливо на цьому наголошує схожий на агента ФСБ професор Соловей. Проте більшість з тих росіян, які давно і постійно мешкають на Заході в подібні утопії не вірять. Переконаний, що й самі адепти Прекрасної Росії Майбутнього, а зокрема пан Соловей скорше використовує це казкове гасло для провокацій, для підштовхування своєї наївної російської авдиторії на активні протестні дії для виявлення та нейтралізації активної частини російського суспільства. Це діяльність традиційна для політичної поліції Російської імперії, до чого вона призвела в 1917 році ми з історії знаємо. Отже балаканину в стилі гоголівського Манілова аналізувати нема потреби. А от для чого російськомовні солов’ї не вилазять з українського медіапростору з цією своєю маячнею, яку небезпеку несе в собі справжня Прекрасна Росія Майбутнього проаналізувати варто.
 
Ідея фікс всіх російських опозиціонерів – гроші, вона лежить на поверхні, більш глибинна стратегічна ідея не декларується. Про гроші відкрито кажуть тільки емігранти, деякі з них такі як Піантковський намагається лобіювати в Конґресі ЗША заморозку всіх коштів путінської верхівки, як вкрадені у російського народу, з тим, щоб повернути ці гроші «чесному некорумпованому» уряду Прекрасної Росії Майбутнього. При цьому Піантковський не зважає на те, що по-перше це гроші приватні та їх вправі уряд ЗША конфіскувати на свою користь у разі доведення кримінального характеру, а по друге – ці гроші вкрадені не тільки у алкоголічних московитів, а й у таких країн, як Україна, Грузія тощо, частина територій яких окупована Росією. Проблема репарацій, яку Росії доведеться врешті решт сплатити цим країнам російськими «лібералами» іґнорується, натомість такий російський експерт вже зараз намагається за допомогою наших недоумків журналістів нав’язати себе в якості радника Зеленського. Для цього у Іларіонова різко змінилась риторика відносно Зеленського від різко негативної до компліментарної. Найбільш відомий російський політик опозиціонер Росії Явлінський майже не присутній в українському інформаційному просторі, його позиція, яка з одного боку засуджує «політику Росії щодо Криму», а з іншого прагне «повторного референдуму» в Криму ще раз підтверджує його імідж політика-фантазера далекого від розуміння політичних і юридичних аспектів ситуації. Інший відомий історик і політик пан Зубов обмежується правильними заявами щодо українського питання, але мусимо пам’ятати роль цього рафінованого інтеліґента в переході американської православної церкви в «лоно» московської патріархії, тобто її перетворення на передовий загін російської розвідки. Тут варто зазначити, що в Україні московський патріархат надавав свої «духовні» установи, зокрема Святогорський храм під склади для зброї колаборантів, той же Святогорський храм був надійним «дахом» для диверсанта Гіркінда (Ігор Іванович Стрєлков насправді Ігор Натанович Гіркінд) і таких прикладів чимало. Головний кацапський піп в Україні дозволяє собі антиукраїнські публічні демарші… Але це не завадило пану Зубову висловлювати свою глибоку скорботу через створення Помісної Православної Церкви – скромної спроби заляканих українських церковників відсторонитись від відверто антиукраїнської язичницької московської церкви, в якій місце Христа займає Путін. Які підкилимні інтриги веде професор Зубов проти нашого недолугого православ’я, очільник якого називає промосковських попів братами я не знаю, але те що веде – сумнівів не маю. Цікава інформаційна атака йде з зовсім несподіваного напрямку – з напрямку підтримки… Дональда Трампа. Просто дивовижно, у нас існує інтернет ресурс, що лобіює Трампа – «Народний оглядач», але це зовсім інша річ. «Народний оглядач» на перше місце виводить ідеологічні речі, а саме праву ідеологію на противагу ідеології лівій, я тут не хочу торкатись цієї теми. А от інформаційна атака такого собі єврейського еміґранта з Москви, а нині американця Гаррі Табаха спрямована на доказ того, що президентство Трампа було набагато більш позитивним для України ніж теперішнє демократичне. Сенс цієї атаки зрозуміти важко, адже Гаррі Табах не має жодного стосунку до українських подій, він пенсіонер і нічого не відомо про його участь у політичному житті в ЗША, але його обізнаність щодо українських справ досить непогана, принаймні набагато краща ніж у російських медіа діячів. Важко сказати які цілі переслідує Гаррі, але варто зважати, що зв’язки Трампа з російськими спецслужбами як на мене очевидні, а сподвижник Трампа Манафорт брав участь у президентській кампанії Януковича, яка містила в собі тотальну фальсифікацію (до 15%) і була фактично спец операцією російських спец служб.
 
Окремо виділю іншого частого гостя наших журналістів колишнього радянського розвідника, а нині американського експерта, при чому експерта справжнього Юрія Швеця. Його матеріали цікаві, точні й неупереджені. Прогнози професійні й логічні. Я підписаний на його ютюб канал і мушу зазначити, що інформація на цьому каналі дуже якісна. Я зрозумів його ідеологію – будучи прагматичним і розумним політологом Швець чудово розуміє, що нинішня Росія заведена в глухий кут, він розуміє, що головний опозиціонер Росії Навальний надійно нейтралізований, а до того ж не має широкої підтримки у населення. Проте є один штрих у ситуації з Навальним і порівнянням його з Ісусом, яке зробив Юрій Швець описуючи ситуацію з арештом Навального. Перед тим пан Швець просто блискуче довів причетність і професора Солов’я і Гаррі Табаха до кремлівської команди. При цьому він використовував свій досвід роботи в розвідці. А от в ситуації з Навальним у мене – пересічного громадянина не знайомого з прийомами спец служб викликає подив постійна присутність звернень і текстів Навального в російській пресі, а от Юрій Швець не звертає на це увагу. Як до речі, і на те, що політична позиція Навального щодо агресивної політики Російської Федерації спочатку в Грузії, а згодом в Україні співпадає з кремлівською, що єдиним гаслом Навального є боротьба з корупцією, що така політична позиція абсолютно влаштовує кремлівську владу, а відтак рух Навального об’єктивно є їй вигідним, а отже являє собою проєкт російських спец служб. Інша справа, що багатьох представників цього руху можуть використовувати втемну. Це може стосуватись самого Навального, тобто допускаю, що він дурень, але такий експерт як Швець викликає підозру щодо своєї щирості аналізуючи цю ситуацію скажу м’яко – прекраснодушно.
 
І все ж таки весь мій виклад і аналіз діяльності російськомовного нашестя на українську наївну публіку торкався лише поверхової тактичної частини цього явища. Основна стратегічна причина стає зрозумілою після дифірамбів Юрія Швеця Дмитру Гордону. Пан Швець очевидно гадає, що позиція Гордона для українських аналітиків – це якийсь біном Ньютона, що не можливо просто пояснити. Вимушений розчарувати пана експерта. Позиція Гордона одного з нащадків комуняцьких комісарів, що принесли за путівкою Сталіна в Україну Голодомор, який хизується в формі нквдешника, дуже проста, навіть примітивна – залишити українське суспільство в інформаційному просторі «старшого брата». І не один такий Гордон, є ще Михайло Бродський, який у кожний номер свого «Обозрєвателя» пхає різноманітну інформацію про російських «зірок», діячів культури тощо. І саме в цьому нав’язливому російському контенті магніт для всіх російських лібералів, демократів і тому подібного товариства. Прогнозую посилення цієї російської інтелектуальної атаки на український інформаційний простір. Про це в останньому абзаці мого тексту.
 
Я в своїх аналітичних текстах на блогу «Українські праґматики» зазначав, що українські аналітики грубо помиляються передрікаючи розпад Росії. На неї чекає не розпад, а переформатування. Такі переформатування вже відбувались, докладно описувати їх тут не буду, а лише назву. Одне переформатування було в ХIV столітті нинішня Московія, а тодішня Моксель з фіно-угорської перетворилась на тюркську. Тобто запанували тюрки, яких нині чомусь називають монголами й династією правлячою стали чінгізиди – від Івана Каліти до Бориса Годунова. Ще одно переформатування відбулось в XVII столітті – фіно-угорський чинник взяв верх і до влади прийшли фіно-угорські Романови, саме це відмічають росіяни сьогодні на день Росії в листопаді. Ну а в 1917 році переформатування прийшло ідеологічне – марксизм став скрепою новітньої імперії – СРСР, авангардом, що привів марксистів до перемоги були аутсайдери єврейських містечок, які зрадили Бога Ізраїля і задекларували побудову раю на землі. От і зараз все йде до подібного якогось з попередніх переформатувань, при цьому на певний період розпад таки може трапитись. І про це знають російські опозиціонери, більшість інтуїтивно, а от Юрій Швець точно. Адже недаремно його занепокоїло вихваляння сьогоднішнього потенційного спадкоємця Путіна – Шойгу, а Тува навіть за радянських часів спілкувалась тюркською, близькою до турецької, мовою. Останній заявив, що є нащадком полководця хана Батия Субедея, а якщо врахувати те, чого Швець не знає, а саме, що мати Шойгу з білоруських євреїв, інтуїція росіян не підводить. Саме тому вони липнуть до Гордона як мухи. Прикро, що в Україні цього не розуміють всі хоча б мало мальськи впливові журналісти й політичні аналітики.
 
P. s. Про те як материнство матерів євреєк впливає на здібності євреїв і чому серед них так багато нобелівських лавреатів, а також чому галахічним юдеєм може бути лише людина, мати якої єврейка як-небудь розповім. На моєму сайті така інформація є, але читати мої тексти з сайту навряд чи хтось з вас, шановні читачі спромогнеться.
 
Володимир
Пселдонімов.
 
Слава Україні!
Смерть ворогам.